5. Його вродження

Публій Овідій Назон

Переклад Івана Франка

Родився ти нещасливим – боги так хотіли, й ні одна

Щасна, прихильна звізда при вродинах не була,

Ані не сяла Венера, ні був у ту хвилю на небі Юпітер,

Сонце та місяць були на неприязних місцях;

Не дуже корисне теж подавав тобі світло Меркурій,

Що світлій Майї його сплодив великий Зевес.

Тільки жорстока тебе звізда Марсова супроводжала

Та серпоносного ще діда [Планета Сатурн, у греків Кронос, отець Зевеса. Чому серпоносний, пояснює Гесіод у «Теогонії», мого перекладу розділ (IV).] зловіща звізда.

І день уродин на знак, що нічого, крім бід, не побачиш,

Був препаскудний і весь чорний від прегустих хмар.

Той день в календарі має назву від Аллії злої,

Він припровадив на світ Ібіса людям на зло.

А як він вилупився з материнського бруха брудного

Й на Кініфійській землі [Країна між обома Сіртами в північній Африці, може (названа так) тільки для наруги, бо назва означає землю, що родить псів.] зложено тіло його,

На розі дому сидів на вершечку пугач-ночолюбець,

З темного горла пускав крики важкі раз у раз.

Зараз умили його у багнистій воді евменіди,

Що зі стігійських багон критим коритом текла,

Грудь намазали також із пекельної гадини жовчю

Й тричі сплеснули вони в руки кроваві свої.

Горло дитяче вони молоком годували собачим, –

Се перша страва ввійшла в його дитячі уста;

Випив годованець з ним і кормительки стеклість своєї, –

Бреше на ринку при всіх [в Римі] собачі слова.

Тіло його сповили в пеленки, пофарбовані ржею,

Що десь надерли її з покиненого костра;

А щоб без підстилки він на землі голій міг не лежати,

Кремінь під ніжну йому голову ткнули вони.

Вже, хотячи відійти, вони факлю з сирого поліна

Присунули до лиця, аж коло самих очей.

Хлопець заплакав, коли гірким димом дунуло на нього.

Та з трьох сестер тих одна ось яке слово рекла:

«На необмежений час тобі тії даруємо сльози,

Що з відповідних причин плакатимеш ти вовік».

Теє рекла й надала тій обіцянці важність Клотопа,

И чорну нитку йому випряла вража рука.

А щоб своїми йому не ворожити довго устами,

Мовила: «Дії твої виспіва в пору співець».

Я той співець. Пізнаси через мене, які тебе рани

Ждуть, коб лиш тільки боги сили словам додали.

А щоб до віршів моїх речева ще вага доступила,

Сам ти присутній свої болі зноситимеш там.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 457 – 458.