Нещасний Соломон

Іван Франко

В перемиськім здиханаті

Серед скал і перепон

Жив преславний ботокуда,

Звавсь Нещасний Соломон.

Муж великий во язиці –

Ботокуди всі великі,

Кождий в чім-будь. От заким

Почались за обряд крики,

Соломон зібрав до себе

Із цілого здиханату

Ботокудів. Як зійшлись,

Він казав заперти хату,

Заслонити вікна й так

До згромаджених промовив:

«Ботокуди, стережімсь,

Бо чорт лапку нам зготовив!

Слухайте, яку покусу

Наводив сам бог на мене!

Слухайте й огнем надії

Серце розпаліть студене.

В третій день святого посту

Ліг я, трошки піднапилий, –

Ну, і ось які два сни

Божественні ми ся снили.

Десь ніби я в церкву входжу,

Придивляюсь – що за диво!

Не свої якісь ікони,

Та й стоїть вся церков криво.

Ба гляджу – іде священик,

Причякнув вам та й так тихо

Молиться, лиш раз хреститься…

«Ов! – гадаю. – Що за лихо!»

Слухаю: органи грають!

Хлопаки дзвінками дзвонять,

Люди раз в раз то клякають,

То встають!.. Гадаю: «Он як!

Певно, я в костьолі!»… Ні!

Придивляюсь – на іконі

Є святий Никола й Юрій,

Що гадюку взяв під коні.

Я задеревів. Аж чую –

Кличе ‘д мені голос з неба:

«Най такий буде ваш обряд!»

«Ні, такого нам не треба,

Господи!» – відмовив я.

«Чому, хіба ж вам сей поганий?»

Знов питає голос з неба,

І вторують му органи.

«Я не кажу, – відповів я, –

Щоб поганий, сохрань боже,

Але совість ботокудська

Зжитись з ним ніяк не може».

«А як я вам сам накажу,

Зробите по моїм слові?»

«Господи, ми й против тебе

За свій обряд стать готові!»

Отоді просяла церков

Світом веліїм без міри,

І пронісся голос: «Радуйсь,

Мужу кам’яної віри!»

Так твердого обрядовства,

Як в тім смирнім ботокуді.

Не було ні в Авраамі,

Ані в Якові, ні в Юді.

Тож за тебе й через тебе

Весь той рід благословлю я.

Стійте вічно при однім

І співайте алілуя!

В вашім краї най повік

Релігійних війн не буде!

Не за віру, а за обряд

Мете битись, ботокуди!

І стоятимете твердо,

Хоть би як враги вас тисли,

Не за зміст, а йно за форму,

За слова, а не за мислі.

Мов апостолам, даю вам

Дар пречудний і великий:

Глаголати всуміш всіми

Іностранними язики.

А тобі, Нещасний Соло-

Моне, чудний дар даю я,

Дар пророцтва, – лиш співай

Без упину алілуя».

Ледве втих небесний голос,

Аж гляджу – кругом змінилось:

З храму щезло все латинство,

Православне все зробилось.

Всі ікони візантійські,

З сонцем, місяцем, звіздами,

Попри мене йдуть єреї

З отакими бородами.

Вни хрестяться по три рази

І поклони покладають,

А трираменні хрести в них,

Де поглянь, усюди сяють.

І сліду нема з органів,

Лиш дяків зо сто нараз

Прогриміли алілуя

І тропар на п’ятий глас.

Що сей сон значить? Стихар

І кадильницю святую

Дайте ми, а я пророчо

Роз’ясню вам правду всюю».

Взяв стихар наш Соломон,

Став кадильницев махати

І против покус бісовських

Голосно псалом читати.

Аж нараз заглаголав:

«Стережіться, ботокуди,

Бо велика боротьба

За святий наш обряд буде.

Встануть пастирі безумні,

Встануть і безмозкі вівці

І накинуться на наш

Обряд в божевільній спілці.

Вни трираменні хрести

Захотять покасувати,

А зато дзвінки, органи

В обряд наш понасувати.

Стережіться! Бог не спить,

Хоть здається, що дрімає!

На невірних спаде кара,

Але вірних мзда чекає.

Отож ми держімся твердо

Православія твердині;

Я сам перший запускаю

Довгу бороду віднині».

Тою мовою загріті,

Присягли всі ботокуди

Твердо йти за Соломоном

На всі бої, спори й труди.

І пішли… на чорну каву.

Але бунту сім’я злеє

Розширилось. Незадовго

Донеслось владиці теє.

Той почав упоминати

Зразу чемно і покірно,

Но твердії ботокуди

Всі на те мовчать безмірно.

Розізливсь владика. Кинув

Три чи штири анафеми.

Аж тоді опам’ятались

Ботокуди… «Що ми? Де ми?»

Так самі себе спитали

І поволі в згоді братській

Навернулись на святий

Обряд греко-уніатський.

Тільки Соломон остоявсь

Твердо з свойов бородою,

Вже й владика дав му покій,

От, для любого спокою.

І вславивсь він бородою,

Вна премудрим го зробила,

Ботокудія з любов’ю

На ту бороду дивилась.

Навіть чув я, що зложились

Ботокуди околичні,

Щоб по смерті Соломона

Заховать на віки вічні

Бороду його. Одну

Половину хтять відтяти,

Поробити пензлі й ними

Образи святі писати.

Другу половину хтять

Намочити в оковиті,

А над нею вмурувати

Ті слова, зо срібла литі:

«Тутка спочиває з богом

В оковиті намочена

Мудра борода, по всій

Ботокудії прославлена.

Тут моліться й споминайте,

Всі потомки молоді,

Що жив муж, котрий весь вік свій

Опиравсь на бороді!»

Примітки

1. В ботокудів все святе –

Ось примір з їх ритуалу:

Гріх великий, як хто вб’є

Святий гвіздь в святу повалу.