4. Кари за життя й по смерті

Публій Овідій Назон

Переклад Івана Франка

Се все збудесь. Сам Феб мені дав

Отсе будуччини знак: від лівої руки перелетів

Птах сумовитий. Живу в тії надії, що те, о що прошу,

Зрушить безсмертних і я сподіваннями смерті твоєї

Тішиться буду, й скоріш отсю душу, на котру так часто

Дибав ти, зраднику, день той постигне, що пізно приходить,

Ніж моя болість ось тут у просторі десь щезнути зможе

Або година чи час влегшить ненависть мою.

Та доки луками муть воювать фраки, списом язиги

І доки теплий Гангес, Гістер холодний тече,

Доки на горах дуби, а м’які на долах пасовиська,

Доки на Тусції Тібр чистую воду несе,

В мене з тобою війна й смерть гніву не закінчить мойого

І неповинним рукам люте оружжя подасть.

Навіть тоді, як душа розлетиться в пустії простори,

Тінь безтілесна твою ненавидітиме тінь,

Навіть тоді появлюсь я як злочинів твоїх свідитель

І перед твоїм лицем мій ме стояти кістяк.

Чи я чого б не бажав, довгий вік переживши [в неволі],

Чи від чиєїсь ругки смерті данину сплачу,

Чи по безмірних морях мене розвитком гнатимуть хвилі

І риба в далечині їстиме тіло моє,

Чи, може, члени мої перелітнії рватимуть птахи,

Чи моя кров закрасить [хижії] морди вовків,

Чи, може, хто вдостоїть моє тіло землі передати

Або спалити його хоч на плебейськім кострі,

Де-будь зайду, усилюсь відірваться від берегів Стіксу

І на лице твоє впру руки холодні твої.

Бачитимеш наяву мене, а в тінях тихої ночі

Видимий буду і сон гнатиму з твоїх очей.

Врешті, що будеш робить, я літатиму перед очима

Й буду квилить, щоб ніде ти супокою не мав,

Будуть лящать батоги та [страшливії] звої гадючі,

А похідні раз у раз в грішне димити лице.

Фурії ті за життя тебе гнатимуть також по смерті;

Буде в будущім житті кара ще довша твоя [В оригіналі, мабуть, через помилку brevior poena в німецькім перекладі А. Берга (Langenscheidtsche Bibliothek, т. 68, ч. 2, ст. 129) свобідніше: Und mit dem Leben Wird enden die Strafe noch nicht.].

Не похоронить тебе й не оплаче сльозами родина,

Геть неоплаканую голову кинуть твою;

І катівська рука волоктиме при оплесках люду

Трупа твойого, який буде почеплен гаком.

Навіть огонь, що усе пожира, не торкне твого тіла,

Виплюне мати-земля і труп зненавиджений твій.

Кігтями й дзьобами муть розтягать тельбухи твої супи,

Серце ж зрадливе твоє пажерні пси погризуть.

За твоє тіло піде – коли ся тобі слава схлібляє –

Серед неситих вовків лайка страшна та гризня.

В місце, далеке від піль єлісейських [Єлісейські поля по віруванні римлян – осідок праведних, блаженних душ.], позвуть твою душу,

Буде житло твоє там, де грішний мотлох сидить.

Сізіф [Сізіф, грецький король і великий грішник, засуджений по смерті на кару котити під гору важкий камінь, який під самим вершком виривається йому з рук і котиться вниз, так що він приневолений раз у раз починати наново свій труд. Він задля того ввійшов і в приказку: Сізіфова праця – марна, страчена праця.] там, що раз у раз камінь котить на гору й пускає,

Іксіон [Іксіон, старогрецький злочинець, по смерті прив’язаний до колеса, яке раз у раз оберталося з ним.], що раз у раз крутить ним коло прудке;

Кодло кровавее теж, Данаїди, внучки царя Бела,

Двигають там на плечах воду, що все витіка [Данаїди, дочки короля Даная, а внучки Бела, числом 50, вийшли заміж усі разом за 50 синів короля Айгіпта, та за радою свого вітця всі, крім одної, що остерегла й спасла свого мужа, повбивали своїх мужів. За те в аду вони за кару мали носити воду решетами, аби наповнити велику бочку.];

Пелопсів батько раз в раз хапа яблуко, що ось-ось висить.

І не досягне ніяк близької ось-ось води [Тантал, син Пелопса, був за свої злочини засуджений по смерті на вічний голод і вічну спрагу. Для заострения тої кари йому здавалося, що близько його уст висять овочі, а до грудей досягає вода; він раз у раз досягав руками се або те, але воно зараз віддалялося. Його ім’я ввійшло також у приказку: терпіти Танталові муки.].

Там теж і велетень той, що від тім’я до стіп сім стай має,

Але в його раз у раз птах вижирає нутро [Велетень Тітіос; сага про його кару, подібну до тої, яку терпів Прометей на Кавказі, невідома Гесіодові.].

Тут тобі з фурій одна батогом один бік розскипає,

Щоб ти признався до всіх злочинів твоїх числа;

Друга розрізані дасть члени тіла пекельним гадюкам,

Третя в пекельнім огні щоки пектиме смажні.

Тінь твою пакісну тут будуть шарпати в тисячний спосіб,

Дотепом рушить Еак [Еак, син Зевса й Егіни, один із пекельних судіїв] кари придумать нові,

Всіх давніх грішників він перепише на тебе катуші,

Давнім злочинцям усім ти віддаси супокій;

Сізіфе, маєш того, кому вручиш тягар свій незносний,

Іншого тіло крутить колесо буде вертке.

Сей буде дармо хапать і гілляки з плодами, і воду,

Сього нетлінне нутро жертимуть птахи вовік.

Не закінчить друга смерть ті посмертні катуші [страшнії],

І для так многих терпінь крайньої хвилі не жди!

Мало дає тут мій спів, як коли б почислив хто на Іді [Іда – пасмо гір коло Трої, покрите лісами.]

Листя чи суму крапель в морі Лівійськім злічив.

Бо не скажу, скільки там родить цвіту в Сіцілії Гибля [Гибля, гора в Сіцілії, дуже цвітиста та славна своїм медом.]

Ні кілікійська земля скільки плека шафрану [Кілікійський шафран був так само славний, як гиблейський мід.],

Ні коли люта зима трепещить під крилами Борея,

Скільки афонську гору граду зерен оббілить, –

Голос-бо мій не здола виповісти усі твої злості,

Хоч би хто зна, кілько уст хтось дав на теє мені.

Скільки на тебе біди й такі прийдуть руїни, нещасний.

Щоби й самого мене – мислю – до сліз довели.

Сльози ті будуть мене безконечно робити щасливим; -

Плач мені буде тоді сто раз солодший, ніж сміх,

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 455 – 457.