Передмова до першого видання
Іван Франко
Отся книжечка була написана в грудні 1897 року. Мені давно бажалося подати нашому селянству ясно, приступно та без надто великої вченості розказану історію селянського стану, і я довгі літа збирав потрібні книжки, а той писані джерела та усні оповідання, що могли би придатися для такої праці. Та проте хто знає, чи швидко був би я взявся до неї, якби не конкурс, розписаний товариством «Просвітою» на написання популярної історії панщини та її знесення в нашім краю.
Моя праця вийшла, може, трохи не така, якої собі бажав виділ «Просвіти», установляючи той конкурс. Я вважав потрібним дати читачеві не так оповідання про само знесення панщини в 1848 році, як радше докладну відомість про те, відки взялася панщина в нашім краю, чим вона була для нашого народу, хто й як працював над її піддержанням та заостренням, а хто – над її обмеженням і знесенням.
Історія панщини в Галичині від 1772 року аж до 1848 і ще дальше – се, можна сказати, головна часть історії руського народу, бо ж власне сей народ, хлопський, майже весь гнувся під її ярмом. От тим-то мені пришилося в сьому оповіданні порушити багато різнорідних-справ, вияснювати різні закони та постанови, згадувати про таке, Що не тільки простому народові, але й значній часті наших інтелігентних людей відоме дуже мало. Се було причиною, що виділ «Просвіти» поручив мені додати до мого оповідання ще вказівки на ті книжки та папери, з яких я черпав свої відомості.
Я радо згодився на те, бо через те, надіюся, моя книжечка буде пожиточна не тільки для селян, що будуть читати саме оповідання, але й для тих інтелігентних людей, котрі або хотіли би переконатися, чи правду я пописав і чи не перебрехав дечого на чию-будь користь або некористь, або котрі хотіли би докладніше розглянутися в тих справах, що порушені мною ось тут лише злегка. Щиро бажаю, аби таких людей було якнайбільше. Історія нашого селянства, особливо за останніх сто літ, так мало ще оброблена, а так багато дечому може нас навчити, що чим пильніше і чим з більшими силами візьмемося до неї, тим ліпше.
Бажаючи зробити свою книжечку не тільки зрозумілою для нашого освіченого селянства, але також не надто широкою, не надто важкою для пам’яті, я пильнував, аби оповідати тільки про найважніші справи, не вдаватися в дрібніші, хоч не раз дуже важні речі, не заходити там, де для самих учених нема ще певності і де найлегше поблудити. Я держався головно постанов самих законів – польських, а потім австрійських – і подавав для їх пояснення тільки те, що найпотрібніше.
Зі спокійним сумлінням можу сказати, що я бажав подати своїм читачам тільки голу, щиру правду, а не хотів навертати їх ні на яку – чи хлопську, чи панську, чи урядницьку віру. Коли панщизняні дідичі або урядники в моєму оповіданні не являються в рожевім світлі – я тому не винен. Я, певно, не для власної приємності малював їх так; їх власні діла й слова – то були фарби, які я накладав на свій малюнок. Я не був сліпий і на хиби селян, оскільки вони проявлялися і оскільки їх поправа залежала від них самих.
Одну хибу має моє оповідання, і я признаюся до неї тут, згори. Я не порівнював наших відносин із тими, які були по інших краях. На се часто б’ють польські патріоти; коли згадати про нещасливу долю селянства в старій Польщі, вони кличуть: «Адже ж у інших краях у тім часі бувало ще й гірше!» Може й так, та ті патріоти промовчують, що в інших краях люди далеко швидше взялися перемінювати гірше на ліпше, а в Польщі ще й тепер немало таких добродіїв, що не можуть переболіти «неправного» скасування панщини і раді би коли не в тій, то в іншій формі завернути назад панщизняні порядки.
Я не перечу: порівняння польських порядків із тими, які були по інших краях, могло би бути пожиточне й цікаве, та мусило би значно розширити об’єм книжки, а практично для нас воно й не потрібне. Досить буде сказати загально, що й по інших краях селянству жилося не весело, а поперед усього пізнати добре, як жилося власне нашому селянству. Пізнавши свою біду, ми вже легше колись зможемо порівняти П з чужою, а може, сею дорогою дійдемо й до другого порівняння: як інші люди боролися з тою бідою і як ми терпіли її та терпимо й досі.
У Львові, д[ня] 1 марта 1898 р.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 8 – 10.