5.02.1894 р. До М. П. Драгоманова
| Львів | Львів, 5.ІІ 94 |
Вельмишановний добродію!
Перелякали Ви мене до смерті своєю кореспонденткою і своїм листом про те, що я Вас зарізав, – так що мені навіть ніяково було й відписувати Вам. Бо й справді, якими словами, яким чолом обертатися до чоловіка, котрого я зарізав? Та й то зарізав без своєї волі, без наміру, без ножа? Тямиться, у Толстого в «Крейцеровій сонаті» є сцена, де чоловік зустрічається з жінкою, котру він зарізав, сцена по-моєму слаба і дуже противна. Невже ж і мені розіграти подібну сцену?
Та ні, у мене не найдеться для оправдання і стільки аргументів, як у Позднишева: я, зарізавши Вас, не боронив своєї честі. Хіба стільки могло б, може, промовляти в моє оправдання, що ціла ідея з уміщенням Вашого портрета і біографії прийшла нам з жінкою досить пізно, коли вже більша половина книжки була надрукована і порозуміватися з Вами було запізно, а Губернатісового «Словника» у Львові в бібліотеках нема, так що прийшлося брати те, що було під руками.
Посилаю Вам листок Павлика. Про з’їзд мужів довір’я пишу лиш тільки, що людей усіх було 14: 4 радикали (П[авли]к, Данил[ович], д-р Олійник і я), два народовці-опозиціоністи (Олесницький і піп Темницький), два клерикали (брати Черлюнчакевичі, з них один піп), а решта москвофілів (Антоневич, Кулачковський, Давидяк, Марков).
Темою розмови були «камни преткновения», що стоять на перешкоді поєднанню руських партій (з виключенням сервілістичних, на що всі згодилися!). А іменно перший Антоневич запитав радикалів про їх відносини до віри і до попів: згодженося на мою заяву, що радикали
1) проти загалу попів не виступають, а тільки вказують надужиття одиниць,
2) бажають навіть боронити економічного биту і народного характеру попів, т. є. солідарності попів з інтересами народу,
а 3) в ділах віри стоять на основі толеранції обопільної, нікому своїх поглядів не накидають, але жадають для себе вільності тої, яку мають усі другі, – ширити свої погляди способом спокійної дискусії.
Другий камінь преткновенія висунув Олесницький против москвофілів: агітація против укр[аїнської] народної мови і літератури, висміювання і зогиджування р[усько]-укр[аїнської] літератури, мови, театру т. і. На се заявив Антоневич, що сього далі не буде.
В кінці третю річ підніс Кулачковський – справу фонетики, і на тій мало що не розбилася вся справа. Кулачк[овський] жадав, щоб будучі союзники прилучилися до кампанії против фонетики, щоб радикали видавали один часопис етимологією і т. ін. На те відповів йому П-к, що в такім разі радикали зажадають, щоб москвофіли один свій часопис видавали фонетикою. Остаточно всі згодилися лишити сю справу набоці, поза пунктами будущої угоди.
Для її переведення рішено скликати ширший з’їзд мужів довір’я, і поручено Кулачковському, Олесницькому і мені вести справи дальше і приготовляти той новий з’їзд. Москвофіли виражалися о тих переговорах дуже похвально; проводив Данилович. Окуневський був не на цілій нараді і не сказав ані слова. Тільки по нараді почав жадати від Павлика, щоби зрезигнував із своєї кандидатури на користь народовця Громницького, за котрим він сам збирається їхати агітувати.
Статтю про «Хартії» одержав. Присланий шматок піде весь і зміститься, мабуть, на однім аркуші. Початок уже завтра буде видрукуваний, решта складається і буде готова сього тижня (арк. 6). Натомість віршів буду міг до сього н[оме]ра дати дуже небагато, – забрало місце Євангеліє Фоми, а надто хотілось би хоч півтора аркуша лишити на хроніку і бібліографію.
Власне я вичитав у газетах, що в Філіпополі помер Веркович. Чи не могли б Ви подати про нього хоч коротеньку замітку? А може, у болгарських часописах були які некрологи, то пришліть. Стаття Пипіна про його відкриття у мене є. Хочу також подати до хроніки про Ролле, Глібова, Манжуру і про етнографічний відділ на будущій львівській виставі.
Мене просять упорядкувати для сеї вистави літературу, що доторкається южноруської етнографії. Чи міг би я в сій справі числити на Вашу поміч? Крім книг і часописів, котрі будуть виставлені, треба буде зладити також розумований каталог, т. є. бібліографію, і тут, очевидно, Ваша поміч була б мені дуже потрібна. Подумайте про сю річ і відпишіть мені, чи і що зможете зробити? Вистава має бути створена дня 1 мая.
Здоровлю Вас сердечно.
Ваш Ів. Франко.
Примітки
Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 437 – 439.
Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1449).
Перелякали Ви мене до смерті своєю кореспонденткою… – Йдеться про претензії М. П. Драгоманова з приводу неточностей, які були допущені у розвідці про нього, опублікованій І. Франком у журналі «Житє і слово», 1894, кн. 1. Спростовуючи їх, редакція журналу вмістила в наступному номері «Поправки до біографії М. Драгоманова» (1894, кн.2). (Див. про це лист М. Драгоманова до І. Франка, писаний в січні 1894 р. – Матеріали, с. 437).
…як у Позднишева… – Мова йде про героя повісті Л. М. Толстого «Крейцерова соната» (1887 – 1889).
…Губернатісового «Словника»… – Йдеться про багатотомний словник Анжело де Губернатіса «Dictionnaire international des ecrivains du jour» (1888 – 1891), де є стаття про M. П. Драгоманова.
Посилаю Вам листок Павлика. – З метою конспірації М. Павлик і М. Драгоманов певний час на початку 1894 р. листувалися тільки через I. Франка (див. лист М. Павлика до М. Драгоманова від 4 лютого 1894 р. – Переписка, т. 8, с. 34).
Про з’їзд мужів довір’я… – Йдеться про з’їзд (нараду), що відбувся 2 лютого 1894 р. у Львові.
Олійник Михайло – один із членів радикальної партії, лікар.
Темницький Микола (1847 – 1921) – священик у Галичині, публіцист народовського напряму.
Кулачковський Ярослав (1863 – 1909) – український економіст у Галичині, москвофіл.
Давидяк Василь (1850 – 1922) – священик у Галичині, москвофіл. У 1870-х роках був членом редколегії журналу «Друг».
Марков Осип (1849 – 1909) – один з діячів москвофільської партії, засновник і редактор реакційних газет «Пролом» (1881 – 1882), «Новий пролом» (1883 – 1887), «Червоная Русь» (1888 – 1891).
…скликати ширший з’їзд мужів довір’я… – З’їзд відбувся 19 березня 1894 р. у Львові. Для скликання цього з’їзду було організовано комітет, куди ввійшли представники кожної з трьох політичних галицьких партій.
…Євангеліє Фоми… – Мова йде про публікацію І. Франка «Апокриф про дітство Ісусово» («Житє і слово», 1894, кн. 2).
Філіпополь – давня та середньовічна назва міста Пловдив (Болгарія).
Веркович Стефан (1827 – 1893) – болгарський вчений, фольклорист, етнограф і археолог. Некролог надруковано в журналі «Житє і слово», 1894, т. 1, кн. 2.
Стаття Пипіна про його відкриття у мене є. – Стаття «О песнях македонских болгар, собранных и изданных Верковичем», надрукована в журналі «Вестник Европы», 1877, № 7.
Хочу також подати до хроніки про Ролле, Глібова, Манжуру… – Некрологи на смерть польського буржуазного письменника та історика, автора творів про минуле України Антонія Ролле (1830 – 1894), Л. Глібова та І. Манжуру були вміщені в журналі «Житє і слово», 1894, кн. 2, с. 318 – 319.
…про етнографічний відділ на будущій львівській виставі. – Йдеться про промислову, сільськогосподарську та культурну виставку, що відбулася у Львові в червні – серпні 1894 р. Відомості про неї І. Франко подав у своєму огляді «Сучасна хроніка. (Вистава. Русини і поляки. З’їзди і торжества. Віче мазурське)» в журналі «Народ», 1894, № 16.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 453 – 455.