Купець ошукав Гарісчандру

Іван Франко

«Та, на котру ніколи досі вітер

Холодний не повіяв, сонце не світило,

Тепер пішла в тяжку, ганебну службу!

Кориться мусить злій хазяйці, гнуться

Під тягарем, з криниць носячи воду,

Із лісу дрова! Та, котрої руки

Мов пучки рожі ніжні, запахущі,

Тепер надавлювать мозолі мусить

На пальцях, мелючи на жорнах збіжжя

Та хусти перучи у річці! Та,

Котрої ясного обличчя з простих

Людей ніхто й побачити не смів,

Тепер, за коси шарпана прилюдно,

В неволю на збитковання пішла!

О боже мій! Що сталося зі мною?

О Сайвіє, життя моє, мій раю!

О сину мій, дитя моє єдине!

Се я, поганець, вас довів до того!

Я нелюд! Я проклятий! І все те

Я мусив бачити на власні очі,

І очі ті у мене не посліпли!

Все те переболіти мусив серцем,

І серце ще не трісло там у груді!

О горе, горе, як бездонне море,

Тепер я чую, що ти з головою

Мене покрило і довіку вже

Не випустиш!»

Отак ридав і плакав

Серед базару Гарісчандра бідний,

Волосся рвав на собі і об землю

З розпуки бився.

Раптом розступилась

Юрба, і Вісвамітра появився.

Вісвамітра

Приходжу, Гарісчандро, по твій дар.

Пора тобі своє сповнити слово.

Гарісчандра

Візьми, святий! Ось все, що я добув.

З поли його квапливо вив’язав

Ті гроші Вісвамітра й люто плюнув.

Вісвамітра

Гидкий кшатріє! Що се ти задумав

Робити дурня з мене? Жміньку підлих

Сих срібних рупій ти даєш мені

На окуп жертви царської? Мабуть,

Ти хочеш, щоб прокляв тебе я зараз!

Гарісчандра

Угодниче! Купець, що гроші ті

Вв’язав мені, брахманець чесний був,

І він сказав, що золотих сто рупій

Дає.

Вісвамітра

Сам бачиш, що се срібняки!

Гарісчандра

О горе бідному мені! Мабуть,

Якийсь недобрий демон відмінив

Ті гроші, бо ж брахманцеві святому

Ошукувать – зовсім не до лиця.

Вісвамітра

Мабуть, ти сам задумав ошукати

Мене. Та ні! Я не дарую свого!

Роби, що хоч, а решту грошей зараз

Добудь мені і довше не крути!

Гарісчандра

Пожди ще, батечку! Ти ж бачиш, я

Нічого вже не маю на сім світі.

Сих жмінька грошей – се ж ціна кривава,

За них-то жінку й сина я продав.

Вісвамітра

Байдуже се мені. Ще три години,

Заким за гори ясне сонце сяде.

Той час іще готов тобі я ждати,

Та довше ні хвилини не зажду.

Сказавши се, помалу віддалився.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 325 – 327.