5. Цвітень

Іван Франко

1 цвітня

Вітаймо, брати, «трицісарський союз»!

Якраз він приходить нам впору:

Несе полякам замість Польщі «а дзусь!»

З додатком «квасного гумору».

2 цвітня

Ряд хоче панам горальні «разорить»,

За те бере «Koło» «пуцівку»

Від польських газет; прокуратор смалить

Газети, а все за горівку!

4 цвітня

А «братство Лойоли» не зна„ що спокій,

І з нашим збратавшися горем:

«Добромиль мій, – каже, – і Лаврів теж мій

Ad gloriam Dei majorem»

5 цвітня

Ґрохольський, мабуть, переївся пасок,

Зрікається в «Kołe» проводу,

A «nasz rozum stanu» на дожджику змок

Та й кидається, бідний, у воду.

6 цвітня

Ой «nasz rozum stanu» чогось скапцанів

І став пустий, як рура,

Бо здише пискля, що він хухав і грів,

Секундо-генітура.

7 цвітня

О радість! Аж з Риму до Відня прийшло

Запитане телеграфічне:

Яке в семінарії руській було

Забуренє епідемічне?

8 цвітня

О радість! Так, видно, сам Папа святий

Цікавиться вже русинами,

Його святе серце біль тисне тяжкий

Над нашими синами.

9 цвітня

І вже про поправу він думає й шле

Побожних отців єзуїтів;

Ті певне направлять усе наше зле,

Що йшло з шизматицьких совітів.

10 цвітня

О, маймо надію! Коли вже аж Рим

Так дуже цікавиться нами,

То швидко нову благодать ми уздрим,

Заллємося з утіхи сльозами.

11 цвітня

Отець Кобилянський надії тій рад

Нічого більш не журиться

Лиш в «Рускомъ Сіонѣ» хвалить целібат,

Що йому аж з-під носа куриться.

12 цвітня

«Я вже не розженюсь, коли раз женат, –

Міркує отець Кобилянський. –

На інших нехай там паде целібат,

На мене ж – каптур крилошанський.

13 цвітня

Хто мудрий, тому й целібат не страшний,

Жиє він не гірше, як світський

Бо хто ж целібат заборонить такий,

В якім жиє отець Сарніцький?»

14 цвітня

Ридаймо враз з «Новымъ Проломомъ», брата!

Які-то на світі !

Ридає «Проломъ», що ось має прийти

Із Юра на нього куренда.

15 цвітня

О, тішмося з «Новымъ Проломомъ», брати!

Бо річ се загальнознайома:

Куренда не йде і не ладиться йти,

Була се лиш «фімфа» «Пролома».

16 цвітня

Весна настає! Мов з-під снігу трава,

Так у нас виростають події:

Вибори, скандали, борба, жидова,

І віче, і патри, й злодії.

17 цвітня

В Тернополі гамір, і стріляння, й шум,

Правдиво подільська охота:

Жиди б адже світу далися на глум,

Якби в місті не стало болота.

Се ж консервативний наскрізь елемент:

«Най наше болото тут в купці!

На вивіз сміття не дамо ані цент!»

Не браго-, а брудо-любці.

18 цвітня

А в Лаврові дзвони ревуть та й ревуть,

Бо й як їм не ревіти?

«Pod wodzą» Сарніцького в Лаврів ідуть

З Жуковським отці єзуїти.

19 цвітня

А в Кракові бреньк поліцейських вікон;

Збігається люд там недаром,

Бо, бач, революція краківська он

Підпалює бомбу цигаром.

20 цвітня

«Заслузі корону!» – сказали пани

Від банку, «шкіролупіги»,

І вдячну адресу зложили вони

Для Мархвіцького і для Сапіги.

А що 30 000 підписів зібрать випада

Для тої адреси окраси,

А не пишеться жаден розумний ґазда,

То підписують всі свинопаси.

21 цвітня

Се що на Високому Замку вищить

Усяких паничиків зграя?

Полонія сипле могилу – лиш цить! –

Конституції Третього мая.

22 цвітня

Гей, Хруню Микито, де ж ти ся подів?

Проспав ковбаси й оковиту!

Таж чуй, «patryotnik» кричить, аж упрів:

«Сто ринських за Хруня Микиту!»

Нема десь Микити, зле справи стоять

Панів шовіністів гербових, –

Повіт за повітом все хлопи валять

У виборах до рад повітових.

23 цвітня

«Я тут! – у сокальській кричить стороні

Микита. – Тут добре сидіти,

Зробив тут, що міг, але ж годі мені

На всі розірваться повіти.

Тож справте, панове, на кождий повіт

Микиту й водіте на шнурку!

Я в Сокалі вам допоміг на шість літ,

А відси вандрую аж в Турку».

24 цвітня

«То все для ojczyzny» – рекли баранці

Із «patryotycznej owczarni»,

І нищечком гроші покрали панці

У Калуші та у Комарні.

Пан Кевеш собі знов поволеньки дер

Фундацію Скарбківську,

А панок Пілярський махнув übers Meer,

Обчистивши касу львівську.

25 цвітня

Брати поляки, гратулюємо вам!

Без «szyzmy» і без «borby»

Ви швидко дійдете на злість москалям

От так до жебрацької торби.

Брати поляки, лиш будуйте ви так

Ойчизну «monetą i trunkiem»,

То на вашій могилі напише прусак:

«Es waren honette Halunken».

26 цвітня

О Музо сатири, для сього святця

Ти свого вінця не відмовиш,

Бо хто ж тут вартнійший твойого вінця,

Як ojciec Лука Бобрович?

На книги своє Imprimatur дає,

А руську дитину б’є в лапу,

Коли польських «Zdrowaśki»-в не вміє. Так є,

То вибранець наш! Маємо Папу!

27 цвітня

Із всіх сторін Русі народ десь спішить.

«Куди так спішиш, чоловіче?»

«Та від єзуїтів свій край боронить

Ідемо на віче, на віче!»

Та «Lwowska Gazeta» на те вухо глуха,

Їй віче – на яворі фіґи,

Про нього – ні слова, зате слів чепуха

Про песі та кінські висьціґи.

28 цвітня

«Агій, що тут миру на віче зійшлось!

І господар, і пан, і халупник.

Ще на предсідателя втягнуть мя ось!» –

Сказав і сховавсь Шкаралупник.

29 цвітня

«Упав, – повідає «Reforma», – аж стид,

Клир руський – і чорний, і світський;

Одна лише перла між ним блискотить,

А се – отець Сарніцький».

«Високо, – рік "Kurjer", – високо стоїть

Мир руський – духовний і світський;

Одна лиш для нього закала і стид,

А се – отець Сарніцький».

30 цвітня

А пані Махчинська лавровий вінець

Велить студенткам купувати,

Щоб «mistrza Matejkę» за образ його

Достойно вшанувати.

О sancta simplicitas! Вирвешся все

Не в місці і не в пору.

Не мала за що ти Матейка почтить,

Та аж за «Вернигору».

Примітки

«Трицісарський союз» – «союз трьох царів» (Німеччини, Росії та Австро-Угорщини). Цей союз став болючим ударом для польської шляхти, яка вірила у близьку війну з Росією та відродження шляхетської Польщі за допомогою Австро-Угорщини.

…Горальні «разорить»… – Готувався проект закону про поступову ліквідацію пансько-поміщицької монополії на виробництва та продаж горілки.

«Koło» («Koło Polskie») – клуб польських депутатів, що існував у віденському парламенті.

Смалить газети – провадити конфіскації.

«Братство Лойоли» – орден єзуїтів, заснований іспанським теологом Ігнатієм Лойолою в 1534 р.

Ґрохольський Казимир (1815 – 1888) – австрійсько-польський політичний діяч, член австрійського парламенту (1861-1888), очолював Польське коло в державній раді; один із лідерів партії федералістів, що виступала за автономію країв Австрії.

Секундо-генітура (успадкування [престолу] другим за часом народження, – з латин.) – Певні кола польської шляхти мріяли про те, що майбутнім польським королем, за умови відновлення шляхетської Польщі (див. «Трицісарський союз»), буде другий, молодший за віком, австрійський престолонаслідник.

…Забуренє епідемічне? – У Львівській духовній семінарії часто виникали конфлікти між прогресивною частиною молоді і керівництвом. Ідеться про випадок, коли вихованці влаштували демонстрацію проти ректора після його проповіді на тему: «Єзуїти – добрі люди».

Отець Кобилянський – очевидно, мова йде про Йосифа Гжималу-Кобилянського, уніатського священика, відомого своїми публіцистичними виступами в клерикальній пресі. Свого часу його іменем підписано публічний лист з осудженням релігійко-філософського змісту творчості Шевченка та протестом проти надання імені Шевченка реформованому Науковому Товариству [див.: Франко І. Містифікація чи ідіотизм?].

«Рускій сіонъ» - періодичне видання єпископа С. Сембратовича, що підтримувало католицько-єзуїтську політику римської курії. У номерах 8 – 10 за 1884 р. надрукована стаття О. Кобилянського з Підгірок, у якій той писав, що його мусить оминати целібат, оскільки він одружений.

Целібат – безженство священиків, Прийняте в католицькій церкві, на церкву уніатську не поширювалося.

Крилошанин – вища духовна посада. Отець Й. Кобилянський, про якого тут мовиться, врешті її здобув.

Отець Сарніцький (Сарницький) Клим (1832 – 1909) – чернець, професор богословського факультету, свого часу – ректор Львівського університету, один з ініціаторів єзуїтської реформи василіян. На фільварку в Рясній біля Львова жила на його утриманні «панна Броніслава», що була матір’ю його дітей.

Із Юра на нього куренда, – тобто церковне розпорядження, йдеться, зокрема, про заборону митрополичою консисторією (що містилась у соборі Святого Юра) передплачувати цю газету. «Новый Проломъ» більше схилявся до позиції російського православ’я та славлення російського царя, що було не до вподоби галицькій уніатській митрополії. Проте вміщення інформації про загрозу закриття газети, як слідує далі, виявилося провокацією, нібито жартівливою вигадкою («фімфою»), спрямованою на те, щоб здобути нових передплатників.

Патри (латин, «патер» – отець) – попи, йдеться, власне, про ченців-єзуїтів, що з початком 1880-х років активізували свою місіонерську діяльність, несучи католицизм на схід.

В Тернополі гамір… – Коли до 1880-х років будь-які санітарні роботи на вулицях міст проводилися за рахунок так званого копиткового, тобто за гроші, що їх платили селяни, приїжджаючи на торги в місто, то за новим законом про дороги управа міста повинна була притягати до тих робіт своїх громадин або накладати на них окремий для цього податок. Це спричинило гострі заворушення ш Тернополі.

О. Жуковський – «реформований» василіянин, вихований єзуїтами в Добромильському монастирі, став ігуменом у Лаврові, що у квітні 1884 р. перейшов під владу єзуїтів.

А в Кракові бреньк – Бажаючи вбити поліцейського урядовця, який по-шпигунськи висліджував соціалістів і сімох із них посадив до в’язниці, 17-літній робітник Болеслав Маланкевич кинув бомбу в поліцейський будинок, але бомба розірвалася раніше, і його самого важко поранило. В будинку ж тільки потріскалися віконні шибки.

…Для Мархвіцького і для Сапіги. – Мархвіцький Здзіслав був куратором Рустикального банку під час його ліквідації, а князь Сапіга – душею ліквідаційного Комітету обивательського. Начальники повітових відділів банку, яких на час ліквідації залишено далі на посадах, збирали в повітах підписи на «адресу вдячності» перед Сапігою і Мархвіцьким, нібито за те, що селянам знижено боргові проценти (за умови сплачення позики до кінця року!).

Високий Замок – гора у Львові.

…Конституції Третього мая. – 3 травня 1791 р. польський сейм прийняв нову конституцію, зміст якої був спрямований на послаблення політичних позицій магнатів і шляхти, на обмеження феодальної анархії. Згідно з цією конституцією скасовувалася виборність королів і «ліберум вето», Польща й Литва об’єднувалися в одну державу.

Хрунь Микита – образ, створений на сторінках «Зеркала», тип зрадника народу, що за гроші продавав свій голос на виборах. У Сокальському повіті завдяки зрадникам обрано до повітової ради в сільській курії виключно шляхетських кандидатів.

Patryotnik (спотвор. польськ. – патріот). – Так галицькі українці не без гумору йменували прибічників безоглядного відстоювання польської шовіністичної ідеї.

…У Калуші та у Комарні. – У Калуші викрито зловживання в касі громадської ради; в Комарні бракувало 12 000 зл. у касі філіалу Рустикального банку, де касиром був пан Вержбіцький, польсько-шляхетський діяч.

Кевеш – був управителем маєтку, відданого графом Скарбеком для громадських цілей. На основі відомостей, що їх подала «Strażnica Polska», Кевеша знято з посади за хабарництво.

Пілярський Александер – директор львівського комунального банку («Каси залічкової»), втік напередодні загальних зборів товариства, вкравши близько 130 000 зл.

Бобрович Лука – проповідник собору Святого Юра у Львові, прислужник єзуїтів; за допомогою кн. Сапіги видав молитовник латинськими літерами. Не одержавши затвердження церковної влади, поклав, як говорили, своє Imprimatur (друкувати) зі своїм підписом, котрий потім зняв. Як учитель релігії намагався окатоличити українських дітей, навчаючи їх католицьких молитов. У 1886 р. видавав газету «Русь», де розгорнув активну пропаганду католицизмові, потім посідав єпархію.

…Ідемо на віче… – Народне віче у Львові, яке висловило протест проти загарбання василіянських монастирів єзуїтами; відбулося 4. V (н. ст.) 1884 р. в залі Народного дому.

«Gazeta Lwowska» – щоденна газета, виходила протягом 1811-1939 рр. у Львові; до 1918 р. – офіційний урядовий орган.

Шкаралупник – гумористична фігура з «Нового Зеркала». Тип себелюбця, що сторониться громадських справ.

«Reforma» («Nowa Reforma») – шовіністична польська газета, виходила у Кракові 1882 – 1928 рр., вела розгнуздане цькування Івана Франка.

«Kurjer» («Kurjer Lwowski») – орган польської так званої людової партії. Засуджував єзуїтську мораль і політику О. Сарніцького. З «Kurjer-ом Lwowsk-iм» протягом довгих років, особливо 1887 – 1897 рр., співпрацював І. Франко.

Матейко Ян (1838 – 1893) – польський художник. У квітні 1884 р. в залі Народного дому у Львові відбулася виставка двох його картин: «Проповідь Скарги» і «Вернигора». Легендарний Вернигора в польській романтичній літературі XIX ст. – улюблена постать польського національного пророка-месії. Матейко змалював Вернигору в особі українського кобзаря, що у пророцькому екстазі передбачає майбутню велич Польщі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 50 – 56.