7. Червень

Іван Франко

1 червня

Що май двадцять вісім деньків мав у нас,

Не винен ні місяць, ні зірка;

Се тим, що Палюх преждевременно згас,

То й в руськім літописі дірка.

2 червня

Ой був собі лицар sans peur et reproche

Лиш крихту з брудними руками;

Перемиській шляхті сказав він: «Ну, що ж,

От будьмо собі спільниками».

3 червня

Пристали. Ось лицар іде по літах

Здавать зі спільництва рахунок,

Говорить так складно, та що в кишенях

Ховає? Се презент, дарунок.

4 червня

І крикнув весь край: «Гей, панове, смотріть,

Сей лицар, бува, чи не злодій?»

Відмовив Сапіга: «А хоч так! Sy git!

Він друг наш! Schwamm drüber!» Та й годі!

5 червня

Schwamm drüber! Се оклик великий, новий,

Що громом по краю лунає,

Всі бруди, гріхи, всяку нечесть і гній,

Як стирка, без стиду стирає.

6 червня

О сміло, панове, тим шляхом ідіть,

А швидко – je schneller, je lieber –

І ваш слід поганий затре от так світ

І скаже: «Тьфу, погань! Schwamm drüber!»

7 червня

Де бореся церков, там в поміч їй Бог

Шле чуда і знамена дивні;

Де боресь ошука, там з підступом вдвох

Пародії творить противні.

8 червня

Ось у Станіславові pater хотів

Недужу лічити, нівроку,

Лічити чудесно, значить, без ліків,

Та й дав малинового соку.

9 червня

З Бучача йде вість, непотішна для нас:

Замкнули василіянина.

Ей, василіяни, невже ж лиш для вас

Ще тайною ваша руїна?

10 череня

Нас милує Бог. Щоб гріхи наші змить,

Знать, за єзуїтів мольбами

Шле дощ, шле потопу. Бурлить і шумить

Безмірная повінь полями.

11 червня

Руйнує повіти, і села, й хати,

Руйнує весь краю добробит,

Та до єзуїтів не може дійти, –

Не бійтесь, Бог знає, що робить.

12 червня

«Ратунку! Ратунку!» – мільйони кричать.

Газети кричать: «Регуляц’ї!»

Ось з Відня три тисячі гроший імчать:

«Рятуйся сам, краю, з руйнації!»

13 червня

А Рим ласкавійший. Щоб в повені зла

Ловить грішні душі русинів,

Дає – єзуїтська рука замала –

Ще й руських бернардинів.

14 червня

Що ще єзуїтська рука замала,

Доказує gmina Kozina:

Торік єзуїтська там міс’я була, –

Що ж робить сей рис ота gmina?

15 червня

Читайте газети! Там крики страшні

Там Wink-и даються urzędom.

Таж піп шизматицький святив в Козині

І поле, і церков! Horrendum!

16 червня

Пан Абрагамович свій звіт викладав

Із того, що діяв у Відні;

«Prostaczkom» у очі він порох кидав, –

Не перші вони й не послідні.

17 червня

І скромна гостина з дреглів і ковбас

Була тут виборцям для смаку.

Гей, бідні виборці! Смак був тілько раз,

Потім будете нюхать табаку.

18 червня

Ви ж, панцю, говорять, комедіопис!

Ось вам моя рада смиренна:

Комед’я, з якою ви к нам подались,

Була й не нова, і нужденна.

19 червня

«Тернопільський бунт» перед судом стоїть.

Куди тернопільцям до бунту!

Поліція й тут і міх дре, і квичить, –

Ось вся її мудрість до шпунту.

20 червня

Не треба й пророка, щоб здріть світляний

Будущини нашої ранок:

Сьогодні ми бачили іспит річний

У закладі василіянок.

21 червня

Учителькам, вчителям честь за їх труд,

І честь настоятельці тоже!

Най далі «по-руськи й по-людськи» ведуть

Оцей інститут! Щасть їм Боже!

22 червня

І вам честь, дівчата! Таж Руси ви цвіт

І кращої долі надії.

Тож ціле літописець для всіх вас привіт

На ім’я Ціпановській Марії.

23 червня

В Тернополі знов педагогії взір:

Дівчину колола шпильками

Учителька Зелінґер, женщина-звір,

Та lumen між писательками.

24 червня

Що впер у арешт ї суддя Вербовий,

Сего ще, здається, замало;

А їй би «березовий» здався такий,

Щоб і місця цілого не стало.

25 червня

Дві вісті до нас рівночасно ідуть:

Зростає холера у Франції,

Отці ж бернардини на місію звуть,

Ще більші робить каламанції.

26 червня

Чи пані холера до нас загостить,

Про те нехай знає пан Кох, Кох;

Та патри захтіли дракона збудить,

Що п’ятсот літ тому ще здох, здох.

27 червня

Поганий, неситий дракон сей, брати.

І поступу ворог постійний,

Дорогою світла не любить іти,

А се – фанатизм релігійний.

28 червня

Який був Ян з Дуклі добродій для нас,

Про се, сказать правду, не знаю;

Та як він від Хмельницького Львів колись спас,

То хто зложив окуп? Питаю.

29 червня

Коли пам’ять його русини споминать

Будуть у бернардинській каплиці,

То що руські трупи на те повідять,

Ті – там, в ?

30 червня

Та годі про сеє! Рука щось тремтить,

І сонце проміння ллє в хату,

І хочеться вийти, душею спочить,

Забуть ту легенду прокляту.

Примітки

Палюх Олексій – управитель Народного дому (помер 1884 р.).

Ой був собі лицар… – Ідеться не про Мархвіцького (як подав Франко у своїй замітці під текстом 1910 р.), а про депутата Жигмонта Козловського. В «Ділі № 63 від 14. VI (н. ст.) 1884 р. вміщена така «новинка»:

«Послом [депутатом] до сойму з курії більших посілостей в Сяноці вибраний п. Жигмонт Козловський, звісний спекулянт в ділах залізниць. П. Козловський перед тим вибором до сойму здавав в Перемишлі справу з своєї посольської діяльності в раді державній. Один з виборців, граф Козєбродський, досить припер був п. Козловського до стіни, іменно в ділах залізничних, але князь Адам Сапіга прийшов Козловському на допомогу, сказавши “Schwamm drüber” – на всі спекуляції, швайггельди і т. п. “Schwamm drüber”, – сказав кн. Сапіга – і Козловський став послом до сойму з землі Сяноцької».

…Та й дав малинового соку. – Католицька газета «Kurjer Poznański» повідомляла, що єзуїти, запрошені польським ксьондзом до Станіславова на час Великодньої сповіді, охоче відвідували хворих і приносили їм цитрину, малинові та суничні соки. Одна із тогочасних народовських газет додала до цього таке: «Цитринами та… соками вони (єзуїти) здобували собі грубі банкноти (з теплої руки) і будинки (з тестаментів)».

...Замкнули василіянина. – Отця Мазурика, учителя Закону Божого, за неморальність.

…руських бернардинів. – Одна з польських газет повідомляла у 1884 р., що Папа дозволив орденові бернардинів приймати до себе також українців-уніатів, доки для них не буде відкрито окремий монастир.

Пан Абрагамович Давид – шляхтич, депутат від сільських громад Львівської виборчої округи до рейхсрату і голова Львівської повітової ради. Йдеться про звіт депутата за свою парламентську діяльність.

«Тернопільський бунт» – див. прим. «В Тернополі гамір» до розділу V. Однією з головних причин зазначеного «бунту» стала відмова підприємців-євреїв платити податок за вивіз нечистот.

Заклад василіянок – 6-класна школа для дівчат, організована та керована василіянками.

Ціпановська Марія – тоді учениця учительської семінарії у Львові. В листі від 4 січня 1885 р. І. Франко писав до неї:

«…зізнався я, що своїм стихом у “Зеркалі”, де згадане було Ваше ім’я, я зробив Вам прикрість і що Ви грозите авторові, що “буде буря”. Коли вона й досі не прийшла, то я думаю, що не можу виразніше показати свого “сокрушенія” і жалю, як просити Вас сам о кару, о ту давно загрожену “бурю”».

Кох Роберт (1843 – 1910) – відкрив і дослідив збудників сибірки, холери, туберкульозу.

Ян з Дуклі – чернець-бернардин, після смерті (1484 р.) проголошений святим. Колона на честь Яна з Дуклі знаходиться перед костьолом бернардинів у Львові (тепер церква Св. Андрія Первозваного). Львівські бернардини зробили його предметом особливого культу, розповсюджуючи легенду про те, що то він, святий Ян, не дав Хмельницькому в 1648 р. вступити до м. Львова. На липень 1884 р. припадало 400-ліття з дня смерті Яна Дуклі і бернардини влаштували на честь його пам’яті 8-денне свято, закликаючи до участі в ньому українське населення Львова.

Бернардинська криниця – колодязь, який знаходиться на подвір’ї між костьолом і монастирем бернардинів у Львові. За народними переказами, бернардини під час облоги Львова Б. Хмельницьким в 1648 р. повкидали до колодязя багатьох українських міщан та передміських селян, спочатку повідсікавши їм голови мечами.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 61 – 65.