Глава 2. Чому то Швінделес покинув шинкувати
і до якого промислу опісля взявся?

Іван Франко

Waj geschrieen! Смутки, горе!

У неділю війт Григоре

Розказало, ніби цар:

Всі жінки і всі кобіти,

Чоловіки, хлопці й діти

Най зберуться на цвинтар.

Я гадаю: що там знову?

Беру шапку шабасову,

Руки в кишені вложив

Та й іду. Аж там народу,

Ніби по свячену воду

Назійшлося, що аж див.

Там попи чи три, чи штири

Щось читали і святили,

Я не знаю тої Sprach…

Втім із лавки із якоїсь

Ну ж один їм schmiessen goisch, –

Розкричався так, що страх.

«Жид – покуса! Жид – піявка!

А горівка – чорта справка,

В пеклі робить ї сам чорт!»

Як я вчув такої мови,

То не витерпів попови,

І я крикнув solech Wort:

«Ни, єгомость, пощо сварке,

Таж горівки кожде варке

З Tralles мірить пан з уряд!

Пропинацій чорт не має,

Но уряд цісарське дбає,

Щоб був richtig кожде Grad!

Не топчіт жидів задармо!

Бо ще нині я жандарма

Запитаюсь, wus is das –

Бідне нарід бунтувати,

І мині хліб відбирати?

Бо то бунти, а не Spass!»

Піп, почувши то, змішався,

З лавки скочив та й сховався,

Але хлопи – в гвалт і в крик:

«Проч, жидюго! Проч, пейсатий!

Як ти смієш ту кричати?

Бийте жида! Де патик?!»

І були би мя побили,

Як би-м не втекло в тій хвили.

Не з добром мні то пішло,

Бо всі гої в гнів попали,

І всі враз, як там стояли,

Від горівки присягло.

Жду я день, і друге, й трете,

Мислю: Чень то ви прийдете!

Ні, ні оден гой не йде!

Бромфен кисне, діти плачут,

А по коршмі миші скачут.

Де ж ви, гої, де ж ви, де?

Вай, наскочив страх на мене…

Я літаю, як скажене,

Плачу, б’юся, сам не свій…

Аж за тиждень в вечір темне

Двері рипнуло коршемне,

Входить в хату кум Матій,

«Добрий вечір!» – «Добрий вечір!»

«А що, Швіндлю, – бачу, преці,

Війт дійшов тобі кінця»…

«Schlag soll’n treffen! Най він згине!

Щоб му дідьки з домовине

Виверг маму і вітця!»

«Ха-ха-ха! клини, небоже,

Ту клятьба вже не поможе,

Згинеш, як рак на міли».

«Вай, Матію, будьте тихо!

Чи ще й ви для мене лихо

Ту ворожити прийшли?»

«Видиш, як ти се доїло!

Ну, а хочеш вийти ціло,

А ще й війту допечи?»

«Хочу!» – «Ну, то слухай ради:

Я ту хлопців ізгромадив,

Буде празник уночі».

«Що за празник?» – «Не цікався!

А з горівков ту ми стався,

Тра для духу хлопцям дать.

А зладь скритки документні,

Що знесемо, щоб в моменті

Щезло, щоб сліду не знать».

Зміркував я, що за люде,

«Ни. А що мні з того буде?»

«Дурню, – рік мені Матій,

В нас короткий торг злодійський:

Даш нам пити, даш нам їсти,

А товар цілий є твій».

Гей? вельможнії панове,

Як я втішивсь з тої мове.

То й сказати трудно вам.

«От тепер я, глупе гої,

Вам заграю не такої!

От тепер вам духа дам!»

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 132 – 134.