Ранні роки життя

Іван Франко

Пройшовши таким робом усі твори Івана Вишенського і вицідивши з них в міру нашого вміння все, що могло б послужити чи то до вияснення життя і характеристики нашого автора, чи то до зрозуміння його часу і окружения, нам остається тепер зібрати порозкидувані в повищих дослідах подробиці докупи і дати суцільний образ життя того, будь-що-будь, незвичайного чоловіка і писателя.

Нема ніякого сумніву, що писатель наш родився в Вишні, дієцезії Перемиської. Місцевостей з такою назвою в тій дієцезії маємо три: Судова Вишня і дві Вишеньки [К. О. Orzechowski, Skorowidz miejscowości Galicji, Krakowskiego i Bukowiny. Kraków, 1872, букви S i W]. З тих трьох місцевостей тільки одна називається Вишнею. Се є містечко Судова Вишня, положене при залізній дорозі майже на половині дороги між Львовом і Перемишлем. Містечко се за часів польських грало значну роль в житті політичнім нашої країни – не само собою, а тим, що було збірним місцем сеймиків воєводства Руського, військ «кварцяних» і «рочків» судових, відки й пішла прилога «Судова».

Чи назва «Вишенський» була властивою, родовою назвою нашого автора, про се можна би трохи сумніватися. На своїх творах він підписувався різно: «Іоанн мних з Вишні» або з польською флексією «з Вишней», а раз, під посланієм до стариці Домнікії, підписався «странник реченный Вишенскій». Рішає тут свідоцтво сучасних: Гната з Любарова, авторів луцького «Совѣщанія о благочестіи», а в кінці того, хто переписував «Позорище мысленное» з автографа нашого автора, всі вони згідно звуть його Вишенським, значить, се мусила бути його справжня родова назва, а його власні підписи «з Вишні» свідчать тільки про місце його вродження.

Про суспільний стан родичів Вишенського не знаємо нічогісінько. З пізніших колій його життя можемо догадуватися тільки, що не мусив він походити з зовсім простих і зовсім бідних родичів, коли міг одержати хоч яку-таку освіту, міг вибратись із свого рідного гнізда на ширший світ, а живучи в Луцьку, міг оставати в досить інтимній приязні з якимось вищим духовним католицьким (ст. 294).

Щодо часу, коли родився наш автор, то, певно, не помилимося, приймаючи яко дату 1545 – 1550 роки. В такім разі хронологія його життя розкладалась би ось як: в часі 1576 – 1580, то єсть, маючи 30 – 35 літ, він покинув світ і пішов на Афон, а вмер около р. 1620, то єсть 70 – 75 літ від роду.

Хто не будь були його родичі: чи заможніші (як на провінціональне містечко) міщани, чи дрібна шляхта, котрої тоді було багато і по містах і по селах при дворах знатніших панів, досить того, що вони старалися, мабуть, дати свому синові хоч яку-небудь шкільну освіту. Яко православні русини вони, певно, дали йому не більше того, що давала тодішня «приходська» школа: науку читання, писання, часословця, псалтирі і церковного співу. А що майже одинокий спосіб вийти в люди для такого худопахолка в тих часах був дістатися надвір якого можного пана, то ми склонюємося до припущення, що й наш автор, бувши школярем, чим-небудь звернув на себе увагу якого протектора – чи доброю пам’яттю, дотепом, чи гарним голосом або чим-небудь подібним – і сяк чи так дістався на двір якогось православного магната. Найшвидше міг се бути двір князя Острозького, для котрого автор наш, очевидно, почувався до якогось пієтизму, коли його ім’я поставив на чолі одного зі своїх перших посланій, і то без жадної внутрішньої, речової потреби.

Як певного роду посереднє підтвердження цього припущення можна би вважати факт, що при дворі Острозького, і то в досить значній позиції, був якийсь інший Вишенський, може, якийсь свояк, коли навіть не брат нашого автора. Про нього ми знаємо з польської полемічної книжечки «Antirrhesis, abo Apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi», друкованої в Вільні 1600 р.

Книжка ся, написана греком Аркудієм на підставі матеріалів, достарчених Потієм, згадує про Вишенського на ст. 41. Читаємо там ось яке оповідання про те, як Потій прийшов уперше до думки про унію:

«Aliści skoro po wstąpieniu iego (то єсть Потія) z stanu świeckiego, z kasztelanii Brzeskiey na stan ten duchowny, kiedy za władyctwa iego na pierwszy Synod prowincyonalny miał bydź w Brześciu w r. 1593 o św. Janie Krzcicielu, Jego Xiązeca M. Pan Woiewoda Kiiowski (князь Острозький) pisał do niego list swoy namawiając go do zgody z kościołem rzymskim, aby się o nią na tym synodzie starał a mitropolita у innych do tego wiódł, iakoby się początki iakie do tey św. zgody zjednoczenia zstały (sic!), który list podań mu był przez sługę Jego X. M. pana Wasila starostę Suraskiego у przez pana Wiszeńskiego»

[«Однак невдовзі після переходу його (то єсть Потія) із світського стану з Берестейської кастелянії на цей стан духовний, коли за його володарювання він мав бути на першому провінційному синоді у Бресті в 1593 р. на св. Іоанна Хрестителя, його князівська величність пан воєвода київський (князь Острозький) писав до нього свій лист, намовляючи до згоди з римською церквою, щоб він про це подбав на цьому синоді, а митрополита і інших щоб до цього вів, ніби початок був покладений тій святій згоді поєднання, лист про що був переданий йому слугою його князівської величності паном Василем старостою Суразьким і паном Вишенським» (польськ.). – Ред.]

Як бачимо, якийсь Вишенський находився в р. 1593 в числі слуг князя Острозького і мусив займати досить видне і до княжої особи близьке становище, коли князь уживав його разом із Суразьким до такої важної і делікатної місії, як посередничання в переписці з Потієм о унії. Се видно також із того, що Вишенський являється тут товаришем Суразького, старости в добрах Острозького, сказати б, повномочника над якоюсь частю сих величезних дібр, отже, як на ті часи – досить великого пана. Хто був сей Вишенський, чи був яким свояком нашого автора і чи з факту його служби у Острозького можна висновувати внесок о побуті й нашого автора при тім дворі, се вияснив би нам хіба острозький архів (тепер в головній часті перехований у кн. Сангушків у Славуті), котрого публікація повинна кинути багато нового світла на особу князя і всеї тодішньої южноруської суспільності. Поки що ми мусимо стояти при гіпотезі, що Вишенський не де, як при дворі Острозького, докінчував своє образования і дороблявся хліба.

Життя при дворі такого великого пана, як Острозький, котрий з маєтків своїх мав мільйон річного доходу, а при дворі давав притулок тисячам найрізніших людей, шляхти, вчених, артистів і простих ошуканців та пройдисвітів, було, без сумніву, великою школою для молодого чоловіка. Не треба думати, щоб життя таке йшло для нього в розкоші і вигодах; противно, тут він привчався і недоїдати і недосипляти, змушений був ненастанно держатися на осторозі, догоджувати тисячам дрібних і великих забаганок, прислугувати всякому, зносити часті, не раз прямо самодурські унижения і оскорби, та зате вчився заглядати на дно життя, відрізнювати правдивий блиск від фальшивого, міг користати з товариства людей учених і бувалих, стикався ненастанно з людьми найрізніших станів, від простих підданих хліборобів аж до примасів та сенаторів і королів, і все се мусило значно розширювати круг його відомостей і поглиблювати його світогляд, особливо коли у нього самого була душа не лакейська, а схильна до вдумчивості, критики та глибоко моральна.

Тільки такою всесторонньою школою життя ми можемо вияснити собі те обширне знання світу і людей, яке стрічаємо у нашого автора при його невеликій, та й то, здається, досить пізно набутій книжковій ученості; тим знанням дійсного життя, звичаїв і характерів людських Вишенський різко і корисно відзначувався від других сучасних і пізніших писателів духовного походження, хоч і значно вченіших від нього, від такого Василя Суразького, Кирила Транквіліона, З. Копистенського та Галятовського. Ся обставина, мабуть, і дала причину д. С. Л-ову бачити в Вишенськім «человека образованнейшего по тому времени» [«Подольские епархиальные ведомости», 1875, ст. 497], коли тим часом проф. Голубев, а за ним і Сумцов уважають його мало що не неуком.

Крім інших случайних знайомостей, можемо припускати, що тут познайомився Вишенський з Герасимом Даниловичем Смотрицьким, писарем гродським, а пізніше ректором острозької «академії», а також з Іваном Княгиницьким, пізнішим схимонахом Йовом, основателем скитського монастиря. Княгиницький родився в р. 1550 («Зоря галицька яко альбум», 248), вчився зразу, так як і Вишенський, в парафіяльній школі свого рідного містечка Тисьмениці, пізніше в монастирі Унівськім, а в [15]70-их роках прибув до Острога до свіжо основаної там академії, де був якийсь час учеником, а опісля вчителем («Зоря галицька яко альбум», 228). Вишенський був, мабуть, кількома роками старший від Княгиницького і віддалився на Афон вчасніше.

Час відходу Княгиницького на Афон дається з оповідання Гната з Любарова означити хоч в приближенні вірно, а то ось яким способом. В р. 1604 Йов пробував у монастирі Дерманськім, помагаючи друкувати «Октоїх». Перед тим жив довший час, возьмім два роки, в Угорниках. Перед Угорниками пробував також довший час, може, рік або більше, в Уневі, реформуючи тамошній монастир на подобу Афона, а кілька місяців пролежав хворий. Таким способом ми дійшли б до дати 1600 або початку 1601 року, яко часу другої подорожі Йова до Росії за милостинею, подорожі, котра не дійшла до цілі. Афоніти, як оповідає Гнат з Любарова, «придоша въ малую Росію, нестроеніє бо велико слишашеся въ Москва и немощно бѣ им тамо йти» («Зоря галицкая яко альбум», 231). Яке «нестроеніє» – Гнат не розказує; мабуть, писав він сю звістку під впливом пізніших фактів «смутного» часу Росії, однако ж підклад сеї звістки є правдивий.

В р. 1600 і 1601 справді ніякому чужинцеві не можна було ввійти в границі Росії; цар Борис Годунов, переляканий звістками про те, що убитий ним царевич Димитрій жиє і йде до Москви, «учредил по границе заставы и не пропускал никого даже с проезжими памятьми» [Н. Костомаров, Смутное время московского государства, Спб., 1868, т. I, с. 75]. Ідучи далі взад від сеї дати, ми кладемо знов рік пустинного життя на Афон і між першою а другою подорожжю до Росії, так що перша подорож випала б в р. 1598. При нагоді сеї подорожі Гнат з Любарова замічає, що до того часу Йов пробув 12 літ «неотлучно» яко послушник в монастирі Ватопеді, а півтора року яко послушник в скиті ієромонаха Ісидора. Се давало б дату прибуття Йована Афон в р. 1584.

В попередній главі нашої розвідки ми на підставі правдоподібності дати убійства Варлаама Охрідського приняли час поступлення Вишенського на Афон на час 1576 – 1580 рр., і здається, що повищий вивід хронологічний не змушує нас змінити сю догадку. Противно, він вповні потверджує її, коли зважимо докладно ось які обставини. В «Подвижной книжцѣ», то єсть в руководстві пустинного життя Григорія Синаїта, котре було обов’язковим регуляміном на Афоні, всякому новакові дається ось який наказ:

«Слухай брате, єгда начнешь дѣло подвига своего постом, молитвою, трудом и подвигом всегдашним, бденієм во безмолвіи, – стрежися, абы єси не прочитал ни єдино писаніє еретическое, а не толковое; даже и православные книги до времени оставь, только Іисусову молитву дыханію твоему припрязи» [Слова ті цитує сам Вишенський в «Зачапці», гляди С. Голубев, Петр Могила, І, Приложение, 81].

Княгиницький, чоловік учений, пробув в такий спосіб майже цілих 13½ літ, бо ж, певно, живучи першого півтора року зі строгим скитником Ісидором, він не читав, ані писав нічого, а й пізніше в Ватопеді він довгі літа був в «магонії», то єсть в пекарні, а тільки при кінці йому дали книги до рук, та й то не до читання, а для оправлювання («Зоря галицкая яко альбум», 230). Коли припустимо, що те саме правило було приложене й до Вишенського і що перше його виступлення на прилюдну арену, перша писательська маніфестація припадає на р. 1589 («Извещение о латинской прелести»), то одержимо правдоподібний час, коли розпочався його «искус» на Афоні, на р. 1578 – 1580, що вповні потверджує наші попередні догадки. Рік 1578 можемо затим уважати яко досить правдоподібну дату виходу нашого автора на Афон.

Ми не знаємо року оснування Острозької академії; Максимович (Сочинения, І, 181), а за ним і другі писателі (Костомаров, Монография, III; Батюшков, Волынь, 138, і др.) говорять загально: при кінці [15]70-их років. Коли затим Княгиницький прибув до Острога зараз в першім році се школи і зараз же познайомився з Вишенським, то й тоді знайомість їх не була тут дуже довга.

Яке місце займав, яку функцію сповнював наш автор при дворі, сього очевидно не можемо сказати. Здається, однак, що функція та заставляла його часто і довше пробувати в Луцьку, Любліні і других містах. В Любліні він придивлявся порядкам тамошнього трибуналу, слухав «прокурацких» крутанин, пізнавав людей, що «Сексоном и Майдебурским правом своє черево кормили», в тім числі, мабуть, і Терлецького, дворянина литовського пана Тризни, а пізніше єпископа луцького. В Луцьку доля звела його з якимось знатним латинським священиком, котрий, видно, дуже його полюбив, коли звірився перед ним навіть з такої інтимної речі, як зведення дівчини. Можемо припустити, що сей останній факт зробив на Вишенського сильне враження, навіть коли б зведена дівчина була йому зовсім незнайомою. Але факт сей не був тоді нічим надзвичайним.

Проникаюча з усіх боків до Польщі реформація підкопала в значній часті польського латинського духовенства охоту держатися целібату. Примір давав примас Уханський; ненастанно роздавались бажання скликати польський собор католицький і завести основну реформу церкви, а в числі програмових пунктів сього собору було й знесення целібату [Dr. Bron. Dembiński, Kwestya soboru narodowego w Polsce w wieku XVI (Pamiętnik drugiego zjazdu historyków polskich we Lwowie, t. 1, 5)]. Не чекаючи на те, деякі латинські духовні, як «русин» Ян Оріховський, канонік перемиський, як Мартин Кровіцький, латинський пробощ в ріднім місті нашого автора Судовій Вишні, поженилися, причім Оріховському удалось виєднати в Римі оправдання і затвердження свого шлюбу, а Кровіцький перейшов на кальвінізм.

Ми вже вище висказували догадку, що автор наш, будучи ще світським чоловіком, читав бодай деякі твори свого земляка Кровіцького, котрого в дитинстві мусив не раз бачити особисто. Кровіцький писав по-польськи і належав не тільки щодо часу до найперших прозаїстів польських, але також щодо сили і чистоти язика. Лукашевич ставить його мало що не на рівні зо Скаргою (Historya kościołów wyznania helweckiego na Litwie, II, 103). Перший його твір «Chrzesczianskye a żałobliwe upominanye do Nayasnieyszey iego króliewskiey miłosczy Majestatu у do wszystkych Panów wielkych, małych, bogathych у ubogich, na Seymyech bywaiączych they sławney Korony Polskiey. Aby pana Jesu Christusa przyieli у Ewangelyą swyęthą. Odruczywszy błędy у bałwofalstwa Antichristowe у sług iego» виданий був в Магдебурзі 1554 р., а другий, головний його твір «Obraz у kontrefekt Antykrystow s pisma Świętego dostatecznie wymalowany у wystrychniony» – в р. 1561 (Łukaszewicz, loc. cit., 104 – 5). Не маючи сих творів під рукою, ми не можемо рішуче сказати, чи і скільки мали вони впливу на форму, стиль і склад думок Вишенського, але вже самі титули правдоподібно чинять догадку, що між обома сими писателями є якийсь генетичний зв’язок.

Примітки

Аркудій Петро (1578 – 1633) – автор богословських творів, грек за походженням, уніат, проживав на Волині і Поліссі.

Максимович Михайло Олександрович (1804 – 1873) – український учений-природознавець, історик та фольклорист, ректор Київського університету (1834 – 1836), член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1871 р.).

Уханський Якуб (1501 – 1581) – польський церковний діяч.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 177 – 184.