14.02.1886 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

На лист Ваш, одержаний сьогодні, зараз же одповідаю, що знаю. Перші гроші (200 руб.) привезла сюди жінка Трегубова, вона ж привезла й лист, і програму. Тільки ж лист од інших людей, а програма од інших. Програма, як ви, може, й замітили, писана рукою тої ж баришні, що переписувалась з Вами вліті зі Львова. Від тої ж баришні був приложений листок до мене з просьбою переслати Вам програму, не читавши, і передати ту просьбу, яку я Вам дословно й передав. Більш ні об чім не знаю.

Рівночасно з Трегубовою приїхав сюди ще один чоловічок, Прихильний, і від нього я переслав Вам 260 руб. і лист, на котрий він жде одповіді у Львові. Прочитавши се все, Ви і розбирайтесь. Для Вашої інформації додам хіба те, що петербуржець, котрий восени побував у Львові й писав до Вас, мабуть, пропав десь, бо лист мій, писаний до нього по даному ним адресу, – вернувсь назад до Львова.

Трегубова вже вернула в Київ, – книжки для Вас покинула у мене («Гайдамаки» і Молчановського), а не вислав я їх Вам за біганиною та всякими клопотами. Вишлю якнайшвидше. З листами зробіть так: на лист перший (трегубовський) пришліть одповідь на мої руки, – я тут його перепишу і вишлю; уваги на програму одну копію шліть в Петерб[ург], коли знаєте кому, а не знаєте, то й не шліть, а другу копію шліть-таки на мої руки, і я зроблю те саме, що з листом, і перешлю в Київ, а вже з Києва їм легше буде в разі потреби і в Петербург переслати. Се здається, буде найпевніша дорога, впрочім, робіть, як знаєте.

Що се Ви мені раз у раз туркаєте про довг? Коли то я впоминавсь від Вас його звороту? Я ж просив Вас, як будете мати лишні гроші, вихлопотати мені Рейса Біблію, а в Україну написав, що гроші, визичені Вам з тих, які вони мені передали, беру на свій рахунок і зверну, коли зажадають. І звернув уже дещо. Чи, може, Ви думаєте, що я теж попав в уніатський зелотизм і присяг стояти під прапором Пелеша? Надіюсь, що прочитаєте в «Kraju» мою допись (коли цензура пустить), у котрій я виступаю проти глупого народовецького (recte Вахнянинського) jacta est alea. Не тільки Ваші листи, але й самі живі факти переконують мене чимраз наглядніше, що конечно треба виступити з чимсь, що би принципіально торкало справу релігійну і становило б противагу всім напорам православія, з одного, а єзуїтизму і католицизму, з другого боку.

Та тільки ж самі Ви знаєте, які слабі мої (і загалом наші галицькі) сили для такої боротьби і з якою резигнацією треба до неї братися. Кажу я се не проти сього, щоб надумувавсь, чи йти, чи не йти, а проти сього, що о звороті грошей Ви не говоріть, а добудьте мені Рейса, наразі хоча б тільки перші томи («Інтродукцію» та «Генезис»). Вельгаузена я вже маю й читаю, потрібно для його розуміння конче мати добрий текст, а тексту, то іменно й нема.

Не знаю, що Ви скажете на таку думку – розпочати теологічну війну белетристичною ракетою. Є у мене готовий перший Entwurf поеми на релігійну тему. Основою взята легенда, котру я колись чув від мого пок[ійного] батька: про лікаря Валентія, котрого всі люди дуже любили і котрий, ставши християнином, почав просити бога, щоб той спас його від людської любві і дав би йому таку слабість, котрої б усі люди перелякалися і відступились би від нього. От бог і дав йому епілепсію, в котрій він і помер, і по нім та слабість і названа «слабість святого Валентія».

Я поклав час діяння тої легенди в третій вік по Христі, в часи після Марка Аврелія, і хотів показати тодішній стан християнства, а головне – ярко освітити антигуманні і антикультурні погляди християнської аскези. Матеріал беру з Lecky, «Sittengeschichte» і Hausrat, «Kleine Schriften», а надто хочу з Нового завіту вибрати якнайбільше цитат, котрі могли бути на руку всяким поборникам темноти. Як кажу, перший Entwurf сеї поеми у мене готовий, але я мушу цілковито ще переробити її і тоді пришлю рукопись Вам до перегляду та оцінки. Я дуже бажав би, щоб Ви, коли узнаєте, що штуку можна печатати, написали б до неї передмову, іменно прослідили б саму легенду і дали б історичний образ генези християнства та часу, в котрий легенда покладена. Чи велика буде поетична стійність моїх віршів, чи ні, а все-таки могли б вони зробити своє діло. Ну, та про се все ще буде час побалакати.

Кланяюсь Вам і засилаю поздоровлення.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 161 – 163.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1357).

…жінка Трегубова – Антоніна Федорівна Трегубова.

Прихильний – Микола Васильович Ковалевський (1841 – 1897), прогресивний український громадський діяч. Матеріально підтримував українські прогресивні видання, що виходили в Галичині. Перебував у дружніх стосунках з І. Франком, М. Павликом, М. Драгомановим.

Петербуржець – особа не встановлена.

…Рейса Біблію… – Йдеться про книжку: La Biblie, traduction nouvelle avec introduction et commentaires. Paris, 1874 – 1878, видану німецьким істориком церкви і богословом Едуардом Рейсом (1804 – 1891). Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 2572.

Зелотизм (від грецьк. «зелоти») – ревнителі. Тут у значенні: завзяті прибічники уніатської церкви.

Пелеш Юліан (1833 – 1896) – уніатський церковний діяч, єпископ станіславський та перемишльський, прихильник концентрації усієї церковної влади в руках папи римського. Основна теза його тодішніх численних виступів – «лише через католицизм має уся малоруська народність доходити до совершенства» (Переписка Михайла Драгоманова з д-ром Теофілом Окуневським…, с. 30).

…прочитаєте в «Kraju» мою допись… – Йдеться про кореспонденцію І. Франка «Lwów, 29 stycznia (Z obozu rusińskiego)» в польській громадсько-політичній газеті проурядового напряму «Kraj» (виходила в Петербурзі в 1882 – 1906 рр.) від 2 (14) лютого 1886 р.

Вахнянин Анатоль (Наталь) Климентійович (1841 – 1908) – український композитор і письменник, один з лідерів партії «народовців».

Вельгаузен Юліус (1844 – 1918) – німецький історик, автор дослідження «Вступ до історії Ізраїля» (1878).

…поеми на релігійну тему. – Йдеться про поему «Святий Валентій» (1885).

Марк Аврелій Антонін (Каракалла) – римський імператор у 211 – 217 рр.

Lecky – Леккі Вільям-Едуард-Гартополь (1838 – 1903), англійський історик, дослідник історії християнства.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 26 – 28.