11. Притча о фарисеи и мытарѣ

Іван Франко

Отъ Вычосы злоповѣствованная

Во время оно два человека взыдоша во соудилище оправдатися о грѣсѣхъ своихъ, единъ фарисей, вторый же мытарь. И рече фарисей, ставъ предъ соудилищемъ и презирая словеса отець своихъ: «Господинове отъ горняго соудилища, сотворите тако, да оправданъ изыду отъ соуда сего, и азъ потроужоу ся во благо вспульней ойчизны нашей по вся дни живота моего». Мытарь же припаде въ оуглу и біяй ся во персы глаголаше: «Отпоустите мнѣ, не вѣдахъ бо что творихъ». Но соудящіи не возрѣша ни на лесть единаго, ни на уничиженіє втораго, и затвориша я во темницу, въ ней же не бяше ни тьмы, ни плача, ни скрежета зоубовнаго, но миръ и благоволеніе.

И се абіє изшедши она два человека изъ темници по времени немнозѣ, рѣша в душахъ своихъ: «Моученици есмы, русину же всякому подобаеть поклонятися предъ нами и воздаяти намъ все потребное, зане гоненіє претерпѣхомь». И величаша ся словесы льстивыми и самохваленіємъ многимъ, яко за Русь претръпѣша, но не фарисейства и мытарства своего ради.

И взалкаша пѣнязей многихъ и всея соуеты мира сего, и идоша во градъ нарочитъ нарицаемый Кієвъ, иже издревле словяше мати градомъ роускимъ. Тамо совѣтъ творяхоу книжници и старци людстиі отъ страны сѣверныя и отъ всѣхъ странъ царствія рускаго. Они же пришедше поклонишася имъ. И вопрошаху я книжници: «Чесо ради прійдосте?» И рече фарисей: «Что ми даете, и азъ предам вам матерь мою, яже есть галицкая Русь, издревле отщепенная, и братію мою священниковъ роусских, и ересь глаголемую унію, со жены и чады ихъ». Они же рѣ[ко]ша: «Аще за тридесять серебреникъ Іюда Хріста продалъ есть, ты прійми двадесять и девять за матерь и братію твою». И прія фарисей сребреники, мытарю же чающоу подаянія поврѣгоша еще три златники и отпоустиша я со миромъ.

И изшедше изъ соньмища рече мытарь ко фарисею: «Тоуне, батюшка, продалъ еси». Отвѣщавъ же фарисей и рече: «Что оубо сотворю? Аще повергу имъ сребреники и шедъ оудавлюся? Но возвратим ся во Галилею, идѣ же мнѣ престолъ пророческъ оуготованъ, и возсѣдъ на престола почноу глаголати словеса многа и превращати бѣлое во чорноє и разоумъ во неразоуміє, и вящшея мзды удостоюся. Достоинъ бо єсть работникъ мзды своєя, жрецоу же отъ жертвенника жити подобаєтъ».

И сотвориша тако и пойдоша во страну галилейскоую. Имѣяй оуши слышати да слышитъ.

Примітки

Притча о фарисеи и мытари. – Під цими євангельськими образами І. Франко має на увазі постаті Івана Наумовича та Венедикта Площанського (див. вище). Обидва засуджені 1882 р. в процесі Ольги Грабар за зв’язки з урядовими колами Росії. Характерно, що на цьому процесі, який поклав край кар’єрі Наумовича в Галичині, він виступив із польською промовою. Вийшовши на волю, Наумович у 1884 р. виїхав до Києва, де став православним священиком.

Постаті цього діяча І. Франко присвятив свої розвідки «Із історії москвофільського письменства в Галичині» та «Двоязичність і дволичність».

Галилея – так Франко гумористично називає тут Галичину.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 70 – 72.