Глава 4. Як рабинове пророцтво сповнилося,
і як йому Швінделес за то дякував

Іван Франко

Як я їду з Садагуре,

Аж надходять хмари буре,

Я заїхав дуже в ліс:

Ту болото страх глибоко,

Темно, що хоч вийми око,

Тілько громи блис та тріс!

Що робити? Туча груба!

Зліз я з воза, став під дуба,

Фірман скулився при мні,

Аж ту з дебрів і з потока

Вийшли «три жиди з востока»,

Три розбійники страшні.

Всі три чорне, ніби круки,

А в руках їх грубе буки,

А кудлате, як медвідь…

Стали враз при моїм возі;

«Гей, а хто ту став в дорозі?

Геть нам, – кажуть, – зараз їдь!»

Und ech denk: Ага, не бійся!

Ану вхоплять та й повісять,

І що зробиш з глупе збуй! –

І сиджу собі під дубом,

Тілько дуже дзвоню зубом

На велике клопіт муй.

А вни кажут: «Нич не чути,

Ну, то наше мусит бути –

Віз і коні, – gute Sach!»

Та й сідают всі на фуре,

А на мні затерпло шкуре,

Заморозив мене страх.

Аж мій фірман в жаль велике

Як застогне з-під осике:

«Гвалт, ратуйте! То мій віз!»

А я кажу: «Цит, ворони!»

А він каже: «Моє коні!»

А я кажу: «Най їм біс!»

А прокляте Raubebrüder

Як учули той гармидер,

Що ми в корчех підняли,

Ще й регочутся над нами,

Та по конях батогами

Що є сили затяли.

Та й кричать нам: «Не сварітся,

І о коні не журітся:

Віддамо їх вам за рік:

Лиш пожичте, будь ласкаве,

Бо ми в дуже важне справе

Їдемо до Амерік!»

Шлап-шлап-шлап – та й щезли в хвили,

Ми лиш руки заломили,

Підняли і гвалт і крик.

В лісі глухо, як в пустини…

Ой, гірке ж моє години!

Хлоп хапає за патик…

«Жиде, – каже, хараїме,

Віз і коні заплати ми!»

А я кажу: «Кум Штефан!

Чень же є у вас сумлінє,

Майте прецінь побачінє,

Таже й я тепер капцан!

Що я мав – бігме, не брешу! –

То вложив в стару бекешу,

Тисяч срібла, Боже мій!

А бекеша з вашим возом

Ist gefuhren – страчу розум!

Ist gefuhren mit злодій!

Хлоп то вчув, засумувався,

А я в мислі засміявся, –

Бо в халяві від чобіт

Мав я гроші всі з собою.

І пішли ми піхотою,

Хлоп кляв збуїв, на чім світ.

Хлоп клине, а я втурую,

A fer mech собі міркую:

«Чи мя рабин ошукав?

Cadek, – кажу, – мудрий Rebe,

Таки мудрий ти – для себе, –

За що ти мні гроші взяв?

Правда, три жиди з востоку

Раду нам дали нівроку, –

Швидко раду нам дали!

Як би-м був їм в руки впався,

Був би-м і з житєм розстався,

І задиндав на гилли!

Rebe, я по твоїм слові

Бачу, що ти з ними в змові,

Сам післав за мною їх!

Rebe, ти не богомільник,

Але злодій і розбійник,

Danen Taten chap’ der Riech!»

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 137 – 140.