9.01.1886 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Отсе дістав Ваш лист з д[ня] 2 січня і спішу відписати Вам на нього. Даром Ви лякаєтесь, щоб я не нашкодив Вам своїми листами, писаними Вас ради в Росію. Щодо Вашої сестри, то не потребую, здається, і казати Вам, як високо я поважаю її. А вважав я конечним послать їй виписку з Вашого листа ось чому.

1) Без потреби кинулась вона видавати Гоголя «», котрих перший випуск напечатаний і, певно, піде на макулатуру, бо повістки, в нім поміщені, одно, що трохи вже застарілі, а друге, що були й по кілька разів уже переводжені і печатані у нас. А на те видання заслала вона П[авли]кові 70 руб., котрі той повернув на свою потребу, надіючись сплатити друкарню з розпродажі, – тепер же, після його арешту, сестра мусить платити другий раз.

2) Так само без потреби обіщалась вона Кобринській, що заходиться біля жіночого альманаху, покрити з своїх грошей половину коштів видання, коли те видання обіймати буде 24 листи, – а се значить напевно не менш яких-небудь 300 руб. От я й післав їй виписочку з Вашого листа, щоб нагадати стару приказку: Erst die Menschlichkeit, dann die Kunst.

Щодо Тр[егубова] і Ан[тоновича], то я поступив, надіюсь, доволі оглядно. Лист до А[нтоновича] послав через руки Тр. в передачу і в листі тім пригадав йому обіцянку написати статейку для «Зорі», при тім згадав, що в справі ученого Кузьмичевського пишу Тр., котрий йому дещо скаже. І більш нічого. А Тр-ву я також написав коротко: виписав з Вашого листа уступи, доторкаючі його, А., громади, «К[иевской] ст[арины]» і Петерб[урга], і сказав, нехай з того те скаже А-у, що вважатиме відповідним. Нині я одержав від нього листок, з котрого переписую Вам інтересуючий Вас уступець:

«Гірко читати Вашого листа про п. Кузьм[ичевського], але нічогісінько не зробиш, в ред[акції] «Стар[ины] сказано, що сими днями заслали йому гонорар на руки Белея, з котрим редактор зводив рахунки за пренумерантів. Друга стаття чи й попаде на цей місяць, а піде на лютий, тоді, казали, зашлють гонорар. Що ж до тих робіт, що лежать у Петерб., то розпитаюсь, чи не можна чим запомогти».

З «Зорею» діло починає повертатись ліпше, ніж я думав. Калит[овський] прямо сказав мені, що ціла редакція – ми два, і що ми урадимо, те й буде зроблено, а тільки в разі нашої незгоди скликатимемо широкий комітет. Я вже дещо писав Вам про Кал. По думках він чоловік зовсім недалекий, та все-таки характер хоч слабенький, але чистий, а разом бодай настільки критично вироблений, що одним непривичним словом його не налякаєш, і потрафить розличити добру роботу від набору фраз, чого ніколи не потрафив ані Парт[ицький], ані Подол[инський]. Він показує велику охоту зробити «Зорю» серйознішим виданням, ніж яким зробили її Парт. і Подол. Я турнув його до роботи над рукописами Оссол[інеуму], дотикаючими історії Галичини при кінці XVIII в. Мені здається, що з ним можна буде зробити дещо більше, ніж робилось досі в «Зорі», а принаймні подати в ній багато матеріалу для дальшої роботи.

Побіч такого матеріалу (по історії літератури, освіти і економічного побиту) я бажав подати дещо й етнографічного матеріалу і поклав надії на Вас. Звісно, я зроблю все, що Ви вважаєте потрібним «для дезінфекції», предложу лист Ваш Кал-му, чи згодиться випечатати. Та тільки я не знаю, як обіч сього бути з Вашим попереднім сказанням, що відступите від свого домагання щодо листа, коли «Зоря» стане виданням коаліційним і напечатає праці П-ка. Я вже написав Вам, що такому оборотові діла не бачу ніякої перепони, окрім хіба тої, що у П-ка ніякої праці готової нема. Але скоро буде і покажеться підходящою, то ми зовсім нелицеприятно і з підписом напечатаємо. Коли б Ви могли стояти на тому слові, з добавкою до нього ще й обіщаної мною примітки до рецензії на «Політ[ичні] пісні», то воно було б, може, й краще.

Бо чи та дезінфекція, на котрій Ви так встоюєте, буде справдешньою дезінфекцією, чи, може, викличе тільки ще більше роздразнення, не доходячи до тих людей, для котрих повинна б дійти, і чи не утруднить хоч тої малесенької поступової роботи, яка, може б, могла тепер при «Зорі» зачатися? Про П-ка тільки й чути, що перед святами його і сестру його суджено в Коломиї, – але який вислідок суду – досі ще не знаю. Не знаю також, де він тепер, а то послав би йому дещо грошей, котрі на днях для нього одержав.

Огоновський у «Зорі» переробляє цілковиту статтю з енциклопедії, а властиво дає «Коротку історію літератури». Що вона вийде лико, се всі ми знаємо; оскільки буду міг і знав, буду старатись не перепускати хоч грубших помилок; ну, та при дуже малесенькім знанні моїм о давній і новій укр[аїнській] літературі не багато на себе вповаю. А Ог. професор університ[ету], і фірма така, що може сам за себе одвічати, то нехай і пише, й одвічає.

Те саме скажу й про Целевича. Трудно ж редактору до кожної чужої, а ще по спеціальності далекої від нього праці, наводити справки. Звісно, що знаю, на те й увагу зверну. Впрочім, Целевич хоч тим цінний (як самі кажете), що дає документи. Нехай дає; другі й того не дають.

Щедрівки напечатав я на усильну просьбу самого вчителя, котрий обіщавсь, що заохочені тим способом дівчата й парубки в Рудні списуватимуть більше пісень, казок і проч.

Чи дістали Ви мій лист і Баронча? Дуже б я бажав, щоб Ви могли швидко його використати та щоб я міг віддати його і відобрати кавцію, – хоч, звісно, не налягаю на Вас наступом.

Щиро поздоровляю Вас.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 150 – 152.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1350).

…своїми листами, писаними Вас ради в Росію. – У листі від 28 грудня 1885 р. І. Франко писав М. Драгоманову: «Рівночасно з сим листом я висилаю три листи на Вкраїну: до Вашої сестри, до Трегубова і до Ант[оновича]» (Матеріали, с. 144).

Щодо Вашої сестри… – Йдеться про Олену Пчілку.

…кинулась вона видавати Гоголя «Вечорниці»… – Йдеться про видання: Гоголь М. В. Вечорниці на хуторі під Диканькою. І. Запропаща грамота. II. Зачароване місце. Переклад Михайла Обачного й Лесі Українки. Львів, 1885.

…після його арешту… – 9 вересня 1885 р. М. Павлик і його сестра Анна були заарештовані в Косові. 2 січня 1886 р. у Коломиї над ними відбувся суд. М. Павлик був звільнений, а А. Павлик засуджена на місяць тюремного ув’язнення за соціалістичну пропаганду серед селян Косівщини.

Жіночий альманах – «Перший вінок, жіночий альманах, виданий коштом і заходом Наталії Кобринської і Олени Пчілки», Львів, 1887.

Трегубов Єлисей Кіпріянович (1849 – 1920) – учитель Колегії Павла Галагана у Києві, член Київської громади.

Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) – український історик, археолог, етнограф, археограф.

П. Кузьм[ичевський] – один з псевдонімів М. Драгоманова,

Громади – організації української ліберально-буржуазної інтелігенції в другій половині XIX – на початку XX ст. на Україні, займалися просвітительською діяльністю. Першу українську громаду (так звана «Стара громада») засновано в Києві 1859 р. В її роботі активну участь брав М. Драгоманов. В 1870-х роках прихильники більш радикальних методів боротьби утворили так звану «Молоду громаду», яка, однак, не мала чіткої програми. 1876 р. громади, звинувачені в «сепаратизмі», були заборонені царським урядом. М. Драгоманов та деякі громадівці емігрували. У 1880-х роках поміркована частина громадівців об’єдналася навколо журналу «Киевская старина».

Белей Іван Михайлович (1856 – 1921) – український журналіст, приятель І. Франка, знайомий М. Драгоманова.

Парт[ицький] Омелян Осипович (1840 – 1895) – український мовознавець, етнограф, історик і педагог. У 1880 – 1885 рр. редактор і видавець журналу «Зоря».

Подол[инський] Михайло (1844 – 1894) – український літературознавець, публіцист і педагог, співробітник «Зорі».

…предложу лист Ваш Кал[итовсько]му… – Йдеться про лист-протест М. Драгоманова проти публікації в журналі «Зоря», 1885, № 21, за ініціативою І. Франка, листа І. Тургенева до М. Драгоманова з приміткою М. Драгоманова. М. Драгоманов відмовився співробітничати в «Зорі», поки її видавцем буде О. Партицький, який займав щодо нього ворожу позицію. 1882 р. О. Партицький, тодішній редактор журналу «Зоря», опублікував у «Зорі» (№ 16 і 17) виклад наклепницької брошури В. Черкезова «Драгоманов из Гадяча в борьбе с русскими социалистами» (Женева, 1882) з просторими цитатами.

1885 р. «Зоря» стала власністю Наукового товариства імені Шевченка і І. Франка було введено до складу редакційного комітету журналу. Він запропонував М. Драгоманову поновити співробітництво в «Зорі» й опублікував тут без попередньої домовленості з ним лист І. С. Тургенева до М. Драгоманова з приміткою останнього, надісланий М. Драгомановим до газети «Діло» ще 1883 р. Ця історія викладена в брошурі М. Драгоманова «До суду земляків» (Матеріали, с. 197 – 200). У листі до М. Драгоманова від 11 грудня 1885 р. І. Франко писав з цього приводу:

«…зараз і відписую Вам, поперед всього о тім, що для мене найбільш болюче, о Вашій замітці до листа Тургенева і о Вашім протесті по поводу її напечатання. Може бути, що була се з мого боку нетактовність – печатати Вашу замітку в «Зорі». Я пригадую собі, добре, що Ви ще 1883 р. заборонили мені печатати її в «Зорі», тоді, коли не хотіло напечатати «Діло». Тільки ж тепер обставини настільки змінилися, що «Зоря» перестала бути власністю Партицького, а коли його ім’я ще й стоїть під нею, то тільки як вивіска, та й то призначена на замазання. От тому-то, бажаючи хоч таким дрібненьким причинком пригадати галицькій публіці Вас і Вашу роботу, я перепер уміщення Вашої замітки».

«Політ[ичні] пісні». – Йдеться про вид.: Політичні пісні українського народу XVIII – XIX ст., редакція і коментарі М. Драгоманова. Женева, 1883 – 1886.

…сестру його… – Анну Іванівну Павлик (1855 – 1928), громадську і політичну діячку Галичини революційно-демократичного напряму.

Целевич Юліан (1843 – 1892) – український історик. Йдеться про його статтю «Перехід козаків через Покуття до Молдавії в р. 1739», надруковану в журналі «Зоря», 1885, № 3. У листі від 2 січня 1886 р. М. Драгоманов з приводу цієї статті писав: «Целевича «Перехід козаків» просто скандал, звісно, окрім актів» (Матеріали, с. 140).

Щедрівки напечатав я на усильну просьбу самого вчителя… – Йдеться про публікацію в «Зорі», 1885, № 24, щедрівок, записаних дівчатами с. Рудні (тепер Львівської області), ученицями сільського вчителя М. Банаха.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 11 – 14.