Спроба походу Залівського

Іван Франко

Ось у який клекіт попав Міцкевич, прибувши в серпні 1832 р. до Парижа. Він, певно, й перед своїм приїздом знав уже дещо про життя еміграції у Франції, але те, що побачив на власні очі, мусило наповнити його душу тяжким болем. Він, тільки що скінчивши в Дрездені третю часть «Дзядів», носячи в душі план нового епічного твору на ширший розмір, нараз опинився в правдивім пеклі, про яке не то зі смутком, не то з жахом пише в 1834 р. у вступній вірші до «Pana Tadeusza»:

О czem tu dumać na paryskim bruku,

Przynosząc z miasta uszy pełne stuku,

Przeklęstw i kłamstwa, niewczesnych zamiarów,

Zapóżnych żalów, potępieńczych swarów?

Дуже правдоподібно, що, говорячи про «невчасні наміри», поет натякав на проектовану тоді (в часі його приїзду до Парижа) партизанку Залівського. Правда, поет силкувався психологічно зрозуміти й оправдати той нещасний стан еміграції.

A gdy na żale świat ten niema ucha,

Gdy ich co chwila nowina przeraża,

Bijąca z Polski jako dzwon cmętarza,

Gdy im prędkiego zgonu życzą straże,

Wrogi ich wabią zdała jak grobarze,

Gdy w niebie nawet nadziei nie widzą,

Nie dziw, że ludzi, świat, siebie ohydzą,

Że utraciwszy rozum w mękach długich

Pluwają na siebie i żrą jedni drugich

Міцкевич не пристав ні до якої партії, ні до якої секти, а пробував станути понад ними, вказати еміграції вищу мету для спільного змагання. Він написав біблійним стилем свої «Księgi narodu polskiego i pielgrzymstwa polskiego», силкувався популярними статтями в часописі «Pielgrzym polski» впливати на менше розвинені маси емігрантів, але його голос, хоч робив враження на ближчих та розумніших, прогомонів безслідно в галасі партійної боротьби та безумних авантюр вроді походу Залівського. Сей визначив свою партизанку на 1833 рік і ще зимою виїхав за фальшивим паспортом до Росії, щоб спокійно оглянути терен будущої війни. За ним почали виноситися навербовані ним охотники. Як увесь план, так і вербунок, і надії тих людей були наскрізь фантастичні, подиктовані крайньою легкодушністю.

Ось як малює Борковський вербунок у Авіньйоні. Залівський вислав туди Кароля Шлегеля, але сей, мабуть, не доїхавши на місце, згиб у поєдинку. Вислано другого повновласника, Льва Залеського, який прибув у січні 1833 р. Про вербунок, що мав відбуватися в найбільшім секреті, знали всі.

«W kilka dni wiedział już o tern cały nasz zakład; następnie rząd francuski został zawiadomiony, a rzecz prosta, że i ambasady wrogów naszych natychmiast także wiedziały» (K. Borkowski, op. cit., б) [Через кілька днів знало уже про це усе наше підприємство, потім був поінформований французький уряд, і природно, що й представництва наших ворогів також відразу Довідалися (польськ.). – Ред].

Не диво, що той сам Борковський, продершися з трудом до Львова, застав тут поліцію, вже упереджену про їх прибуття, а вислизнувшися їй раз, при найближчій нагоді був арештований – і врятований від нехибної смерті в Росії.

«Вербунок, – пише далі Борковський, – ведено досить явно. «Wciągano do tej wyprawy kto się tylko nastręczył, bez względu na jakąkolwiek znajomość tego rodzaju wojny, nawet takich, którzy – jak się później pokazało – nie byli przygotowani do poświęcenia się na wszelkie trudy, cierpienia i śmierć nieuchronną. Ażeby zostać dowódcą okręgowym, dosyć było podpisać rotę przysięgi i wybrać sobie okręg. Sposoby dostania się do kraju zostawione były woli i możności każdego; zapewniono jednak uzyskanie paszportów i jeżeli będzie można zasiłków w Lyonie» (op. cit., 6 – 7) [Втягували до цієї кампанії всіх, хто тільки попадався, без огляду на ступінь знайомства з такого роду воєнними діями, навіть таких – як це згодом з’ясувалося, – що не були готові до самопожертвування, щоб приректи себе на труднощі, страждання і неминучу смерть. Щоб стати окружним воєначальником, досить було підписати присягу і вибрати собі округ. Способи проникнення до краю залежали вже від волі і можливостей кожного; забезпечено було, однак, отримання паспортів і, по можливості, матеріальну допомогу в Ліоні (польськ.). – Ред].

Агенти дурили охотників, що задум опертий на несхибних основах, що рівночасно з виступленням партизанів вибухнуть революції у Франції, Швейцарії, Німеччині, навіть і в Росії, і запоможуть поляків (там же, 9). Особливо емігранти в Безансоні дали себе одурити сими обіцянками і в числі 200 помашерували просто до Швейцарії, щоб утворити резерву для польської революції, що мала вибухнути вже в марті 1833 р. Та проте ті «альпійські журавлі» були настільки обережні, що не летіли на свої родинні гнізда, а переждавши якийсь час у Швейцарії і бачачи повну невдачу авантюри Залівського, розбрелись хто куди знав, а найбільша часть вернула назад у Францію.

З охотників якась часть, не знаходячи на збірних місцях ані паспортів, ані грошей, повертала назад на свої місця; інші вспіли-таки пробратися до Галичини. Сюди прибув із Росії Залівський, переконавшися, що там нікому ані сниться про повстання, і надумався відложити авантюру на другий рік. Але вже було запізно. Деякі громадки охотників, зібравшися в Галичині, поперехапувалися за границю, наробили переполоху в кількох місцях. Ті, що попалися в руки москалів, були повішені та порозстрілювані; решту з Залівським половила австрійська поліція і позапирала в тюрмах; Залівського засуджено на 20 літ кріпості.

Отак сумно скінчилася авантюра, що була причиною тих запитів галицьких обивателів, на які відповідав своїм листом Міцкевич. Як бачимо зі слів того листа, Міцкевич був противний походові Залівського, не бачив ніякої можності його успіху, бачив ясно, що числення на загальну революцію в даній хвилі не має ніякої підстави, а піднімати край, зруйнований недавнім повстанням, уважав і невчасним, і просто нелюдяним учинком. Із його тогочасної кореспонденції ми можемо вибрати декілька свідоцтв, що пояснять нам ближче його тодішній настрій.

Примітки

…скінчивши в Дрездені третю часть «Дзядів»… – Йдеться про завершену в Дрездені і видану 1832 р. у Парижі третю частину одного з найвидатніших творів Адама Міцкевича – поеми «Дзяди», яка є яскравим художнім відображенням революційно-демократичних поглядів найрадикальнішої частини тодішніх учасників польського національно-визвольного руху.

«Księgi narodu polskiego i pielgrzymstwa polskiego» («Книги народу польського і пілігримства польського») – історико-філософський твір Адама Міцкевича.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 300 – 303.