28.03.1886 р. До О. Ф. Хоружинської

Дорога Олічка!

Ну ледве-не-ледве я діждавсь Вашого листа, а то при ненастанних натяках деяких людей почав уже був думати бозна-що. Не дивуйтесь, мила моя, що такі мислі приходять мені в голову. Коли б Ви коли-небудь кого-небудь любили, то й самі б знали, що так воно й мусить бути. А то, признаюсь Вам, дивно трохи виходить у Вас, одне – то неохота писати до мене, навіть незважаючи на мою просьбу, а друге – от хоч би те церемонне «добродію» в Вашому листі. Невже ж у Вас так до себе пишуть люди, котрі через шість неділь лагодяться стати під вінець. Ну, та се мені не дуже страшне ввиду того, що Ви дальше кажете, що не зміняєте свого слова. Значиться, буду мав час і змогу віддячитись Вам за все так, щоб Ви пізнали, як-то воно смакує. От побачите!

А дідуся свого Ви, мабуть, дуже боїтесь, коли й досі не писали до нього. Невже-таки так можна? А мені здається, що се негарно, і, може, поки Ви ждете в Києві удобної години, він в Одесі жде Вашого письма.

Статті своєї я тепер Вам послати не можу, бо не написана, а не написана, бо й роздумав писати. Задумав я був доволі скомпліковану штуку, з котрої ся стаття мала бути посліднім звеном, а так як мої преміси не збулись, то приходиться одложить писання до кращої пори. Може, воно й смішно, але я справді надіюсь, що при Вас, дорога Олічка, оживу і наберу більш енергії та сили і більше зможу працювати. От тим-то й важко мені не раз, коли подумаю, що у Вас і у самої сили небагато, не то щоб піддержувати мене, навіть щоб самій здобутись на таку марницю, як написання кілька слів до чоловіка, котрий – здорові були, добродійко!

Рукопись Левицького є у мене, та не знаю, як її везти, Марка Вовчка я вже просив вислати Є[лисею] К[іпріяновичу]. «Журнал Министерства народного просвещения» я не дістав. Олені Пчілці низенько кланяюсь і дочку її (хоч незнакому мені особисто, але знакому по письмам) поздоровляю, її запросини пробути після нашого вінчання кілька день в Колодяжнім дуже мене врадували, і я радо на се згоджуюсь, тим більше, що багато дечого буду мав з нею переговорити.

Щодо бумаг, потрібних для вінчання, то метрика у Вас є, а свидетельство об оглашенії я можу хіба привезти з собою, бо скорше як на свята оглашенія бути не може. Тільки, зіронько, для оглашенія потрібно мені Вашого метрического списка, – будьте ласкаві прислати, і то якнайшвидше. А про які се правила чи закони церковні Ви говорите, на котрих не знаєте, як ми помиримось. І чому б не написати виразно? Що там у Вас православна церков чи лоб велить брити перед вінчанням, чи що? Я не знаю, так, значить, мусите мені сказати, щоб я надумався і рішився. Може, й справді щось такого страшного, що й я не одважусь?

Про Доброграєву я Вам нічого більш не скажу, крім того, що вона чогось жалується на Вас. Щось Ви десь комусь наговорили. І не встид Вам, Олічка? Правду кажучи, я й не знаю добре, об чім там діло йде, ну, але то одно знаю, що з жіночим народом жартувать недобре. А що Ви з нею не подружились, то бог з Вами. Хіба я на те настаю? Не можна, то й не можна, та, мабуть, і не зовсім уже час тепер зачинати. Нехай, може, коли-небудь опісля, як буде нагода.

Отсе написав відповідь на все фактичне з Вашого листа. Про себе не маю Вам що казати. Був трохи недужий, але се не перешкоджало мені в роботі. Сими днями шукатиму нової квартири, щоб з д[ня] 15 цвітня по новому стилю перепровадитись. На перший почин нового хазяйства обіцявсь мені Федорович прислати на рахунок моєї роботи около 200 з[лотих] р[инських]. Я роздумав собі так, що ніякого устройства, ніякої мебелі ані нічого купувати тепер не буду аж до Вашого приїзду. Признатись, не розуміюсь я на таких речах, і все-таки краще буде, коли Ви самі виберете і устроїте все так, як Вам буде до вподоби. Щодо квартири, то думаю, що вистарчуть для нас дві кімнати і кухня; глядітиму тільки, щоб було сухо, світло і не дуже далеко від городського центру та тихо.

Отсе і все про початок нашого нового життя. На зелені свята можемо поїхати до моїх батьків, а на вакації надіюсь на місяць одержати відпустку і поїхати вгори, в який далекий та тихий куток, вирушаючи в дорогу разом з студентською вандрівкою, котру і Ви в такий спосіб побачите.

Цілую Вас сердечно.

Ваш Іван.

Львів, д[ня] 28.III 1886

Знакомим щиро кланяюсь.

І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина, т. 1, Іван Франко. К., 1956, с. 424, Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1606, с. 424 – 426).

Рукопись Левицького… – Йдеться про рукопис повісті І. Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки і матушки», який знаходився в І. Белея. Повість планувалась до видання в серії «Бібліотека найзнаменитших повістей» (додаток до газети «Діло»), але видана не була. Друкувалася у журналі «Зоря» протягом 1888 р.

…Марка Вовчка я вже просив вислати… – 1886 р. журнал «Зоря» надсилав своїм цілорічним передплатникам як премію видання творів Марка Вовчка в трьох томах «Народні оповідання», Львів, 1877 (див.: «Зоря», 1886, № 1).

…дочку її… – Лесю Українку.

…обіцявсь… Федорович прислати на рахунок моєї роботи… Йдеться про біографію І. Федоровича.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 45 – 47.