6.04.1886 р. До О. Ф. Хоружинської

Дорога Олічка!

Тільки що одержав Ваш лист і Вашу метрическую справку і спішу звістити Вас о тім і написати Вам кілька слів по поводу Вашого листа. Як він мене врадував, про се й говорити Вам не потребую. Особливо кінець його, де Ви згадуєте про своє неприглядне дитинство, глибоко зворушив, і скажу Вам прямо – врадував мене. Не для того врадував, як коли б я тішився Вашому, хоч і давно прошлому терпінню, а для того, що всяке чуже терпіння є для мене мотивом до співчуття, до прихильності і симпатії, а те, що Ви колись перетерпіли, мусило і у Вас виробити співчуття до терпіння других. Не знаю, може, моя власна тяжка молодість так мене виробила, що всяке терпіння найборше мене розворушує, що з боку співчуття найборше трафити можна до мого серця. А бажання Ваше, щоб Ваше серце огрілося біля мого, – се такий доказ Вашої щирості для мене, котрий вистарчить мені за всі прихильні словечка, які Ви могли б мені сказати.

Хату я найму, мабуть, в тім самім домі, що й досі живу, ул. Лінде, н[омер) 3, на первому поверсі, тільки о одну стіну від мого теперішнього житла, котре Ви бачили. Дві невеличкі кімнатки і кухонька, плата місячно 16 ринських, а користь та, що хата суха і доволі тиха, і доволі світла, та й у центрі города, чи до друкарні, чи до бібліотеки близесенько. Служанка буде нам, крім їди, коштувати 4 – 5 ринських, значиться, ця рубрика вийде трохи дешевше, ніж я уперед рахував. Коли б тільки здоровля та сила до роботи, то якось проживемо.

Цікаво мені було прочитати у Вашім листі про Городецького. Що він, бідний, добрий чоловік поробляє? Чи справді дуже нездужає? Я не міг розібрати в Вашому листі, через що таке він думає, що нажив таку біду. От горе наше, що найкращі наші люди переживаються, не вспівши й розжитися гаразд. І коли я отак не раз подумаю про себе, через які бездни пройшов, кільки разів близький був до того, щоб самому собі смерть заподіяти, кільки разів з резигнацією опускав руки, чуючи, як пропадає всяка надія, а опісля згадаю собі Вас, ненаглядна моя, то мені здається, що з рвучої бистрини, з-поміж темних і грізних скель та заломів та круч випливаю на тиху ясну воду, на вільний широкий простір, де, певно, також не обійдеться без бур і труду, але де ми плисти будем з ширшим оглядом і з подвоєною енергією.

Жити нам в сусідстві Шухевичів трудно буде: вони, як Ви бачили, далеко від центру города, в місці невигіднім, на взгір’ю, куди мені було б дуже тяжко ходити. І заходити до них часто не можна: дітей багато, хлопоти всякі і пр. Звісно, коли можна буде, то й заходитимем. Та, впрочім, Шухевич, хоч і один з кращих старших народовців, але все-таки чоловік дуже малої освіти; чоловік він більш діловий і по тій часті у нього можна добути всякі інформації.

Оскільки я собі представляю наше будуще життя, то ми повинні старатись звести круг себе товариство з молодежі, старатись прояснювати молоді голови, приводити їх до роботи. Матеріалу для сього найдеться тут доволі. Мені здається, що з нашої тихої й скромної хати повинна виходити струя нового, могучого руху, котрого елементи вже тепер проявляються на всіх кутках нашої Галичини, і котрий при нашій помочі повинен міцніти і ширшати, руху реального і розумного народолюбства.

Знайте, Олічка, що життя тільки тоді життя, коли його движучою силою єсть ідея; а моє дотеперішнє життя, хоч і як не раз тяжке, було тим хіба щасливе і гарне, що ніколи ніяка невзгодина не могла мене зовсім втиснути в грязь ані збити на хвилю з ідейної дороги. Все і всюди я чув в собі сю силу, чув в ній собі таку опору, що не міг упасти. Помимо слабого здоровля, я в тій силі находив невичерпну і невтомиму енергію. Не тільки при духовній, але й при фізичній роботі, я, слабий хробак, дуже часто потрафив завстидати вдесятеро від мене сильніших людей, у котрих по трохи надзвичайнім напруженні зараз з-під людської оболочки показується безвладна глина.

Та що се я пишу. Ще подумаєте, що хочу похвалитися перед Вами. Ні, сього я не хочу. Я тільки хотів би вказати Вам, куди, в якому напрямі й на будуще тягне мене моя вдача. В многих зглядах я мужик, простий і неотесаний, хоч чуткість на всякий грубий дотик сильно у мене розвинена. Не достає мені одного – смілої рішучості, ініціативи. На провідника я не сотворений; найвище моє бажання – бути рядовим великого діла здвигнення народного і бачити, що провід того діла спочиває в сильних руках, в яснім, широкім розумі. Ах, та коли ж то ми в своїх ділах побачимо такого провідника?..

Про тутешні літературні новини не пишу Вам нічого, хоч є дещо цікавого: прийдеться побалакати усно. А знаєте Ви, моя галочко, що вже тільки неповні чотири тижні до нашого звидання? При Вашім способі кореспондування я жду від Вас до того часу ще тільки одного листа, в котрім Ви повинні мені дефінітивно написати, коли мушу виїхати зі Львова, т. є. коли Ви виїжджаєте з Києва і коли будете в Жмеринці. Моєї метрики мені не треба. Лист напишіть, коли можна, швидко, на жоден спосіб не пізніше вербної неділі, бо в страсний тиждень, або в середу, або в четвер я поїду додому і буду там, мабуть, до слідуючої середи. Вернувши в середу вечором до Львова (коли треба буде, то можу вернути і в вівторок), я зараз буду збиратись до Києва.

Словар Беренштаму і твори Марка Вовчка Є[лисею] К[іпріяновичу] роздобуду. «Журнал Министерства народного просвещения» не дістав.

Щиро цілую Вас, дорога моя, і остаюсь

Ваш Іван.

Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина, т. 1, Іван Франко. К., 1956, с. 426 – 427.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1606, с. 161 – 164).

Особливо кінець його… – І. Франко має на увазі кінець листа О. Хоружинської від 20 березня 1886 р.:

«Жаль мені, що я не можу послать ні одного прихильного словечка до вас. Змалку така була, така і остаюсь. Не знаю, чи, може, обращеніє окружающих мене людей, ще як я була дитиною, наложило на мене такий одпечаток. Мені розказують, что я с семи лет була на руках у польки-гувернантки, котра мене била і мучила ні про що. Чи не вона мене такою зробила. Ну та що там казать, і я надіюсь, що моє серце согріється біля вас» (ІЛ, ф. 3, № 1615, с 414 – 415).

Городецький Василь Васильович – київський знайомий І. Франка, брав участь у подорожі київських студентів у Карпати. У листі від 20 березня 1886 р. О. Хоружинська писала:

«Це добре, що Ви, наймаючи квартиру, не забули про кухню. Я вже давно хотіла просити Вас про це, в особенности поддаваясь просьбам і благанням пана Городец[ького], що ото був у Вас. Він тепер дуже хворий, думає, що через їду по трактирам він собі нажив таку біду» (ІЛ, ф. 3, № 1615, с. 412 – 413).

Жити нам в сусідстві Шухевичів… – У листі під 20 березня 1886 р. О. Хоружинська писала:

«Мені б дуже сажалось мати квартиру ближче до панів Шухевичів. Мені вони сподобались та й Ви, здається, очень дружны с их семьей» (ІЛ, ф. 3, № 1615, с. 413).

Шухевич Володимир Осипович (1850 – 1915) – український етнограф і педагог.

Словар Беренштаму… – Йдеться про прохання В. Беренштама, передане в листі О. Хоружинської від 20 березня 1886 р.: «Г-н Беренштам просив через Є[лисея] Кіпр[іяновича] Вас достать ему недостаючих листів до того словаря, що він получає» (ІЛ, ф. 3, № 1605, с 412). Мабуть, йдеться про видання «Малорусско-німецький словар. Уложили Є. Желеховський і С. Недільський», Львів, 1885, 1886 (в 2-х т.).

Беренштам Вільям Людвігович (1839 – 1904) – український громадський діяч і педагог, член Київської громади.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 53 – 55.