Пролог

Іван Франко

Дух гордості, що дметься над людством,

І світ увесь опанувати хоче,

І в своїм ході топче серце людське

Зарівно з черв’яком мізерним, – він

Не згиб іще й, мабуть, повік не згине.

В порфірі царській, у вояцькій зброї,

В аскетовім лахмітті чи в словах

Бездушних книжників ховаться звик,

Немов змія в сухому листі: ось-ось,

Коли найменш її ти сподівався,

Вона з укриття вилізе й страшними

Сувоями опутає тебе,

Затроїть душу зубом ядовитим.

Колись лице Медузи Форкісівни

Ту силу мало, що зміняло в камінь

Усякого, хто в нього зазирнув.

Поезіє, красавице чудова,

Твоє лице подібну силу має

Зміняти камінь самолюбства й злості

У сльози, в співстраждання до людей.

Отим-то ти завзятий, вічний ворог

Змії страшної – гордощів надлюдських, –

Окрилюючи духа, ти заразом

Зм’ягчаєш серце, вказуєш йому,

Як много спільного, і горя, й сліз,

І радощів дрібних, і зла, і блудів,

Наймогутніших, велетнів людських,

З найслабшими, потоптаними в’яже.

Ти вказуєш в картинах незабутніх

Капризи долі, що могучих, славних

І благородних із вершин людства

Скида на дно, і втоптує в багно,

І серце їх разить стома мечами,

Щоб знов потім, очищених стражданням,

Явить їх в людськості найкращім блиску.

Ти, що в душі Софокловій колись

Сліпця Едіпа постать оживила,

Ти, що Шекспірові вказала шлях,

Як самовладця і тирана Ліра

Перетворить в дитину-чоловіка,

Навчи й мене вкраїнським тихим словом

Причарувать замерклі, старосвітські

Величні постаті з-над берегів

Святого Гангеса – старця-аскета

Грізного Вісвамітри і царя

Прекрасного, мов місяць в повнім блиску,

Великого страдальця Гарісчандри.

Примітки

Примітки

1. «Гарісчандра в санскритській мові значить ясний місяць» [Примітка І.Франка до тексту поеми у збірці «З вершин і низин»].

2. Легенда, котру тут подаю, є вільна переробка одного епізоду санскритської книги «Маркандея-пурана». Книги, звані «пурана» (святі повісті), займають у санскритській літературі доволі видне місце. Є їх усіх 18, і разом вони обіймають 1 600 000 віршів, а майже друге тільки обіймають т[ак] зв[ані] «Упа-пурани» («Менші пурани»), з чого можна собі виробити виображення о об’ємі тої величезної літератури «Пурани» належать до найпізніших творів санскритської літератури і постали в часі від VII до XII віку по Хр[исті], а то й ще пізніше.

Нав’язуючи до святих книг «Веди» і до великих національних епопей «Махабхарати» і «Рамаяни», «Пурани» оповідають «про сотворення і відновлення світу, про поділ часу, про встановлення законів і релігії, про родовід патріархальних родин і царських династій». Без сумніву, в тих нових «пуранах», досі ще дуже мало простудійованих європейськими вченими, в масі новішого, брахманського віршування заховалось чимало зламків давнішої, свобіднішої творчості, багато перлів поетичних високої стійності.

До найкращих належить, безперечно, повість про терпіння царя Гарісчандри. Повість ся була в старій Індії дуже популярна і належить до найстарших легенд індійських; зав’язки її стрічаємо вже в найдавніших брахманських поясненнях «Веди», в так званій «Айтарейя-Брахмана». Так само популярною була історія царя-аскета Вісвамітри. Обі ті історії, в різних віках різно оброблювані, становлять нині великий хаос різнородних і незгідних з собою варіантів.

Взявши основою своєї переробки варіант, мабуть, найпізніший, що становить глави VII і VIII «Маркандея-пурани» (я користувався текстом транскрибованим) і перекладом Рюккерта («Zeitschrift der deutschen morgenländischen Gesellschaft», XII), я позволив собі супроти оригіналу поробити деякі зміни.

Поперед усього індійський розмір і індійський спосіб оповідання я замінив нашим, сучасним; я не хотів давати перекладу індійського тексту, але індійську легенду, по-нашому оброблену; задля того я, держачися взагалі вірно ходу оповідання «Пурани», позволяв собі декуди коротити, інде знов ширше малювати деякі сцени і ситуації, про те дбаючи, щоб легенда на сучасного читача робила хоч в приближенні таке враження, яке мусила в санскритськім оригіналі робити на давніх індусів. Задля тої самої причини мусив я міфологічний deus ex machina, котрим кінчиться легенда індійська, усунути і замінити його закінченням, котре, по моїй думці, більше відповідає нашим почуттям і поглядам. [Примітка І.Франка до тексту поеми у збірці «З вершин і низин»]

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 303 – 305.