2. Лютий

Іван Франко

1 лютого

«Заждемо ще троха, таж маємо час», –

Так «Слово» й «Проломъ» погадали,

Про вечірок в пам’ять Барвінського враз

Торжественно оба промовчали.

5 лютого

В «Віденській» каварні баталія, «стонъ».

«Что сіє и кто вы таковскій?»

Бач, Ґнєвош – гонитель, новий фараон,

А мученик став Мончаловський.

10 лютого

«Гов! – крикнув Сильвестер. – Не пхаться вже вам

У Почаїв з далека і з близька!

Там шизма! Сама Богородиця там,

Як чуємо, й та шизматицька».

15 лютого

О, радість! Із Відня по праці важкій

Вертаються руськії люде,

Несуть для попівства три міхи надій

І дірочку: «Якось-то буде».

Слово літописця до будущих поколінь

Бувальщина є для будущих віків,

Немов для пшениці, навозом.

Тож мудрости вчіться з дурноти батьків!

Бери, мовляв, Петре, на розум.

16 лютого

О радуйся, Риме! Багате зерно

Збереш ти із руських повітів!

Отець Готеровський спиває вино

На славу отців єзуїтів.

17 лютого

Не просте ж вино розбудило в нім, бач,

Такі чуття огнисті!

Се патрам на радість, а Русі на плач

Були, мабуть, Lacrimae Christi.

18 лютого

А там в семінарії що се за рух,

За гамір, за публіка?

З свічками повзуть настоятелі в круг,

Між собою шукають чоловіка.

19 лютого

Ах, отче Мільницький, не так вас черкнув

Той «писар» по носі бездарно,

Як поступком своїм ви власне своє

Ім’я замазали негарно.

20 лютого

Вам честь, молодії алюмни брати,

Що встали за правду так сміло.

О, щоб святе знам’я: «Все з правдою йти!»

Повік перед вами ясніло!

21 лютого

Ви нам доказали, що чей не повік

Тяжке будем двигать ярмо ми.

Що й в нас між людьми ще знайдесь чоловік,

Що на сервілізм не вмремо ми.

22 лютого

Панам вже і верби зародять грушки,

Вже й курка у них кукуріче:

На панські селедці, хліби й галушки

Збираються «Kółka rolnicze».

23 лютого

«Сто руських, сто польських, то разом п’ять сот

Хлопів мем гостити задаром!»

Аж руських приїхало десять – і от

Пани мов покроплені варом.

24 лютого

Лиш вас мені, вепри невиннії, жаль!

Задармо ви смерть потерпіли:

Порізали вас для хлопів тих на баль,

Та в піст – і хлопи вас не їли.

25 лютого

Не їли хлопи, то нехай їм мара!

То панські з’їдять їх льокаї –

На знак, що хлопам шани того ж добра,

Що й своїм льокаям, бажають.

26 лютого

Як з’їли селедці, то й пити давай!

Підносять тоасти панове,

І штуркнули руського хлопа: «Вставай!

Chcemy słyszeć i ruską przemowę».

27 лютого

«Та, видно, панове в нас ласкаві суть,

І їсти і пити нам ставлять,

Говорять про щось і в тіятер ведуть –

Дай Боже їм вічную пам’ять!»

28 лютого

А в русина наче котяче життє,

Тверде і довговічне;

Світ думав, що вмерло, – воно ще жиє,

Товариство педагогічне.

29 лютого

Про вечерки в пам’ять Шевченка судить?

Ні! Радше най кожний отверта

Признає, якого Шевченка волить –

На м’яко чи на твердо?

Епілог лютому

Сей місяць тому переступний, ба днесь

Свій звичай переступить

Ц. к. прокуратор і нумер отсесь

Нам «Зеркала» не злупить.

Примітки

Барвінський Володимир Григорович (1850 – 1883) – український письменник, критик і публіцист, редактор журналу «Правда» (1876 – 1883) і газети «Діло» (1880 – 1883), які виходили у Львові, один із лідерів народовців.

Ґнєвош Ян – редактор газети «Strażnica Polska». Побив палицею Йосипа Мончаловського, співробітника «Слова», після одержання від останнього ляпаса. Приводом до цього скандалу стала нотатка в «Strażnici» про перехід Мончаловського і його дівчини Лекопадії Я. до православної церкви.

«Strażnica» («Strażnica Polska» – «Польська застава») – політичний, громадсько-економічний двотижневик, виходив у Львові з 1874 по 1887 рр.

Мончаловський Йосип (1858 – 1906) – галицький журналіст, москвофіл за переконаннями; греко-католицький священик. Співробітник, згодом співредактор «Слова» (1886), редактор журналів «Страхопуд» і «Бесѣда».

Сильвестр Сембратович (1836 – 1898) – професор догматики Львівського університету, з 1885 р. – греко-католицький митрополит, а з 1895 р. – кардинал; також виступив організатором журналу «Рускій Сіонъ» у Львові.

Почаїв – мова йде про Почаївську лавру, осередок православ’я на Західній Україні. Мав значення як місце прощі. Відомо, що католики та уніати вбачали у православ’ї «схизму» («шизму») – результат «розколу».

Із Відня… вертаються… – Делегація від з’їзду представників греко-католицького духовенства (22 – 23.1.1884 р. у Львові) у справах поліпшення свого матеріального становища. Уряд готував у той час новий закон про конгруї. Проектом цього закону духовенство було незадоволене.

Готеровський Лев – крилошанин собору Святого Юра у Львові.

Отець Мільницький Йосиф (1837 – 1914) – заступник ректора греко-католицької духовної семінарії у Львові. Коли вихованці II курсу, за старим звичаєм, з музикою проводжали до воріт вихованців І курсу на перший іспит, один із них, що був у ролі «писаря», ніби ненароком «черкнув по носі» о. Мільницького, який вибіг у коридор. На захист виключеного через це товариша стали всі інші учасники церемонії, заявляючи, що готові піти з семінарії, якщо ректорат не скасує постанови про виключення. Негожий «поступок», про який ідеться, пов’язаний, імовірно, з участю О. Мільницького у припиненні (тимчасовому) у 1880 р. виходу газети «Рускій Сіонъ» та перебуванням на посаді редактора газети «Галицкій Сіонъ» у 1881 – 1882 рр., напрямом якої були незадоволені певні клерикальні кола та самі вихованці духовної семінарії.

Алюмни – учні духовної семінарії.

«Kółka rolnicze» – польська торговельна спілка, що закладала свої крамниці скрізь по містах, містечках і селах Галичини. Була однією з економічних баз для ведення політики полонізації на західноукраїнських землях.

«Товариство педагогічне» – засновано у 1881 р. і приступило до видання книжок для молоді.

…якого Шевченка волить – На м’яко чи на твердо? – Франко іронізує тут над суперечками з приводу українського правопису, які велися в тогочасному суспільстві. Частина галицької інтелігенції, переважно москвофільських поглядів, так звані тверді, обстоювала етимологічний правопис, зокрема літеру «ъ» (йор) (тому й «тверді»). Полеміка торкнулася і творчості Т. Шевченка, зокрема видання його творів, яке саме в той час готувалося – «Поезії» у 2 частинах, «з печатні Ставропігійського інститута» (1-ша частина вийшла друком 1884 р., 2-га – 1885). Франко, прихильник фонетичного правопису, не раз іронізував над супротивниками (зокрема, в «Марші галицько-руських “твердих”».

Ц. к. прокуратор… не злупить. – Тобто цісарсько-королівський прокурор не конфіскує.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 40 – 43.