Глава 1. Швінделес Пархенбліт розказує про своє життя в Дерихлопах і про зміну дерихлопської політики

Іван Франко

Я собі жидок убогий

З тої коршми край дороги,

Що пошита з околіт.

Я сиділо літ півкопи

У громаді Дерихлопи,

І велося мені гіт.

Трошки з бромфен шинкував я,

Трошки гроші позичав я

На сто двайцять п’ять перцент;

Я на борг дав і на застав,

А все гоя я обшастав,

І в кишеню капав цент.

Пан начальник від громаде

Із ціле громадське раде

Все у мене раду мав;

Ту податки відбирали,

Ту садили, ту карали,

А я бромфен доливав,

Аж прийшло на мене цурес!

Пан староста, grojsse Purec ,

Раз приїхав у село,

Та й до війта: де протоки,

Де табелі? Ни, нівроки,

В війта gur nischt не було.

Як поїхав пан староста,

На біду ще впав із моста

Разом з фіре до води;

Війт ізразу ще сміявся,

Але швидко він назнався,

Вай, великої біди.

Екзекутор за податки

Забирає всі манатки,

А післанці карні бух

День по дневі набігают,

Штроф за штрофом витягают,

Тягнут з пана війта дух.

Як забрали все дочиста,

То приходит карта з міста:

Війт скасоване як стій;

Надійшли нові вибори,

Став за війта дяк Григорій,

І почався клопіт мій.

У неділю скоро рано

Війт нове з поліціяном

Прасть до коршми: хто там був –

Чоловіки і кобіти ,

І тверезе і налите,

До арешту всіх замкнув.

Я кричу: гевалт , огиде!

А він каже: «Тихо, жиде,

Бо й тебе се не мине!

Знаєш право від піянства?»

І бере він, проше панства,

Подає на штроф мене.

Як вже всуне пан староста

Тих штрофів на мене доста,

Я кричав, аж пейси рвав…

Війт смієсь: «Даремні крики!

Доберу я політики,

Щоб тя відси чорт узяв,

І від тої вже години

Я не мав спокійне днини:

Всюди війт мя дер і пік!

Я покинув шинкувати

І зачну вам розказати,

Як то я за море втік.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 130 – 132.