3.03.1886 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Отсе одержав Ваш лист і карточку з випискою із Боетія і зараз же берусь одповісти Вам на нього. Щодо конфіскати «» і «Пісень», то діло по нашим законам стоїть трохи не так, як Вам показується. Одну й другу книжку суд сконфіскував «об’єктивно», т. є. без зачіпання чи то автора, чи властителя; ніхто з нас навіть не знав, коли се сталося, а довідались ми аж з «Gaz[ety] Lwowskiej». А після такої конфіскати видержувати процес нема за що, хіба за розширювання; коли ж відкриють на коморі, то поліція просто конфіскує, покликаючись на судову заборону.

Якраз сьогодні появився в «Kurjer’i Lwowski’м» Ваш протест проти вечерка шевченківського. Признаюсь Вам, що цілі такого протесту з Вашого боку і на такім місці я (і не тільки я сам) зовсім не розумію. Що Ви хочете осягнути таким протестом, зверненим до польської публіки? І яке значення взагалі може мати протест чоловіка постороннього проти обходу чисто галицького? Значення міг би мати протест галичан, та й то ще не знати, яке значення.

І що Ви властиво маєте на меті? Чи хочете, щоб ніякого обходу в пам’ять Шевченка не роблено, чи щоб з такого обходу виключено Вахнянинів і Белеїв, чи, може, хочете, щоб на тім обході молоде покоління зазначило свою несолідарність з поглядами старших? Коли Вам хотілось сього посліднього (як Ви й самі в листі своїм кажете), ти чи не краще б було Вам або приватним, або й напечатаним в Женеві листом звернутись прямо до тої молодежі і вияснити їй, о що Вам ходить, ніж отсим листом у «Kur[jeri] Lw[owskim]» прямо-таки робити всяке подібне виступлення труднішим, ніж було досі, або й неможливим?

Ваш лист до «Kur. Lw.», по моїй думці, закороткий і занадто голословний, щоб переконати людей, не східних з Вами поглядів, але зате доволі гострий і категоричний, щоб викликати роздразнення у старших і знеохочення у великої часті молодежі, бодай у тої часті, котра стоїть посередині між поглядами старших і нашими і котру треба б радше переконувати та навчати, ніж штовхати. І коли б після Ваших приватних рад велика часть молодежі, може, й підняла б була голос, то тепер після Вашого протесту не підійме його вже хоча для того, щоб не здавалося, що робить по Вашій команді. Мені здається, що, хотячи що-небудь зробити в якім-небудь місці, треба старатись робити, що можна, з місцевими людьми, хоч би і з немногими, а не самому з сторони проти всіх місцевих. Така робота ледве чи принесе овощі.

Ви скажете, що й тепер Ви робили спільно, нехай хоч з одним місцевим чоловіком, з П[авли]ком. Поминаю вже те, що гадка Ваша – підносити свій протест за посередництвом П-ка була маленьким votum недовір’я для мене, котрого Ви все-таки вважаєте потрібним до деяких інших робіт. Я можу тут тільки одного жалкувати, іменно того, що коли б Ви були звернулись до мене з своїм протестом, я був би відрадив Вам сунутись з ним до польських газет і виждати до часу обходу свята шевченківського, котрий не швидко ще буде.

Ну, та се все дрібниці, а головне діло в тім: чи справді Ви стали на твердім грунті, опираючись на П-ка? Смію сказати, що ні. Якраз перед кількома днями П-к з чисто особистих і глупих причин зірвав всякі товариські зносини зо мною і Тер[лецьким], між іншим й за те, що ми не хотіли згодитись на його глупий вступ до Вашого протесту і радили не печатати його в «Pracy» (про «Kurj. Lw.» і речі не було). Малпуючи Ваш лист до товаришів, він написав мені подібне ж посланіє, тільки, звісно, по-своєму перекручуючи Ваші слова і пророчачи мені швидку погибель, коли не навернуся до нього. А куди мені навертатися і що робити – бог знає.

Пишу Вам о тім не для того, щоб дати волю свому гніву, абощо, – я на П-ка не гніваюсь, але вважаю його чоловіком, з котрим годі зачинати яку-небудь спільну роботу іменно для того, що ніякого твердого грунту він під собою не має. Я вповні годжуся на те, що сказав йому Остап, що кожну справу, за котру він узявся, він сам скомпрометував і зробив неможливою. На ваших очах все робилося, і Ви можете се потвердити.

І дарма Ви дорікаєте мені за його елімінацію. Поперед всього не я його елімінував, а по-друге, елімінували його за те, що зробив він річ публічну (похорон Нар[ольського]), а коли за се кинено каменем на цілу партію, він не виступив публічно, не признався до ініціативи і не прийняв на себе відповіді за свою роботу. Адже ж таке поступування, в котрім один чоловік вимагає для себе повної свободи ділання, а від других домагається повної солідарності з собою, не даючи їм в замін за те від себе нічогісінько, се, не знаю, як се назвати, але, певне, не товариське поступування. А гріхів такого поступування за П-ком доволі таки багато.

І ще одно. Дарма Ви докоряєте мене, що я втопив справу «Поступу», і то докоряєте П-ковими словами, що «справа та тільки від мене залежала». Прикро мені згадувати сю справу і повторяти те, що я вже писав Вам: справу втопили незалежні від мене обставини, а то:

1) непевність підмоги з Укр[аїни], на котру Ви й самі вказували, а певність противуділання з боку народовців,

2) неможність зібрання хоч невеличкої купки людей у Львові, з котрими б можна було стати бік о бік до роботи, не штовхаючись щохвилі, як незгідні воли в однім ярмі.

А тут і Ви докинули свою частину (хоч, може, в найліпшій вірі), даючи П-кові повну міць – репрезентувати Вас в комітеті, між тим коли Остап і Коцовський, на котрих підмогу при видаванні я найбільше міг числити, прямо мені заявили, що в такім разі вони до комітету належати не будуть.

Дивно Ви аргументуєте на підставі якогось одного (чи й не одного) листа з Галичини, що у нас є люди, котрим обридло народовство і котрі того тільки й ждуть, щоб їм бог послав проводиря. Позвольте сказати Вам, що я тут на місці ліпше знаю, хто у нас є і на кого можна числити, і знаю, що тепер ще нема у нас так сильної групи людей рішуче поступових, щоб можна з нею приступати до якоїсь роботи.

Впрочім, коли такі люди є і коли говорять самі о собі in plurali і почувають свою силу, то як Ви думаєте краще: чи вискакувати мені самому і казати: от я буду вашим генералом, чи ждати, поки самі покличуть, звісно, не на генерала, а хоча б на коректора свого органу? Вискочити і крикнути не штука, – а що, коли ніхто не окликнеться? Звісно, і тоді на мене сором упаде, бо скажете: а ти що робив через 10 літ, що нікого не підготовив? І не підготовимо і за других 10 літ, коли будемо тільки експериментувати, і демонструвати, і дражнити людей, а не переконувати.

У листі своїм до українських товаришів Ви пишете, що многі з ідей, проповідуваних Вами в «Громаді» й «Вольнім слові», проникли в загал галичан. Коли се вірно, то не годилось би Вам забувати, якою дорогою і коли вони проникли? Чи не тоді, коли Ви лаяли мене, що проституюю себе в «Зорі» і «Ділі», що пишу глупості в безпрограмнім «Світі»? А все-таки той безпрограмний «Світ» держався трохи не два роки і розходився бодай в 150 прим[ірників] і розійшовся опісля й зовсім, так що став тепер рідкістю.

А все ж таки те саме «Діло» дало було якийсь час притулок і П-ку і було б давало йому і досі, коли б він сам себе не зробив неможливим своєю демонстрацією, нікому ні на що не потрібною і безцільною, і коли б був совісніше і старанніше робив тоту роботу, за котру йому плачено, і плачено, як на наші обставини, зовсім непогано (по 5 з[лотих] р[инських] за лист перекладу, між тим, коли поляки у Львові платять maximum по 2 зр.).

А факт з Кобринською Ви дарма підносите до висоти якогось принципіального розриву з попівщиною. Розрив вийшов задля особистих інтриг і єсть таке лико, котре в ніяку строку не годиться.

А тепер ще слово про моє «добровільне підданство песиголовцям».

[В автографі йде далі п’ять густо закреслених рядків. – Ред.]

Я ж писав Вам, що після того, як розбилась (не по моїй вині) надія на свою газету, мені приходилось або їхати на село, або приставати до такої роботи, яка є, і хоч як-небудь повертати її к ліпшому. І коли я вибрав се друге, то вп’ять-таки не по своїй виключній волі, але на домагання молодежі і делегатів укр., а коли й досі стою при «Зорі», то певно не для особистих амбіцій ані для плати (я беру за всю роботу 25 зр. в місяць), але для того, щоб вдоволити вимоги тих людей, котрі мені довірились і у котрих я бачу добру волю робити по мірі сил і вмілості. Помимо всього, що о тім думає П-к, я в тім ділі не почуваюсь до ніякої провини.

Разом з моїм листом шле Вам о тім же ділі й Коцовський своє письмо, написане з його власної ініціативи.

На закінчення подаю деякі факти. З пренумератою «Зорі» діло [не] стоїть так добре, як я писав Вам на підставі слів Калит[овського], котрий в адміністрацію не мішається. Від адміністратора чув я тепер, що пренумерантів ледве чи набереться 500.

Лист Ваш до укр. товаришів переданий через Прихильного і, як маємо добру звістку, через границю враз із книжками перейшов благополучно. То само й уваги до програми соц[іалістів]-федер[алістів].

За покалічення Ваших книжок мушу Вас дуже перепросити: позичав я їх товаришам «Академ[ічного] братства», от вони й покалічили їх, мабуть, внаслідок ревізії, зробленої в «Братстві».

«Исследований» Єфименкової у мене нема: Ви прислали їх на руки П-ка, котрий позичив їх Костю Левицькому; пишіть П-ку, нехай одбере. «Записки геогр[афического] общ[ества]», прислані Вами (білоруські пісні), є у мене, і, коли б можна, я просив би лишити їх у мене ще який час, поки випишу декілька пісень. Хотів би я зібрати галицькі пісні лірницькі (т. є. властиво всі пісні церковно-легендарного змісту) і, додавши до них тексти паралельних казок, апокрифів та святих легенд і покажчик бодай найближчих (українських, польських і білоруських) варіантів, послати для напечатання в Крак[івську] Академію. А для передмови маю цікавий матеріал – словничок жебрацького арго і т. ін.

Виписку із Афанасьєва зроблю, скоро тільки книга буде віддана (бо тепер в руках). От Ви недавно питали, чи нема тут де Тихонравова «Апокрифів». Коли б Вам треба з них чого, то можу або поробити виписки, або послати Вам на який час свій екземпляр, котрий на днях виписав з Києва. Так само й ісследованіє о апокрифах Старого завіту Порфир’єва.

Чи у Вас нема одтиска Вашої статті про Галичину, що була в «Деле» петерб[урзькім]?

Ваш щирий Ів. Фр.

«Ниву» вишлю.

P. S. На днях писав мені Кон[иськ]ий в тих словах: «Чув я, що Ви покидаєте ред[акцію] «Зорі», напишіть, чи се правда, а в такім разі я вистаравсь би о нового редактора». Зв’язавши се з заміром Кон-го переїхати в Галичину, я міркую, що скоро се станеться, то мене преспокійно з «Зорі» проженуть. Ну, та се вже таке діло, котре від мене не залежить, а до того часу треба потерпіти.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 169 – 173.

Датується на підставі слів І. Франка у цьому листі: «Якраз сьогодні появився в «Kurjeri Lwowskim» Ваш протест…» – Цей відкритий лист М. Драгоманова надрукований у газеті «Kurjer Lwowski» 3 березня 1886 р.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1359).

Боетій Аніцій (470 – 525) – римський державний діяч, філософ-неоплатоник, батько середньовічної схоластичної філософії

Щодо конфіскати «Волів» і «Пісень»… – Ці видання М. Драгоманов посилав І. Франкові пакетом, а не бандероллю, як той просив, і вони мало не були конфісковані на митниці. У листі під 25 лютого 1886 р. М. Драгоманов писав:

«…все-таки не розумію, як можуть сконфіскувати «Воли» або «Пісні». На Вашім місці я б видержав процес проти конфіскати, якби на неї зважилась поліція, бо інакше яка ж це конституція, коли й «Воли» або «Політичні пісні» конфіскувати будуть!» (Матеріали, с. 167).

«Gazeta Lwowska» – польська реакційна газета, шо виходила у Львові в 1890 – 1914, 1918 рр.

…Ваш протест проти вечерка шевченківського. – Цей відкритий лист М. Драгоманова від 20 лютого 1886 р., надрукований в газеті «Kurjer Lwowski», 1886, 3 березня, під редакційним заголовком «Rusin do rusinów», передрукований І. Франком у кн.: М. Драгоманов. Листи до Ів. Франка і інших. 1881 – 1886, с. 192 – 196.

Тер[лецький] Остап Степанович (1850 – 1902) – український громадський діяч, публіцист, економіст.

«Praca» – польська робітнича газета. Виходила у Львові в 1878 – 1892 рр.

Малпуючи Ваш лист до товаришів… – тобто лист М. Драгоманова до членів «Старої громади» в Києві.

…похорон Нар[ольського]… – 29 листопада 1884 р. М. Павлик виступив з промовою на громадянських похоронах «народовця» Адольфа Нарольського, що заповів поховати його без церковної відправи.

…я втопив справу «Поступу»… – На початку 1885 р. І. Франко мав намір видавати журнал «Поступ» і радився з цього приводу з М. Драгомановим. Але справа на якийсь час відклалася за порадою М. Драгоманова. В кінці 1886 р. І. Франко знову взявся за підготовку видання журналу «Поступ», проспект якого було завершено 15 листопада 1886 р. і через кілька днів надруковано. 2 грудня 1886 р. проспект «Поступу» конфіскувала львівська прокураторія. Видання журналу було заборонено.

«Вольное слово» – російська газета ліберально-демократичного напряму, виходила в Женеві у 1881 – 1883 рр. за участю, а з січня 1883 р. – за редакцією М. Драгоманова.

…факт з Кобринською… – Йдеться про вихід Н. Кобринської з культурно-освітнього «Товариства руських жінок», створеного в Станіславі 1884 р.

За покалічення Ваших книжок… – У листі від 25 лютого 1886 р. М. Драгоманов писав:

«Вашу посилку получив і, по правді кажучи, ще раз пожалів, бачачи сліди галицької неблаговоспитаності: хто ж таки чужі книжки ріже та ще й пише на них свої імена, вирізавши ім’я того, хто позичив книжки? Коли це страха ради іудейська, то ще стидніше» (Матеріали, с. 169).

«Исследований» Єфименкової… – тобто збірника «Исследования народной жизни» (М., 1884), українського та російського історика та етнографа-«народника» Олександри Яківни Єфименко (1848 – 1918).

Левицький Кость (1859 – 1941) – український громадський діяч.

Виписку із Афанасьєва зроблю… – Йдеться про працю О. М. Афанасьєва «Поэтические воззрения славян на природу».

…Тихонравова «Апокрифів». – Мова йде про працю М. С. Тихонравова «Памятники отреченной русской литературы», Спб., т. I – II, 1863.

…ісследованіє о апокрифах Старого завіту Порфир’єва. – Йдеться про працю І. Я. Порфир’єва «Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях по рукописям Соловецком библиотеки», Спб., 1877.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 37 – 42.