6. Май

Іван Франко

Пролог

Проспав, пропустив літописець свій час

Чи там пронедужав украдком,

Та, Господу слава, іде і без нас

Історія своїм порядком.

А хоч би собі і в могилу поляг

Сей ваш літописець украдком,

Народ буде сіять, орать по полях,

І світ піде своїм порядком.

Хоч нібито й ми до істор’ї щось-десь

Своєї вкладаєм роботи,

Та буде й без нас та істор’я, як днесь,

Орати, збирати й молоти.

1 мая

У Липську Крашевського судять, ади,

У кріпость за головну зраду;

У нас поляки ще шукають біди.

Біда ж, мабуть, тягнеся ззаду.

2 мая

Панам вже обрид руський хлоп і глядять

З-між мазурів собі «przyjaciela»,

Тож кличуть мазурів на Русь осідать…

Чей з ними прийде який Шеля.

3 мая

Задвірська читальня святкує сей день,

Зі Львова о відчит аж просить;

Задвірський єгомость злякався, хоч гинь,

Бо Франко тут відчит голосить.

4 мая

«Чи ви подуріли? Вже кращі всі враз

Засядьте до фляшки й до збанка,

Співайте, гуляйте і бийтесь весь час,

Ніж слухати відчиту Франка».

5 мая

В Копичинцях, браття, стріляють людей

За те, що в арешт ся наперли,

Немовбито всі ми без кутих дверей,

Без замків рабами не мерли.

6 мая

Слонєвський, Слонєвський, де «Switło» твоє?

Днесь стало б в пригоді, їй-богу!

Як випхнули шумно з посади тебе,

То щоб просвітило дорогу.

7 мая

До Кривча от всі єзуїти спішать

На місію, люд навертати;

Юр руським попам не забув наказать,

Щоб бігли їм стрем’я держати.

8 мая

Залеглих предплат ось жадає «Сіонъ»:

«На те в нас церковні скарбони,

Аби урядово з церковних скарбон

Платить недорічні "Сіони"».

9 мая

Та ось із Підгаєць гуде відгомон:

«Нехай освітить вас предвічний!

Не хочем платить не тому, що "Сіонъ",

Лише тому, що недорічний».

10 мая

З Підгаєць іще одне питання йде,

Ворушить клир чорний і світський:

«Пора би вже знати, де правда тут, де –

Чи целебс чи ні ксьондз Сарніцький?»

11 мая

О славо Бучача! Де руський монах

Учив Могильницького й Ляма,

Там польський ксьондз руську релігію вчить,

А з давньої слави лиш пляма.

12 мая

У Львові, їй-богу, превесело жить!

Хто хоче, най вірить, не вірить.

«In polnischen Kreisen, – тут пароль звучить, –

Wird lustig drauf defraudiret».

13 мая

Пілярський утік. «Vivat sequens!» – рекла

Поліція та, щоб сарака

Не мучився втекою, хап та й замкла

За крадіж Вінкентія Жака.

14 мая

Лиш сум русинам – не за Жака, мабуть.

Ох, інша є тому причина:

В Кульпарків іще «Народівку» не пруть,

Що шарпа вона Вахнянина.

15 мая

Та й шарпає, знай, лиш за те, що посмів

За руськую школу впімнуться,

Обкидає болотом усіх русинів…

Ох, коб то її нам позбуться!

16 мая

Та ні, не дай Боже! Най вічно реве,

Поки сонця на світі й каміння!

Бо Польща, як так ще з п’ять літ поживе,

Умре на сухоти сумління.

17 мая

Ось, бач, із колюмни її визира

Яка ж то почвара почварна?

Се Швайґґельд-синок і матуся стара,

Корупція парламентарна.

18 мая

Вона спокійненько описує їх:

«Се Буба, се Кака, Содома», –

Та так, що й сліпий би побачити міг:

Вони тут у неї всі дома.

19 мая

A «Kurier Lwowski» на стіни дереться:

«Вам треба жалобу занести

На Шварца на Лендербанк, що він береться

Так тикати вашої чести».

20 мая

Ох, мій «Kuryerk»-y, і треба ж тобі

Було дурно так драться на стіни?

Стара «Narodówka» воркоче собі

Тихенько: «Naiwny, naiwny».

21 мая

Ти ж знаєш: лиш той ткне циганськую честь,

Хто скаже: «Ти ореш і сієш!»

Для злодія те лиш образою єсть,

Хто скаже: «Ти чесно все дієш».

22 мая

Ликуй, літописче! Як лиш Венедикт

Поверне «зъ Ивановой хаты»,

То «Слово» шпурне «брудно-русскій» язик,

Почне «чисто-русскимъ» писати.

23 мая

О «Слово», недобре се здумало ти!

Що ж зробить Тит Блонський, твій стрик-от?

Чи зможе він шлях чисто-руський знайти,

Коли к брудно-руському звик-от?

24 мая

Не тратьмо надії, хоч весь нам простор

Ляхи забирають прехитрі!

Ось в нашій защиті скликає собор

Пан Адольф Добрянський у Питрі.

25 мая

О, певно, що вже защитять нас вони!

Вставай, о надіє, охото!

Щоб ми не згоріли на польськім огни,

Шпурнуть нас в московське болото.

26 мая

А що се у Львові? Вода чи пожар?

В поліції рух неспокійний!

Ох, ні, се знайшли у шевця каламар

І вітрять дух революційний.

27 мая

Es reiten drei Reiter з райхсрату до нас.

Ох, тож-то везуть нам потіхи!

Везуть для гарбовання шкір копервас,

Надій струпішілих три міхи.

28 мая

Гей, гей, копервас нам потрібний якраз,

Щоб декому виправить шкуру,

Хоч би тим, що про з’їзд духовенства у нас

Веліли загарбать брошуру.

Примітки

Крашевський Йосип Ігнатій (1812 – 1887) – польський письменник, автор багатьох повістей; за несправедливим обвинуваченням у шпіонажі на користь Франції засуджений у Лейпцигу на три з половиною роки ув’язнення.

Шеля Якуб – польський селянин, ватажок польських селян-мазурів, що 1846 р. повстали проти польської шляхти в Західній Галичині («мазурська різня»); разом із наступом єзуїтів у першій половині 1880-х років почалася колонізація українських земель, переважно мазурами. У перші дні травня 1884 р. вони на возах переїжджали через галицьке Підгір’я. Мазури осідали на землях, куплених у поміщиків.

Задвірська читальня – читальня в с. Задвір’я коло Львова. Удень її відкриття (15 травня (за н. с.) 1884 р.) туди їздив Франко читати доповідь на тему: «Як у нас знесено панщину».

В Копичинцях… – Пересунення громадської дороги, що йшла повз поміщицькі будинки, призвело до сутички між громадянами містечка та бургомістром, який підтримував поміщика. Коли закликана бургомістром жандармерія арештувала одного з міщан, усі інші заявили: «Берете його, беріть же й нас, бо ми так само говорили» і пішли за арештованим до тюрми. Жандармерія почала стріляти і чотирьох городян тяжко поранила.

Слонєвський – повітовий шкільний інспектор у Коломиї, у 1881 – 1882 рр. видавав газету «Świtło» латинською азбукою з метою ополячування селян.

До Кривча… – С. Кривче Тернопільської обл., де 10 – 18 травня 1884 р. відбулись єзуїтські місії. Єпископ Сембратович наказав уніатським священикам брати участь у всіх церковних відправах.

…Із Підгаєць – Єзуїтська політика єпископа Сембратовича викликала протести серед певної частини уніатського духовенства. Так, наприклад, на соборчику Підгаєцького деканату ухвалено висловити недовір’я до редакції «Руского Сіона», а до єпископа звернутися з окремим листом, щоб той розслідував, чи правда те, що пишуть газети про О. Сарніцького. Дехто відмовлявся навіть передплачувати «Рускій Сіонъ».

Целебс – неодружений священик (згідно з целібатом). Про ксьондза Сарніцького йшла поголоска, що, будучи формально неодруженим, він мав коханок.

О славо Бучача… У Бучачі при монастирі василіян здавна існувала початкова й нижча середні школи, де навчались: Антін Могильницький (1811 – 1873), автор поеми «» та вірша «Русин-вояк», і польський письменник та журналіст Ян Лям (1838 – 1886), автор сатиричного роману «Емігрант».

Жак Вінкентій – будучи головою корпорації столярських майстрів у Львові, украв із каси корпорації 1000 зл.

Кульпарків – передмістя (тепер частина) Львова, де знаходиться лікарня для божевільних.

«Народівка» («Gazeta Narodowa») – щоденна польська газета, яка виходила у Львові з 1862 до 1915 р,

Вахнянин Анатоль (Наталь; 1841 – 1908) – український композитор, письменник, перекладач, один із чільних та авторитетних народовських діячів.

…За руськую школу… – Рада міста Львова на травневому засіданні після доповіді Анатолія Вахнянина нарешті винесла постанову про відкриття з початком наступного навчального року (1884/5) початкової школи з українською мовою навчання. Після закриття 1868 р. так званої греко-католицької школи в Народному домі, 13 000 осіб українською населення Львова не мало своєї національної школи. Боротьба за таку школу тягнулася довгі роки. Ухвала міської ради викликала вибух незадоволення на сторінках польської шовіністичної преси, зокрема «Gazet-и Narodow-ої».

Швайґґельд (Schweig-geld) – грошова винагорода за мовчання. Коли завершувалося будівництво залізниці Ярослав – Сокаль, виступив польський депутат Камінський із претензіями до генерального підприємця цієї будови, Шварца, на суму 630 000 зл. Ці гроші Шварц повинен був, за умовою, дати Камінському за виклопотання для нього концесії (згоди) від уряду на ведення будови. На судовому процесі з’ясували, що Шварц ці гроші дійсно поклав для Камінського в Лендербанк. Проте вони розійшлися по руках багатьох інших польських депутатів на оплату як їхнього мовчання, так і багатьох польських і німецьких газет. Для того щоб дістати згоду на ведення будівництва, заходів Камінського виявилось недостатньо, ще треба було підкупити багатьох людей і впливову пресу, щоб не виступала в цій справі. Так ці швайггельди допомогли Шварцові стати головним підприємцем, а Лендербанкові, директором якого був граф Водзіцький, вести фінансування будови. «Kurjer Lwowski» безуспішно закликав інші польські газети внести скаргу за образу честі.

Шварц – тогочасний львівський банкір.

Лендербанк (Länderbank) – львівська філія заснованого у Відні 1880 р. банку для країв австрійської корони.

Площанський Венедикт (1834 – 1902) – історик і публіцист москвофільського напряму, редактор львівської газети «Слово» (1871 – 1887). У 1882 р. був засуджений (у процесі Ольги Грабар) за зв’язки з урядовими колами Росії.

…«брудно-русскій» язик… – В одному з номерів «Слова» за травень 1884 р. редакція помістила таку заяву:

«От наших подписчиков получаем возваніе, чтобы мы уже с вторым полугодіем начали издавати нашу газету на чистом литературно-русском языке, так як непріятно читается мѣшанина такая не только за границей, но и нашими образованными читателями. В том не можем теперь ничего предпринимать а только могло бы то послѣдовати с освобожденіем властителя “Слова” г-на В. Площанського, которого с нетерпенієм выжидаем».

Добрянський Адольф (1817 – 1901) – поміщик із Закарпатської України. 3 початку 1880-х років мешкав у Львові, організовуючи роботу москвофільської партії на користь Росії. Часто бував у Петербурзі. Його метою було реорганізувати москвофільську партію в Галичині для живішої акції на користь Росії, а його син Мирослав, тоді «чиновник для особых порученій» при варшавськім генерал-губернаторстві, пробував серед галицьких москвофілів зорганізувати формальну шпіонську службу не тільки для вислідження російських утікачів, званих тоді нігілістами, але також для воєнних цілей…» (Франко І. Нарис історії української літератури).

у шевця каламар… – У зв’язку з розповсюдженням прокламацій соціалістичного змісту, в травні 1884 р. львівська поліція робила труси головним чином у робітників-друкарів. Зроблено трус і в шевця Братра, в якого поліція забрала каламар із чорнилом, мабуть, щоб порівняти із чорнилом якогось рукопису.

Копервас – сурик, використовують для дублення шкір.

…про з’їзд духовенства… брошуру. – Мова йде про конфісковану брошуру під заголовком «Збір відпоручників всего руского клиру, відбувавшегося на днях 22 і 23 січня 1884 р, у Львові і єго результати. – Освітлено руським попом».

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 56 – 60.