12. Закінчення

Іван Франко

І знов за перо літописець бере,

Ще раз, коби хоч не послідний,

Співати про горе та лихо старе,

Що точить організм наш рідний.

Хоч в серці у нього тоска і печаль,

Нехай хоч уста засміються;

Поки «Зеркала» сього не присне кришталь,

Най наші в нім хиби відб’ються.

Най відіб’ється в нім правдолюбність твоя,

О отче Малинівський,

Яку так блискучо у «Дѣлѣ» розкрив

Старенький Заячківський.

Най покажеся в нім ваша хіть до хвали,

О отче Ружицький з Підгір’я,

Що щирої критики слово взяли

Відразу на знак недовір’я.

Не в тім патріотизм, щоб арендувать

Для себе діла всі народні,

А треба публічне публічно ділать,

Інакше хвали ми не годні.

Та ба, патріот у нас кождий стає

І авторитетом відразу,

І кождий критичну увагу взнає

Гнеть за особисту образу.

І критика зараз він тягне на суд,

І коб так мав власть, як не має,

Відразу б повісив. Жаль тільки, що тут

Ваш авторитет не сягає.

Ей, отче Ружицький, хоч чесний ви муж

І русин твердий та правдивий,

То з пізванням «Дѣла», бігме, тільки стид

І насміх на себе стягли ви.

Відіб’ється тут чесний спосіб також

Полеміки «Слова» й «Пролома».

Мій Боже, як в нас розпаношилась лож,

Немов вона здавна тут дома.

А вона ж так недавно прибула до нас

Із півночі стежков поганов,

З брязком тих імпер’ялів, що про них в сам час

Нагадав отцю Йвану Молчанов.

А сьогодні чи ж вигризла з наших сердець

Уже правди остатню краплину?

Чи ж не маєм вже сили зовсім на борбу,

На протести відваги, о сину?

Нема, бач! Дивлюся по тобі кругом,

О Русі сметано й окрасо!

Мій Боже, де нерви, енергія де?

Усюди лиш м’ясо та м’ясо!

І «санація» тут відіб’єся твоя,

О «Обще рольничо-кредитне»!

Дай Боже здоровля вам, банковики,

За ваше шанжованє спритне.

Воно то до певної міри так є,

Що гріш, як то кажуть, non olet, –

До певної міри! З часом він стає

Не поміч, панове, а полет.

Відіб’ється ще тут і згідливість твоя,

Виборчий комітете!

Сваріться, панове, пильненько, чей нас

Зовсім на нінащо зведете.

Сваріться, панове! На те ви й зійшлись,

Як сонце стояло під раком;

То чей нам щасливо в виборах нових

Здобудете фіґу з маком!

Ще ту відається недуга твоя,

О «Дѣло», сирітко убога!

Скажи лишень ясно, чого тобі тра?

Куди твоя в світі дорога?

Чи ти ще ведеш, чи тебе лиш ведуть?

Куди і до якої цілі?

Яка твоя думка? Який твій статут?

Яке твоє діло на ділі?

О бідне ти, бідне! Тяжкий тепер час,

І не доросло ти до нього!

Дрібонькі, крамарські тя средства сей раз

Вже не доведуть ні до чого.

Де громи грохочуть, де буря реве, –

Хто мишого писку там слуха?

О «Дѣло», знать Бог покарав і тебе

Убожеством сили і духа!

Та годі! А то погадаєте ви,

Що гризу я із зависті й злоби.

Ой, ні! Пощербила сатира свій зуб

О мідяні серця і лоби.

Погано на Русі! Недавно ще нам

Всміхалося сонце надії;

Лиш трошечки розуму, праці й любви –

І зійшли б на стежки ми новії.

Лиш трошечки розуму, праці й любви, –

Та їх не піднять на дорозі!

І ще раз у нетрі зблукалися ми,

Плазуєм, гриземся по змозі.

Погано на Русі! Шіроко душний

Дунув нам на серця й на мислі;

І млиться в очах, егоїзм-бо тісний

І заздрість нам душу обтисли.

І нерви вразливі зробились, слабі

На дотик холодної правди.

Сатирику, швидко перо поламай,

Щезни і в кутку присядь фавди.

Прощайте, приятелі! В кращі часи

Ми, дасть Бог, ще зберемся наново,

Як змора потягне на гори-ліси

І свобідне почуєся слово!

До тихої праці нас кличе пора.

Най падлюки кричать: «Побѣдихомъ!»

Прийде час і для нас. Ми для нього робім!

Прощайте й не згадуйте лихом!

Примітки

Малинівський (Малиновський Михайло; 1812 – 1894), історик і публіцист, священик, один із чільних уніатських діячів. Заборонив видання «Молитовника», складеного народною мовою Іваном Пулюєм, затаїв у себе його рукопис.

Заячківський Йосип (1810 – 1893) – священик, член львівської «Просвіти», виступав у газеті «Діло».

Ружицький Венедикт (1820 – 1887) – греко-католицький священик, публіцист, співробітник газети «Слово».

Імперіал – тут 15 російських карбованців.

…Нагадав отцю Йвану… – тобто І. Наумовичу.

Молчанов – один зі свідків у процесі Ольги Грабар, який засвідчив, що Іван Наумович одержував гроші («імпер’яли») з Росії.

«Обще рольничо-кредитне» – «Обще рольничо-кредитне заведеніє», або так званий Крилошанський банк, заснований головним чином на капіталі крилошан із собору Святого Юра.

«За сим ідейним банкрутством, яке потягло за собою перехід Наумовича на православ’я і еміграцію його з родиною до Росії, наступило швидко фінансове банкрутство, крах так званого Крилошанського банку, основаного найвиднішими капіталістами москвофільської партії буцімто для рятування селян від жидівської лихви, який, одначе, своєю банковою лихвою довів до маєткової руїни звиш 30 000 селянських родин і нарешті сам опинився перед недобором звиш міліона ринських» (Франко І. Нарис українсько-руської літератури).

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 72 – 75.