13.04.1886 р. До Елізи Ожешко

Вельмишановна і ласкава пані!

Оце дістав я другий Ваш лист і зачну відповідь на нього з кінця. Ви перепрошуєте мене за його довготу, між тим, коли я в ній бачу іменно доказ Вашої великої ласки і Вашого інтересу для нашої справи Для того, прошу Вас, не в’яжіться місцем, тим більше що кожний Ваш лист дає мені можність чимраз краще розуміти Ваші погляди і змагання, а Ваші осуди про твори нашої літератури хоч і занадто подекуди підхлібні, все-таки містять багато трафного і справедливого і мають для мене велику ціну вже хоча б для того, що походять від так знаменитої спеціалістки белетристичного діла.

Сердечне спасибі Вам, ласкава пані, за присилку нових книжок. Мені аж встидно відбирати від Вас так многі докази Вашої прихильності, а не могти Вам нічим відповідним відплатитися. Отсе посилаю Вам в осібнім конверті і рекомендовано одну з найкращих книжок, написаних нашою мовою. Коли вона дійде, то такою самою дорогою вишлю Вам і «Переднє слово». Рад би я достарчити Вам ще сього самого автора цікаву книжку: «Историческая Польша и великорусская демократия», та одно те, що не маю її тепер під руками, а друге те, що і висилка (задля формату і об’єму) буде трудніша. Їдучи до Києва, може, захоплю для Вас повість Мирного «».

Дуже важке враження робить те, що Ви, ласкава пані, пишете про теперішній стан польської суспільності і про пануючі в ній напрями. Можу Вам як самовидець сказати, що і у нас, в Галичині, помимо більшої свободи справа та стоїть не то що не ліпше, але хтозна, чи не гірше. Вбиває нас вплив німецької школи і та тіснота світогляду, яка конечно мусила виродитись з тісноти наших границь і стосунків. Та лихо в тім, що й серед руської суспільності в Галичині далеко не краще. Хоч мало у нас інтелігенції, та й тота розбита на атоми, ворогує між собою за букви, за правопись, за язик, за фантастичні мрії о будущині, а за той час не дивиться на те, що її окружає, не робить того, що найближче рук. Невчена і неосвічена не то науково, а навіть товариськи, не знає, чого держатись і куди йти слідом за людьми.

Нещастя наше, що більша часть нашої інтелігенції – попи. Хоч і поклали вони деякі заслуги около народного відродження, та все-таки наложили на те відродження свою печать, старались і стараються втиснути його в тісні рамки своїх інтересів. Правда, якийсь час здавалося, що світська інтелігенція, особливо «молоде» покоління [18]60-х років, перейняте українофільськими ідеями, візьме верх. Але українофільство 60-х років у нас було романтичне, поза теоретичну оборону самостійності малоруської народності не вийшло, західноєвропейських поступових ідей не набрало, тим-то й не могло встоятись на ногах, коли опісля піднялась попівсько-єзуїтська реакція, і з початком сього року одверто стало під її хоругов.

В середині [18]70-х років виступило у нас на сцену нове, наймолодше покоління, до котрого й я себе причислюю. Покоління те внесло в програму нашого народовства нові домагання: крім теоретичної оборони самостійності малоруського народу, воно домагалось практичної оборони інтересів народу на полі економічнім і соціальнім, домагалось служби інтелігенції для інтересів робочого люду, в літературі реального зображення життя того люду і тої інтелігенції і ширення правдивої, розумної освіти між людом і інтелігенцією.

Так що ж! Нас було мало, урядові переслідування остудили запал, а у декого й зовсім зломили відвагу. Тепер ми також розбиті і не маємо сили навіть здобутись на свій, хоч маленький, журналець, котрий би у всякій справі подавав свій голос в нашім дусі. Дещо з того я старавсь робити кореспонденціями до «Kraju», але швидко побачив, що така робота ділу не то що не помагає, а ще й шкодить, бо до руської публіки голос мій туди не доходить, а противників тільки дразнить.

Ну, та про се Вам, мабуть, і слухати не мило, так як мені не мило розказувати.

Щиро дякую Вам за присилку поеми п. Висоцького; деякі його вірші я знаю і ціню. Будучи в Києві, напевно зайду до нього.

Дивно мені, чому се Ви досі не дістали «Зорі». В найновішім її н[оме]рі (7) помістив я своє малесеньке оповіданнячко «Довбанюк», за котре, боюсь, наші польські галичани дуже крикнуть на мене, а котре, мимо того, основане зовсім на живій дійсності, не на фантазії. У нас тут маленька купка поступових поляків видає місячник «Przegląd społeczny», до котрого й я дещо пишу, а іменно зладив-таки по-польськи казочку «Rąbacz», котра однако ж досі не напечатана. Тепер печатається в нім моя повістка «Na dnie».

Даруйте, ласкава пані, що на Ваш так обширний і так сердечний лист відповідаю так коротко, а може, й сухо. Дуже я завалений роботою: коректура, перекладання, поправлювання чужих рукописів і всякі клопоти, а надто ще робота не йде мені так швидко і писання втомляє мене дуже. Чи позволите мені подати в «Зорі» після Ваших слів звістку о задуманій Вами праці над нашою літературою?

Звістка така може й для Вас бути корисна тим, що зверне увагу свідущих людей, котрі можуть (і, певно, схочуть) Вам допомогти і інформаціями і книжками. Засилаю Вам щирий поклін

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Orzeszkowa Eliza. Listy do literatów i ludzi nauki, 1938, t. 2, cz. 2, s. 267 – 269.

Автограф зберігається в Інституті літературних досліджень Польської Академії наук.

Подається за фотокопією (ІЛ, ф. 3, 1138).

Ви перепрошуєте мене за його довготу… – У листі від 8 квітня 1886 р. Е. Ожешко писала: «Ви вибачите мені, шановний добродію, монструальну довготу цього листа? Хай вона не відстрашує Вас від мене» (ІЛ, ф. 3, 1608, с. 284).

…посилаю… одну з найкращих книжок, написаних нашою мовою. – Можливо, йдеться про поему Т. Шевченка «Марія», видану М. Драгомановим у Женеві 1882 р. Про цю книжку йдеться в наступному листі І. Франка до Е. Ожешко.

…дякую Вам за присилку поеми п. Висоцького… – Йдеться про поему «Laszka» («Ляшка», К., 1883) польського поета, представника «української школи» в польській поезії Володимира Висоцького (1846 – 1894), який жив у Києві. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1847.

«Przegląd społeczny» – польський прогресивний літературно-науковий і громадсько-політичний журнал. Виходив у Львові в 1886 – 1887 рр.

«Rębacz» – казка І. Франка «Рубач», вперше надрукована в журналі «Przegląd społeczny», 1886, № 9.

«Na dnie» – оповідання «На дні», вперше надруковано в «Дрібній бібліотеці», 1880, № 14. В автоперекладі польського мовою надруковано 1886 р. в журналі «Przegląd społeczny», № 3, 4, 5, під назвою «Na dnie. Studium społeczno-psychologiczne».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 55 – 58.