До галицьких приятелів

А. Міцкевич

Осип Залеський іменем кількох своїх приятелів, галицьких дідичів (obywateli), передав мені ось які запити:

І. Яким способом можна тепер найкорисніше працювати для польської справи: чи через оружие повстання против ворогів, чи обмежаючися на підготування в самім краю матеріалів і засобів для будущого повстання?

II. Чи теперішній стан Європи заповідає які події, що вплинули би безпосередньо на Польщу, а також наскільки в разі народного повстання можна числити на чужу поміч і де її шукати?

III. Чи польська еміграція в теперішнім положенні може безпосередньо підпирати змагання земляків, полишених у краю, і в якій формі маємо жадати тої підмоги від еміграції?

IV. Наскільки й яким способом зі свого боку земляки повинні підпирати еміграцію?

V. Коли б довелось обмежитися на саму лише внутрішню діяльність у краю, то як устроїти сю діяльність і що особливо при тій діяльності мати на меті?

На ті запити Осипа Залеського відповідаю ось що, взиваючи запитача, аби мою відповідь порівняв з поглядом інших земляків, до яких він і приятелі мають довір’я.

I. Оружие повстання було б виповідженням війни трьом великим державам: Росії, Австрії і Пруссії, яких політика тепер зовсім така сама і які обопільно будуть помагати одні одним. Не бачу ніякої спромоги вести таку війну. Одна провінція Галичина не може здобутися на таку силу. Польське королівство, ослаблене війною, ще не зміцніло на силі й на дусі. Познанське князівство само против пруссаків заслабе. З литовських і руських провінцій нема певних звісток.

II. В теперішнім стані Європи, хоча між монархами можуть трапитися часткові непорозуміння, Польща не повинна з них надіятися для себе нічого. При заключуванні трактатів монархи все посвятять Польщу на винадгороду або заміну. Нікоторий монарх не думає воскресити Польщу, бо інтерес польського народу порушує занадто багато питань і занадто тісно в’яжеться з інтересами революції. Значить, інтерес Польщі не швидше буде виведений перед суд Європи, аж революція помішає теперішній політичний устрій і витворить де-будь нову державу або революційне правительство.

В якій стороні Європи насамперед може вибухнути революція, сього не вмію сказати. Загальний голос віщує переміни у Франції. Скоро би Франція оголосила себе республікою, скоро би вигнала теперішнього короля, яку-будь форму правління прийме по тому, все мусить зірвати зносини з рештою Європи, і війна, яка неохибно вив’яжеться з того, повинна застати поляків готовими.

Але революція в Італії або в Німеччині ще ближче об ходить Польщу і ще більший вплив мусить мати на наші інтереси, бо ми зі свого боку можемо мати більший вплив на успіх тої революції. В разі перемін у Італії або в Німеччині час і обставини вкажуть спосіб і місце ділання. Від осіб, свідомих діла, що пробуватимуть за границею, треба дожидати донесень і пояснень, а особи, полишені в краю, знаючи місцевий дух і засоби, повинні рішати про прискорення чи опізнення повстання.

Що торкається заграничної помочі, то не лише повстанці не повинні дожидати її, але нікому, хто обіцює таку поміч, не вірте. Весь рахунок треба опирати на власних силах або на близькій, сусідській помочі, прим., мадяр (Węgrów) для Галичини, Ліфляндії для Литви і т. і.

Самі повстанці, знаючи ліпше положення власне і довколишнє, не будуть дурити себе й інших. Поміч із-за границі людьми або оружжям така тепер непевна, получена з такими трудностями, що з реєстрів засобів повстання треба її вимазати, а хоча б і змінилися обставини, лише стільки числити на неї, скільки на якийсь несподіваний випадок або на чудо.

III. Більша часть польської еміграції не займається тепер обдумуванням способів виборення незалежності чи, простіше кажучи, воювання з Росією, Австрією та Пруссією, але радше обмірковуванням суспільних теорій, організуванням будущої Польщі і т. п. В своєму нутрі еміграція свариться за аристократію й демократію. Не входячи в політичну вартість тої сварні, якої я ніколи не міг гаразд зрозуміти і яка мені видається наслідком самих лише особистих ворожнеч, се певне, що з усеї тої сварні Польща в разі повстання не може обіцювати собі ані полків, ані оружжя, ані грошей. А наскільки еміграція може розумом, моральним впливом і творами допомогти галичанам, про се найліпше осудять самі галичани. Та в усякім разі, якби в сих часах вибухло повстання, лише кільканадцять, а може, лиш кілька емігрантів ледве б здужало продертися туди.

IV. Еміграція домагається грошевих запомог із краю на двоякі цілі:

1) на підпирання загальної народної справи, себто на висилку емісаріїв та дипломатичних агентів і т. п., на закупування оружжя в випадку війни, словом, на політичні цілі;

2) на запомагання незаможних у самій еміграції.

Запомоги першого роду натепер не потрібні, і тяжко їх уділювати, а ще тяжче добре їх ужити. Еміграція поділяється на багато партій, з яких кожда поступає інакше, а жадна з них не має за собою довір’я всього народу, жадна не є законною репрезентацією народу. То хто ж буде висилати дипломатичних агентів? Кому прислугує право висилати емісаріїв іменем народу? В теперішньому непевному стані ліпше й політичніше буде видавати публічний гріш у самім краю.

Запомоги другого роду на внутрішні потреби еміграції посилати на руки комітету [Очевидно, Міцкевич має на думці згаданий вище лелевелівський Komitet Polski Narodowy, – I. Ф] і за його поквітованнями, означуючи виразно, на яку ціль мають бути повернені гроші. Який собі буде склад комітету, все воно безпечніше мати діло з властю, вибраною через значну часть еміграції, ніж з поодинокими особами, що не підлягають і не можуть прилюдно здавати обрахунків.

V. З попередніх уваг випливає, що, на мою думку, галицькі обивателі повинні звернути свою діяльність поперед усього на внутрішні справи краю. Який напрям і устрій надати тій діяльності, годі се знати нам, що живемо за границею. Та про те я щиро виложу свій погляд на сю справу, піддаючи його під осуд самих галицьких обивателів.

Діяльність внутрі краю повинна мати метою приготування і громадження сил і засобів для будущого повстання. Всі сили і засоби лежать в народному дусі, що творить і узброює війська. Розширювати того духу – се значить найуспішніше працювати над відродженням Польщі. Треба затим:

1. Вияснити всім верствам людності, що справа Польщі – се справа рівності і свободи, що неволя селян походить із того, що обивателі, маючи руки, зв’язані урядом, не можуть ані поправити, ані змінити крайових законів, що самі, тиснені податками, мусять утискати підданих, що австрійський уряд має на меті ділити народ на магнатів, шляхту і хлопів, що ті різниці мусить удержувати вічно і що тих різниць неможливо знести без воскресіння Польщі.

2. Поки не звалимо чужого правління, поти всі крики на титули, на аристократію і т. п. – дурниця, вони ділять лише земляків на партії і доводять до незгоди. Війна наша тепер не домашня, але навнішня. Аж тоді титули стратять усяке значення, коли будемо мати титул поляків; тоді лише упадуть інтереси каст і фамілій, коли вирине великий інтерес народний. Трудитися для народного інтересу – се значить трудитися для свободи й рівності.

Отим-то всі верстви людності треба допускати й заохочувати до тої праці. Князь, граф, селянин і жид потрібні нам однаково. Кождого з них треба переробити на поляка. Поки нема публічного життя, поти амбітні люди будуть шукати значення в салонах; поки не можна шукати слави зі служби вітчині, будуть шукати блиску в титулах. Треба се зносити терпеливо і раз у раз звертати уми до вищої мети. Тим-то найпильніше треба вистерігатися всякої внутрішньої сварні за аристократію й демократію.

3. Особи, що мають значення з маєтку й уродження (бо іншого значення тепер у Галичині нема), можуть безмірно прислужитися народній справі, протегуючи, запомагаючи, заохочуючи людей усякого стану, у яких бачать любов до Польщі; особливо треба заводити приязні зносини з патріотичним духовенством усяких віросповідань. Найбільше мати на меті руське духовенство. Оминати всякі пересвари з попами, а власне всякі процеси. Не один обиватель, що в часі повстання посвячує весь маєток, в часі спокою не хоче дарувати священикові або селянинові кількох дерев з лісу або кусника землі, і зраджує тим до себе цілі верстви людності. Повторяймо собі раз у раз, що хвилеве посвячення легше і менше успішне, ніж ненастанне, дрібне посвячення, дрібне посвячення для рідної справи; задля недостачі тих ненастанних і дрібних посвячень не мають потім успіху загальні хвилеві посвячення.

Дивні пересуди против деяких верстов людності, приміром, певне презирство до дітей духовних грецьких – се великий політичний гріх, найнебезпечніший для нашої справи. Треба доложити всяких старань, аби в тім ділі навернути публічну опінію на просту дорогу.

Хлопам не лише взагалі віщувати ліпшу будущину, але й особливо, скільки лише можна, поправляти їх матеріальний стан. Приміром, таким, що знані з запалу для народної справи, таким, що їх діти воювали в Польщі, коли можна, надавати власність і увільнювати їх від чиншів, будувати їм доми, купувати худобу. Нехай би в кождім селі кількох або хоч одного господаря вивінувано таким способом зі складки, зроблено би більше для народної справи, ніж через висилання емісаріїв за границю або через закупування невчасного оружжя, яке може бути зраджене і сконфісковане.

Писання, що покріпляють духу народу, розкидати скільки можна по краю. Оминати писання смілі, що зараз кличуть до бунту і збуджують підозріння уряду; такі писання заховувати лише для більш освічених у малому числі примірників; а для загалу добирати книжечки на вид невинні, книжки набожні, пісні, повні народніх споминів і надихані любов’ю вітчини. Дбати про те, щоб вони були друковані за дозволом цензури і віддавати друкування їх особам, добре записаним у правительства, які б і самі не знали, що роблять; ми за границею і декілька земляків у краю повинні зайнятися робленням добору і публікуванням таких писань без галасу, без виявлювання патріотичної мети.

Зробити, приміром, вибір пісень із кантичок, у яких повно народних споминів. Передрукувати в якнайбільшім числі примірників «Śpiewy historyczne» Немцевича, спомини Юлінського, спомини Рожицького, в скороченні спомини Дембінського, Wiesława Бродзінського і т. п.

Для такої діяльності добре було заснувати товариство між обивателями, але вистерігатися в тім товаристві крикливих титулів, прим., карбонаріїв, франмасонів і т. і.; безпечніше не надавати ніякого титулу. Статутів і організацій не писати, урядів не творити, знаків та окликів не вигадувати. Досвід учить, що найчастіше ті малопожиточні неформальності причиняються до видання і загуби членів товариства. Говорю тут лише про теперішню хвилю; важні події можуть на будуще виявити потребу конспірації, яка тепер не придалась би ні на що.

Діяльність назверх треба розширювати по змозі на сусідні країни, на Угорщину й Італію. Старатися пізнати інтереси, змагання й засоби тих народів. Відомості сього роду потрібніші нам від усяких зносин з дальшими західними державами.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 307 – 312.