Діяльність Вишенського на Афоні

Іван Франко

Як ми вже сказали, тільки один Вишенський з-поміж русинів-афонітів виступив письмом і словом в обороні южноруського православія. Виступив сам, з власного почину, ведений невигаслою любвою до рідного краю і запалом віри. Інтересно, що тут піддержав його грек, знаменитий александрійський патріарх Мелетій Пігас, котрий і сам живо інтересувався справами южноруської церкви, і писав чимало в обороні православія против латинян. Про зносини Мелетія з Іваном Вишенським ми знали досі тільки те, що сам Вишенський розповів у «Краткословном отвѣтѣ» і в «Зачапцѣ». Згадує він там про один лист Мелетія, писаний на Афон, не знати чи до самого Вишенського особисто, чи соборний до всіх русинів-афонітів, з поручениям прочитати і розібрати книжку Скарги про берестейський синод. Головні уступи сього листа цитує Вишенський в «Зачапцѣ», розуміється, без адресу і без дати, так що в усякім разі на підставі того листа можна було ще сумніватися, чи Мелетій зносився прямо з нашим автором.

Мені удалося найти свідоцтво, котре усуває всякий сумнів в тім згляді. Є се інший, не звісний досі лист Мелетія до Вишенського з р. 1596, котрого копія враз з великою колекцією інших листів сього патріарха находиться в бібліотеці монастиря св. Івана Хрестителя на острові Патмі.

Відомість про сей рукопис і спис адресів усіх заміщених в нім листів подав петербурзький учений Регель в своїй книжці «Analecta byzantino-russica», ст. 138, ч. 232). Після сказівок, поданих Регелем і доповнених мюнхенським проф. Крумбахером, та за його ласкавою порадою я міг при помочі афінського вченого І. Саккеліона добути копію того листа, котрий тут подаю дослівно і в руськім перекладі. Ось грецький текст сього листа, за котрого відпис приношу щиру подяку д. Саккеліону, а в котрого відчитанні допоміг мені др. Мількович.

Ίωάννη τω Βισσένσκη

Άνεχώρισε καί Μωσης ποτε των εν αστει διαθριβων, καί υφιος ετνχεν αναχωρήσας ύπεφυσυς τε καί ξένης αλλ έμοτο ταις θείαις έμφάσεσιν έπανακάμψας, κεχειρωτονημένος μέν ων αύτός θεός Φαραώ, έλευτερώσων δέ της των Αίγυπθίον κακουχιας τους υίους Ίσαήγ. Παρακεκινδύνευκεν ουν αύτός, έβλάβη δ’ουδέντέραθα δέ ποιήσας οία θεός έξηξε τούς άξίους έξ άναξίων.

Σύνες τό μυστεριον, θέκνον, καί μή κατάμενε έν έρήμω σοί μονον καί τυχον ού πάνυ εύαρεσθος βιοτεύων κού κακίομεν τάς έρήμους φιλέρημοι καί αύτοί οντες άλλά της των πέλς σωτερίας φροντίοντες είς τήν των υίων το θεου παράταξιν παρακαολουμεν οί σοί άδελφοί, οί των αύτων σοι ώδίνον μετεσχηότες των ίερων κινδυνεύθοι παρά Σαυρομάθαις. Σαυρομάται όρθόδοξοι παρά τοις μη φρονουσιν όρθά καί βοηθείας έστέρηνται. Ούκ άρκουμεν ήμεις δει καί ύμας ζηλωσαι τω θεω πατοκράτορι. Καί Ήλίας ό έρημοπολίτης ελίγχει τόν Άχαάβ καί κτείνει τούς ίερεις Ίεζάβελ καί δή τον της χάριτος της εύαγγελικης πρόδρομον Ήλίαν μετά τάς έρημικάς διαθριβάς έμφιλοχωρουντα μανθάνομεν τοις δήμοις καί κηρύσσοντα σωτηρίας όδόν καί κη άληθεία έναποτεθνηκότα. Ουτως εύαρεστειται θεόσ. Μιμου τάς πράξεις έπιθυμεις συμμετασχειν των βραβείων. Έρροσο. Έν Άλεξανδρία αγцζ.

В переводі на нашу мову лист сей звучить ось як:

«Іванові Вишенському.

Утік і Мойсей колись від міських розривок, а пізніше сталося так, що уйшов і від власного потомства і роду, але поучався божим заповідям, а коли повернув і коли сам бог простер свою руку над фараоном, увільнив синів ізраїльських із неволі єгиптян. Отже, сам він наразив себе на небезпеку, а шкоди не було ніякої; а доконавши чудес, як бог, випровадив гідних з-поміж негідних.

Зрозумій сю тайну, сину мій, і не лишайся в пустині, живучи тільки для себе самого, та й то, буває, не зовсім вдоволений. Не злословлю я пустині, бо й сам є її прихильником, та, дбаючи про спасеніє ближніх, закликаю (всіх) у бойові ряди синів божих. Брати твої переняті такою самою, як і ти, турботою о святощі, загрожені небезпекою від поляків. Православні в Польщі не дізнають помочі від тих, що не дбають про правду. Нашого зусилля замало; треба і вам поревнувати задля бога-вседержителя. Адже ж і Ілія-пустинножитель поганьбив Ахаава і побив жерців Єзавелиних; отим-то й навчаємо, що Ілія, предтеча євангельської благодаті, попри пустинних заняттях все-таки не залишав голосити народам дорогу спасенія і навіть не вагувався вмерти за правду. Ось як робиться для приподоби богу! І ти наслідуй ті діла, за котрі бажаєш спільно з другими доступити надгороди! Бувай здоров! В Александрії, 1596 р.»

Хоч і як короткий сей лист, хоч і як мало особистого міститься в ньому, то все-таки він є цінним причинком до біографії Вишенського як одно з дуже немногих безпосередніх, і то посторонніх свідоцтв о нім. Не вдаючися в ніякі дальші здогади, ми на підставі сього листа можемо твердити, що ім’я Вишенського вже 1596 р. було добре звісне Мелетієві, що Мелетій високо цінив спосібність і релігійний запал Вишенського, коли вважав потрібним упоминати його аж із Александрії, щоб покинув Афон і спішив до Польщі рятувати загрожене православіє.

Можна би тут піднести цілий ряд інтересних питань: коли і з чого почалася знайомість між Вишенським і Мелетієм, якого роду була ся знайомість, чи Мелетій знав писання Вишенського? Та на жадне з тих питань ми не можемо відповісти. Се одно тільки можна би твердити, що лист сей, може, уперве піддав Вишенському думку відвідати свою рідну країну, хоча думці сій з невідомих нам причин суджено було сповнитися аж о 9 літ пізніше. Хто знає, чи не під впливом подібної ради Мелетія вибрався на Русь товариш Вишенського Княгиницький? В усякім разі, лист сей кидає інтересний промінь світла й на саму фігуру Мелетія, котрий для боротьби з унією в Польщі силувався мобілізувати всі южноруські сили, які тільки існували в ту пору, силувався натхнути їх одною думкою, пройняти одним запалом «поревнувати для бога».

Чому Вишенський не послухав ради Мелетія і не пішов на Русь зараз 1596 року? Чи спиняли його якісь особисті згляди, чи, може, він чув, що, сидячи на Афоні і зогріваючи православних своїми писаннями, він порятує їх більше, ніж своєю особистою появою? В усякім разі треба сказати, що остатні роки XVI віку були порою найпліднішої, найбільше оживленої його діяльності літературної. Не минало майже ані року, щоб він із Афона не посилав якогось нового свого твору на Русь. Зачіпаючи в тих творах не тільки всі важніші спірні питання між православними і латинниками, але також усі найважніші питання етичного і культурного життя тодішньої Русі, Вишенський, аскет і мовчальник, зробився першим южноруським публіцистом в великім стилі, а хоч не всі його думки могли бути приняті його земляками за провідні думки дальшого розвою, то всі були плодотворні вже тим одним, що будили думку, дискусію, рух, а разом з тим вироблювали відвагу і силу до дальшої боротьби.

Примітки

Регель Василь Едуардович (1857 – 1932) – російський історик, викладач Петербурзького університету.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 194 – 196.