Значення І. Вишенського

Іван Франко

На закінчення сеї характеристики стрібуймо уяснити собі, яке становище занимав Вишенський в сучасній йому літературі і яке його значення для нашого часу і в історії южноруської літератури взагалі. Справді, дивна доля судилася сьому письменникові. Більше 200 літ (від 1621 до 1842) ім’я його тоне в сумерках забуття, хоч твори його переписуються і читаються досить пильно, принаймні в XVII в. Та й перед роком 1621 згадки про нього сучасних крайнє скупі, майже жодні, хоч ті згадки, котрі дійшли до нас, згідно посвідчують, що многі його знали і що ім’я його було в великій пошані.

Аж в найновіших часах розбуджене змагання до прояснення нашої минувшини видобуло й його на світ божий, а сучасна критика історична, признавши в його творах цінні пам’ятники нашого розвою, посвячує багато сил і праці на його зрозуміння і оцінку. Само собою насувається питання, яка була причина того довгого забуття і так пізнього відгребання Вишенського?

До забуття нашого автора вже в першій половині XVII в. причинилися в головній мірі його власні аскетичні погляди, котрі заставляли не дбати о публікації своїх творів, але кидати їх, мов листя на вітер, – нехай летить куди хоче. Дивним могло б нам видатися, що твори ті не найшли якого-небудь мецената чи то між православною шляхтою, чи між братствами церковними, котрі тоді займалися видавництвами книжок. Але й тут перестанемо дивуватися, коли зважимо ось які обставини.

По-перше, Вишенський був писатель, котрий мав спеціальний дар зразити собі всякого мецената – чи то шляхтича, чи й братство. Ми бачили, що в посланії, адресованім до Острозького, він не сказав ані одного слова, котре б відносилося до особи сього магната і було йому приємне; ми виділи також, що і з братством Ставропігійським він не зумів дійти до ладу.

По-друге, по смерті Костянтина Острозького не стало магнатів православних, охочих викидати гроші на видавання книжок руських, а братства також найрадше друкували такі книжки, котрі найліпше оплачувалися, то єсть книги церковні або речі, писані безпосередньо в їх інтересі, як, наприклад, брошури братства віленського.

Не один Вишенський в ту пору не попав у друк: не найшли накладців і такі цінні твори, як «Пересторога», як «Палінодія» Копистенського і др. Крім того, не треба забувати, що від р. 1621 освіта і ученість в Южній Русі пішла іншим шляхом, ніж той, яким бажав їх повести монах афонський. Окричані ним Платони і Арістотелі, а то й Альвари та риторики запанували в школах.

Явились нові писателі, більш учені, пишучі більше до смаку публіці, і вона швидко забула про строгого аскета, котрий погорджував внішнім блиском фраз і механічно нахапаного знання, а мав той невигідний звичай заглядати на дно совісті і до всього прикладати мірку високих ідеалів первісного християнства. Ітак власне те, що було причиною його довгого забуття, є в наших очах цінною прикметою Вишенського і ставить його дуже високо в ряді найліпших писателів.

Се не простий случай, що іменно йому посвячується стільки спеціальних праць в нашім часі, алчущім і жаждущім високого ідеалу морального і суспільного, серед сучасного покоління, котре бажало би вирватись з пилу ученості і з гарячки передразнених та перенатужених нервів на вільний світ, у свіжу, здорову атмосферу, між людей сильних характером, суспільних по натурі, спосібних до сильної любові і сильної ненависті, енергічних та рішучих в добрім чи злім.

Нам, здрібнілим епігонам, дорогі такі люди, як взірці сильнішої, здоровішої породи. Ми бачимо їх хиби і помилки, але заразом чуємо в них силу і енергію, котра нас освіжує, «мов у літі при роботі вода студененька». І як писатель являється нам Вишенський постаттю незвичайною, сильною і в порівнянні до других сучасних малоруських писателів оригінальною. Особливо принаджує нас свіжість його красок, безпосередність виразу і чуття, пластика картин, одним словом, усе те, що в писаних творах є виразом сильної, високосимпатичної індивідуальності автора. Не полеміст, не догматик і не мислитель, але чоловік, мораліст і поет, Вишенський є для нас цінним і симпатичним і яко такий завше займати буде почесне місце в южноруській літературі, а тим більше почесне яко один із батьків і творців народної южноруської літератури.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 207 – 209.