Дві пари змовників
Іван Франко
Юзеф Взорек та Ян Анчаківський,
Мулярі, обидва без роботи,
Один поляк, другий теж таківський,
Містом ходять, повні знеохоти.
Червень. День по дневі зливи й слоти,
Війна в краю, безробіття в місті, –
Навіть чарку випить для охоти
Нема де, хоч дай корон і двісті.
А корон тих навіть для паради
Заробить чи інше як діждаться –
Ні нема де, та й ніяк нема де, –
Хоч би вкрасти чи куди вломаться.
Ще як ласку мали в пана Бога
Москалі, то сипали рублями;
А тепер на них зайшла тривога –
Ходять лиш та дзоркають шаблями.
Ось знайомі два козаки з Дону
У шиночку чайок голий хлищуть,
При охоті не дають пардону,
А тепер, мабуть, теж тонко свищуть.
Ну, вступім! Хоч чаєм потрактують.
Хоч окропу ложку в кишку влити…
А то, бідні, днюють і ночують,
Ані з’їсти нічого, ні пити.
Справді, козаки – не злії люде,
На знайомих мулярів гукнули,
На шинкарку в той же час моргнули:
«Ну, чому ж би ні? Ось зараз буде».
Вона своїх пасажирів знала,
Принесла, як для того случаю,
Хліб московський, два обрізки сала
І дві склянки чаю по звичаю.
Підсіда один козак до Взорка:
«Как же дело, ну, скажи, пан Взорек?»
«Ta jakiść? Ja tylko mam toporek,
A Jaś tylko kelnię bez toporka».
«Да дурак изрядной ты, пан Взорек,
Комом тебе эта хлеба корка!
Ведь не нужен нам ни твой топорик,
Ни товарищ твой, что без топорка.
Ведь еврей сам-треть живёт особо,
И жена, и дочь-дитя. Так что же?
На них трое вот пойдём мы оба, –
Ты веди, постоишь на стороже!»
«Ну, согласен?» І до Яна Взорек
Похилився.
[Взорек]
Traf no, bracie, w sedno!
Co dziś mamy? Ponedziałek? Wtorek?
Dwoi mi się?
Ян
Będzie tylko jedno.
Взорек
Iść samemu czy dwaj iść wolimy?
Ян
Pójdziesz sam, wszak że mnie kozak nie chce.
Взорек
Przyjdź za chwilę! Coś mię bardzo łechce.
Toto potem się poweselimy.
І до козаків звернувшись, каже: «Zgoda».
І всі три, о смільчаки, пішли ви!
Ян
(сам до себе)
Poszedł sam. Przyjaciel to fałszywy.
Inny pewnie ręki mu nie poda.
Żyd bogaty. No cóż, zginie, zgninie…
Ale Jóżek przyjaciel fałszywy.
Gdyby poszedł ze mną – był by żywy,
Lecz po żydie kozak go zabije.
Як йому гадалось, так і сталось,
Та не все так склалось, як гадалось:
Козаки жидів помордували,
Грошей, що знайшли, пограбували.
Та сердитий, що великих грошей
Не знайшов, зустрівши Взорка в ганку,
Шепнув: «Вот ты, общник наш хороший,
Вот тебе хоть красную писанку!»
В потемках, що ганок в той час крили,
Взорка в голову рубнув щосили;
Другий, з ним ідучи, не схилився,
Лиш відскочив мовчки й віддалився.
Д[ня] 7.ХІІ.1915
Примітки
Твір з рукописної спадщини І. Франка (ф. 3, № 233, арк. 119 – 121). Твір є віршовим оповіданням на основі дійсної події. Після запису тексту твору на звороті останнього аркуша рукою Франка подана дописка: «В львівськім часописі «Wiek Nowy», Nr. 4347, Sobota, 4 grudnia 1915, ст. 10, в рубриці «Z sali sądowej» читаємо…» (далі поетом записано перших п’ять слів замітки, вирізка якої додана). Подаємо текст цієї замітки, що став матеріалом для поетичного твору І.Франка:
«Onegdaj stanął przed wzmocnionym trybunałem karnym 27-letni murarz Józef Wzorek i jego towarzysz Jan Anczakowski, oskarżeni o zainicyowanie napadu rabunkowego w nocy z 18. na 19. czerwca bieżącego] r[oku] na rodzinę Seklerów.
Owej nocy mianowicie dobrali sobie oni dwóch kozaków do pomocy, obiecując im zdobycie znacznej sumy pieniędzy. Kiedy zaś kozacy wpadli do mieszkania Seklerów (przy ul. Pilichowskiej I. 10) i ostatecznie przekonali się, że takiej znowu wielkiej sumy u nich niema, wymordowali całą rodzinę, składającą się 74-letniego Jakóba Seklera, 46-letniej jego żony Racheli i 6-letniej ich córki Ryfki. Nadto jeden kozak wypadł na ganek i porąbał szablą stojącego tam Wzorka, mszcząc się w ten sposób za doznany z jego strony zawód, Ranny Wzorek pad! na podwórzu i przeleżał tam aż do przybycia komicyi i policyi.
Teraz nie poczuwa się Wzorek do żadnej winy, niczego nie pamięta, bo był – jak powiada – pijany. Nie pamięta nawet, że go kozak porąbał. Powieważ zaś nie wszyscy świadkowie przybyli, przeto trybunał odroczył rozprawę».
Беручи загальну схему сюжету із міської хроніки, автор дещо видозмінює сюжетний мотив (ініціатором розбою виступає один з козаків), конкретизує побутове становище героїв твору, домислює цікаві подробиці події. Загалом цей твір, як і низка інших поетичних творів останніх двох років життя, відбиває інтерес письменника до індивіда в екстремальній ситуації (в тому числі окресленій «кримінальним» сюжетом), засвідчує новий поетичний вимір зображення у цій темі, не раз заявленій усією попередньою творчістю.
Публікується вперше, за вказаним автографом.
Микола Бондар
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 292 – 295.