Три сестри милосердя

Іван Франко

Із моїх несонних візій

Морозна ніч, покритий снігом ліс,

Широкий та розлогий,

Мов перекроєний ровом глубоким

Та простим перевалом одиноким, –

Лінією залізної дороги.

Ось тут, немов для жарту кинув біс,

Безлюдна станційка, вся темна.

Не чуть сигналів, ані туркоту коліс,

Невідомо, коли тут приїзду пора,

Ні від’їзду, лиш площа, мов нора

Розбійників таємна.

Без шуму й свисту, наче труп живий,

Надходить парова машина;

А перед нею лиш один особовий, –

Ба ні, лиш кінський, та й то без дверий,

Вагон, знать, дуже не новий…

Що за причина?

Присунула вагон аж перед станційку пусту

Й на хвилю стала.

Не свиснула, не брязнула, й густу

Тьму не збудила, тільки за хвилину

В ту саму темну лісову щілину,

Відкіля надійшла, пропала.

В нутро вагону кінського забіг мій зір.

Внутрі його при вході,

Де мали бути двері, мов снопи,

Безладно кинені на тік з копи,

Лежали три трупи, мов гіркий докір

Якійсь страшній пригоді.

Були се трупи, видимо, дівочі,

Стрункі та не старечі;

Тому, що верхня половина тіла

На кождій в чорному була, а нижня біла,

Пізнав я, що російські се були охочі

Сестриці милосердія, до речі.

Чи з милосердія вони спішили

На ту війну ворожу,

Чи, може, щоб безкарно тут грішили,

Й хто ті були,

Що їх до смерті в стужу довели

І в лісовій пустині полишили, –

Сказать не можу.

Бачено в лютім, а написано д. 2 мая 1915 р.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Мельник Я. «І остатня часть дороги…»: Іван Франко у 1914 – 1916 роках. – Львів, 1995. – С. 53 – 54.

Зберігся автограф (ф. 3, № 232, с. 179 – 180).

Подається за автографом.

Ярослава Мельник

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 210 – 211.