6. Приклади давніх мук

Публій Овідій Назон

Переклад Івана Франка

А щоб ти мук не терпів у давніших часах безприкладних,

Хай від троянців твоя буде не легша біда,

Скільки Псаненко той Філоктет, спадкоємець Геракла,

Стільки ж і ти носи ран на затроєній нозі.

І хай не легший твій біль буде, як болі Телефа того,

Що ланю есав і прийняв від Ахілла і рану, і поміч [Телефос, син Геракла, якого мати Ауге викинула на гору, був викормлений ланею. Ахілл зранив його списом, а потім за ореченням вирочні вигоїв його рану ржею з того самого списа.],

Або як того, що впав із коня на Алейську долину

І що його красота майже до згуби звела [Беллерофон у Малій Азії впав із крилатого коня Пегаса на Алейську долину. Його красота була причиною, що в ньому закохалася королева Стенобойя, жінка короля аргівського Пройта, а коли він відкинув її любощі, оклеветала його перед своїм мужем, за що той почав наставати на його життя.].

Будь ти сліпий, як Амінтора син, і з тривогою мацай

Світла позбавлений шлях провідним жезлом своїм [Амінторів син Фойнікс за любовні зносини з коханками свого вітця був по його наказу осліплений.].

І щоб не бачив ти більш, як той, що його доня водила,

Що батька й матір свою злочином своїм згубив [Фіванський цар Едіп, дізнавшися, що по невідомості вбив свого вітця й оженився із своєю матір’ю, з якою мав двох синів і дві дочки, виколов сам собі обоє очей і під проводом дочки Антігони пішов на вигнання.].

Будь, як той старець, що став судією в жартливому спорі

І віщуванням собі славу велику здобув [Тейресій Фіванець, був покликаний розсудити суперечку між Зевсом (Юпітером) і Герою (Юноною), в кого більша полова пристрасть – у мужчини чи в жінки. Він орік, що в жінки полова пристрасть в дев’ять разів більша, ніж у мужчини. За те розсерджена Гера осліпила його, але Зевес дав йому дар віщування, Аполлонову штуку.],

І як був той, що з поради його перед судном Паллади

Голуба вислано як пробу та провідника [Фіней, стерник корабля «Арго» в поході аргонавтів, що придумав еносіб переплисти поміж Сімплегади, стрімкі скелі на обох берегах моря, що раз по разу сходилися й розходилися й не пропускали тісниною ні одного судна. Фіней надумав пустити поперед корабля голуба; скелі розтрощили його, але, розійшовшися потім, уже не рушили із своїх місць. «Арго» переплив тісниною свобідно, але Фіней за те осліп.],

Або той, що потеряв очі, бачивши ними на лихо

Золото, що принесла мати по страті синка [Сага, зрештою, невідома.],

Чи як етнейський пастух, що йому Телемос Евріменко

Долю будущую [та сліпоту] виворожив [Циклоп Поліфем, осліплений Одіесеєм, пор.: «Одиссея», IX, 507 – 512.],

Як Фінієнки оба, яким світло відняв той, що й дав їм [Фіней осліпив своїх синів за намовою своєї жінки.].

Або як Тамірас був та Демодок [у свій час] [Тамірас… Демодок – сліпий співак у феаків («Одиссея», VIII, 64)],

Так твої члени нехай хтось зітне, як Сатурн [вітцю свому],

Ті самі часті відтяв, що сотворили його [Латинська сага, на яку тут натякає Овідій, трохи відмінна від грецької. Мати Сатурнова зветься Тітея, отець Целюс (із welum – небо), а серп виходить діамантовий, а не залізний, як у Гесіода.].

І хай не буде Нептун приязніший тобі в бурнім морі,

Як тому брату й жоні, що птахами їх зробив [Сага, зрештою, невідома.],

Або як тому Уліссу, що в морі обломків держався

Плоти розбитої, аж спасла Семели сестра [Сестра Семели – Левкотея, натяк на Одіссеєву пригоду на морі.].

Або нехай – щоб ніхто не зазнав більше кари такої! –

Зрубане тіло твоє нарізно коні несуть.

Або сам того зазнай, що зазнав від пунійців наш Регул,

Що викупиться вважав для римлянина стидом [Римлянин Регул, якого карфагенці замучили, всадивши його в бочку, набиту цвяхами, і спустивши з нею з гори],

І хай не буде тобі охороною божество жадне,

Так, як Зевесів вівтар в Трої Пріама не спас.

І як із Осей вершка скока дав Тессал в темну безодню,

Хай і тебе хтось зіпхне з чуба стрімкої скали.

Або як Еврілоха, що від того на берло розжився,

Хай буде тіло твоє змій ненаситних їда.

Або нехай прискорить твою смерть, як се Міносу сталось,

[Пущений просто згори] литий на тім’я окріп.

Або як добрий в ділах Прометей, хоч поніс за них кару,

Прикований до скали, птиць своїм тілом годуй.

Або як той Етракід, по Гераклу в п’ятнадцятім роді,

Вбитий укинений будь в моря безмірну глибінь.

Або як сина Амінта [Македонський король Філіпп II.], нехай тобі милий гидкою любов’ю

Хлопець, зненавидівши, рану мечем нанесе.

Або нехай у напій тобі так домішають отрути,

Як тому, що його Зевес сплодив у виді вола [У виді вола Зевес уніс Європу й спарувався з нею.].

Або на шибениці щоб ти згиб, як той бідний ахаєць,

Що повис на березі золотоносной ріки.

Або як Ахіллового потомка, що тим тільки й славний,

Хай уб’є цегла тебе, кинена з ворога рук [Сага, зрештою, невідома.].

Хай спокійніш не лежать твої кості, як Піррові кості,

Що хтось їх порозкидав по амбракійськім шляху [Пірр, король Епіру, що завзято воював римлян.].

Від киненої стріли згинь отак, як дочка Еаченка, –

Жертви такої не слід тобі Цереру збавлять.

І як внуку згаданого тільки що короля в отсій вірші,

Хай тобі власний отець сок кантаріди подасть.

І хай наложниця, що тебе вб’є, наречеться святою,

Як нарекли ту, що згиб Левкон, тиран, з її рук.

Або в огонь забери найдорожчі особи з собою

І кінець свому життю вдій так, як Сарданапал.

І як тих, що Зевса храм в Лівії захотіли зганьбити,

Вкриє хай тіло твоє зігнаний вітром пісок.

Або, як жертвам убійства та зради Дарія Другого

Попіл, насівши, сипкий хай твоє тіло пожре [Охос, що пізніше став перським царем під назвою Дарія II, заприсяг персам, які разом із ним, змовившися, вбили сімох магів і сим допомогли йому стати царем, що жадному з них не спричинить насильну смерть ані отрутою, ані мечем, ані жадним насиллям, ані голодом. Коли йому, одначе, запотребилося вимордувати їх, він велів наповнити кімнату з високими стінами, але без стелі, попелом, над кімнатою збудувати дерев’яний павільйон з подвижним помостом, угостив в нім щедро своїх союзників, а коли вони поснули, поміст відсунено а вони всі подушилися в попелі.].

Або як тому, що раз прийшов з піль Сікіону оливних,

Хай стужа й голод тобі смерть заподіє ураз.

Або як той Атарніт, будь зашитий у шкіру волову, –

Здобич ганебну таку пан твій нехай одержить.

Або як Фери тиран, будь і ти замордован у ліжку, –

Хай тебе так, як його, вб’є власна жінка мечем.

Та, яку вірною ти уважатимеш, хай тебе зрадить,

Як ларіссейця того, хай твоє тіло зранить.

Або будь, як той Мілон, що тиранив і вимучив Пізу,

Вкинений стрімглав живцем у каламутний канал.

На Афіданта який, що держав філецейську країну,

Грім від Зевеса прийшов, хай такий трафить тебе.

Або, як кажуть, колись Бакхус на амастрідському полі,

Щоб і ти голий отак на ахілейськім лежав.

І як Еврідамаса колись тричі довкола Тразілла

Гробу на ларіссейськім колесі ворог волік,

Або як Гектора, що так завзято стеріг рідних мурів,

Довкола них обволік тричі завзятий Ахілл,

Або, як смерті новий рід прийнявши від Гіппоменеї,

Тяганий був по землі той, що насилля чинив, –

Та коли тіло твоє, зненавиджене, жить перестане,

Коні на трупі гидкім помсти нехай доповнять,

І хай по скелях твої тельбухи висять так, як тих греків,

Що, з Трої пливши, знайшли смерть у евбойских щілях;

І як шалений погиб грабівник у воді, ще й від грому [Аяс Оіленко, один із грецьких героїв у троянській війні, згиб, вертаючи з Трої, на побережжі моря. Буря розбила його корабель о скелю, а він, учепившися скелі, прокляв богів, за що Афіна тут же вбила його Зевесовим громом.],

Так хай тобі утонуть ще допоможе огонь.

І хай шалений твій дух гонять фурії, так як і в того,

Що в нього тіло ціле, тільки лиш рана одна.

Або як у Дріантенка, що був князь у горах родопських,

Що свою ногу прийняв за виноград і відтяв [Лікург, сип фракійського князя Дріанта, ставши князем, спротивився садженню винограду й велів рубати виноград, де той був уже засаджений. За те Діоніс (Бакх) покарав його такою оманою, що його власна нога видалася йому виноградом і він відрубав її сокирою.];

Як у Геракла, що сам себе дав на Оеті спалити,

Чи в Атаманта, що став зятем змії [Атамас оженився з Юноною, дочкою фіванського короля Кадма й Герміони, яких боги за кару перемінили в змії, його жінка Юнона кормила своїми грудьми Зевсового сина Діонїєа, за що Гера наслала на її мужа такий шал, що він розбив о камінь свого власного сипа Леарха. Юнона з молодшим сином Мелікертом, утікаючи від шаленого мужа, кинулася в море і була прийнята між морські божества під іменем Левкотеї.], чи в Агамемноненка [Ореста, сипа Агамемнонового, гонили фурії за те, що вбив свою матір, мстячи за смерть вітця.];

Чи в Алкмеона, що взяв опісля Калліррою за жінку [Алкмеон убив також свою матір Евріпілу й був переслідуваний фуріями; тільки подружжя з німфою Каллірроєю (може, образово затонеїшя в ріці) вернуло йому спокій.].

Примітки

Тамірас… Демодок – сліпий співак у феаків… – Пропуск в автографі.

Сарданапал – міфічна особа, яку вважали останнім царем давньоассірійської держави (IX ст. до н. е.), тип безхарактерного і розпусного володаря.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 458 – 462.