1. Січень

Іван Франко

1 січня

О, руськая мово, не знищить тебе

Ніякий вже ворог сторонський;

Та з наміром скритоубійчим шкребе

Страшні фейлетони Тит Блонський.

5 січня

Вибори до рад повітових ідуть.

О радуйся, Русе, від днеся!

Коли скрізь ляхи нам по лобі дадуть,

То «Русская рада» проснеся.

10 січня

«Всю нині житейську печаль відложім!» –

Сказали отці єзуїти

І радили руським попам, щоб свій дім

Покинули, жінку і діти.

15 січня

«Пойду ко отцу во далекой земли

І гляну на него очима», –

Сказали се белзькі єреї й пішли

Молиться до злого вітчима.

20 січня

А в «Новомъ Проломѣ» тривога і ляк,

І головоломка велика:

Не знають, що ліпше, чи зв’ялий «Бодякъ»,

Чи кепська, риплива «Музыка».

25 січня

«Най буде і нашим і вашим», – сказав

«Кружокъ» собі стихенька;

За Гоголя вечір задать загадав

І par compagnie за Шевченка.

Примітки

Блонський Тит (1830-1897) – український письменник, публіцист, парох із с. Дори (тепер Івано-Франківська обл.), який друкував у москвофільській газеті «Слово» літературно-критичні фейлетони під заголовком «Литературные записки». Писав язичієм, згодом – українською та російською мовами. Автор поеми «Аккерманская пленница» (1863), трагедії «Анастасія», повісті «Розвалила» (1895) та інших творів. Про Т. Блонського згадував І. Франко у «Нарисі історії української літератури до 1890 р.».

Повітові ради – повітові органи самоврядування, в яких вирішальний голос мала польська шляхта; вибори були призначені на квітень 1884 р.

«Русская рада» – політичний орган москвофілів. Декларуючи продовження справи «Руської народної ради», заснованої під час революції 1848 р., «Русская рада» насправді привела до її виродження, у своїй діяльності відійшла від завдань культурного й освітнього піднесення народних верств, погрузла у дріб’язковій політичній боротьбі.

…Отці єзуїти… радили… – У січні 1884 р. у Львові відбувся з’їзд представників українського духовенства в Галичині, на якому з боку ініціаторів з’їзду, зокрема єпископа Сильвестра Сембратовича, подана на схвалення «адреса» до папи, складена в дусі крайнього сервілізму. В ній сказано, що греко-католицьке духовенство готове відмовитися від своїх родин, майна, прав і своєї народності задля греко-католицької церкви. Це було зроблено за порадою єзуїтів, що, за дорученням Риму, заходилися реформувати греко-католицьку церкву в суто католицькому дусі. Комісія з’їзду відкинула деякі занадто яскраві улесливі вислови з тексту адреси, але зміст її від того не змінився.

Пойду ко отцу… – Алюзія з Біблії, слова Йосипа, що зібрався на зустріч із батьком Яковом у землю Гошен (Кн. Буття. Гл. 46. В. 29).

Белзькі єреї – делегація греко-католицьких священиків Белзького та Сокальського районів до Станіслава Поляновського, сокальського шляхтича та повітового маршалка, з метою прохати в нього допомоги для греко-католицького духовенства, що в той час добивалося від уряду підвищення конгруї (платня католицьким священикам). Поляновський любив грати роль приятеля та захисника українського населення у своєму районі.

«Новый Проломъ»- москвофільський орган (1883 – 1887) із різко підкресленою орієнтацією на царську Росію; продовження закритого «Пролома» (1881 – 1883), виник із опозиції до «Слова» (1861 – 1887), яке за всієї симпатії до православної царської Росії виявляло свою вірність Австрії.

«Бодякъ», «Музыка» (Бодакъ Музыка) – псевдонім Володимира Луцика (1858 – 1909) – активного співробітника «Нового Пролому», який непоміркованістю свого пера завдавав редакції чимало клопотів. За його наклеп на О. А. Стефановича редактора О. Маркова притягували до судової відповідальності.

«Кружокъ» («Академический кружок») – студентське товариство у Львові, засноване 1870 р., спочатку москвофільського, потім демократичного напряму, Своїм коштом видавало журнал «Друг», окремі книги та брошури.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 39 – 40.