Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Вісвамітра жадає зробитись царем

Іван Франко

Свою сердитість переміг аскет,

Та думки він про помсту не покинув.

І, вид приймаючи святий та божий,

У серці своїм міркував: «Чекай!

На обов’язках своїх їздиш ти,

На обов’язках я тебе спіймаю!»

Вісвамітра

Се правду ти сказав, могучий царю,

Та доповідж до решти вже: кому

Давати дари? Захищать кого?

Оборонять кого мечем і луком?

Гарісчандра

Давати дари поперед усіх

Брахманцям мудрим і святим аскетам,

А також всім убогим і потрібним;

Давати захист сиротам, і вдовам,

І всім покривдженим; меча і лука

Вживать на кривдників і розбишак.

Вісвамітра

Так от се я стою перед тобою,

Брахманець і аскет, і ти вважай

Сповнить на мні свій перший обов’язок.

Я ж сирота, покривджена тобою,

Бо своїм криком безголовим ти

Відняв у мене плід дев’ятилітніх

Заслуг і трудів, всю чудовну силу,

Що завтра мала, наче ясне сонце,

На всі світи велично заясніти.

Отак покривджений, я захисту

Шукаю в тебе, і повинен ти

Сповнить на мні свій другий обов’язок.

Хто кривдник тут і розбишака – знаєш,

Так сповнюй же й твій третій обов’язок!

На серці похололо в Гарісчандри.

Блідий, тремтячи, наче лист осики,

Похилений, мов тростина від вітру,

Стояв покірно він перед аскетом.

Гарісчандра

Страшний мій гріх, вина моя безмірна!

Сам бачу, що нічим її не в силі

Спокутувать! Та змилуйся, святий

Угодниче, не знівеч, не зітри

Мене відразу в прах своїм прокляттям,

Як я на теє заслужив! Немає

Страшнішого під сонцем, ні на небі,

Як гнів святих, брахманцеве прокляття!

Скажи, яку принять мені покуту?

Якії дари дать тобі? Промов же!

Все-все, чого ти тільки забажаєш,

Хоч як би важко се мені прийшлося,

Все дам тобі, щоб гріх свій відмолити.

Вісвамітра

Нехай же буде так, як ти говориш!

Скажи ж тепер, що можеш дать мені?

Гарісчандра

Багато срібла, золота й каміння

Чимало дорогого.

Вісвамітра

Се замало.

Гарісчандра

Весь мій маєток, сіл і міст чимало.

Вісвамітра

І се замало.

Гарісчандра

Все царство, весь мій край від гір до моря.

Вісвамітра

Приймаю се, та сього ще замало.

Гарісчандра

Чого ж ще більше в мене ти жадаєш?

Вісвамітра

Того, що всім тим дарам є корона:

Жадаю права царську жертву діять.

Гарісчандра

Значить, жадаєш, щоб я й царську власть

Тобі віддав?

Вісвамітра

Жадаю.

Гарісчандра

Буде так.

Усе тобі прирік я, весь я твій,

То й право се тобі я передам.

Вісвамітра

Жадаю, щоб ти зараз се вчинив.

Отам твій кінь осідланий стоїть,

А ось на тобі царський плащ злотистий.

Сей плащ віддай мені і на коня

Всади мене, а сам за поводи

Коня візьми й веди мене у город

І по дорозі викрикай: «Гей, люди!

Я Гарісчандра, досі ваш володар,

По божій волі нині уступаю

І власть свою сьому передаю.

Се Вісвамітра, се святий угодник,

Що вам віднині буде царювати!»

Отак кричи, а в Індровій божниці

Передаси мені свою корону.

Коли сього не схочеш учинити,

То видко буде, що лиш на устах

Все маєш обов’язок, а не в серці.

Та знай, що всемогущий мій проклін

В такому разі не мине тебе.

Гарісчандра

Святий аскете! Не допустить того

Високий Індра і пресвітлий Агні,

Щоб я ламав раз даний заповіт.

Все те, чого від мене ти жадаєш,

Наскрізь оправдане, й не може буть

Інакше, тож усе те я сповню!

І, знявши царський плащ свій, він надів

Його на Вісвамітру. І, привівши

Коня, він посадив на нім аскета,

А сам узяв за поводи коня

І, мов слуга, у город попровадив.


Примітки

Як гнів святих, брахманцеве прокляття!В книзі Ману говориться про се: «Ніколи, навіть в найбільшій потребі, не повинен король доводити брахманця до гніву; бо тоді він може знищити його разом з військом і возами. Хто ж міг би уйти перед загладою, прогнівивши тих, що сотворили огонь, аби все знищити, і зробили воду морську непридатною до пиття? Кождий брахманець, вчений чи невчений, є великим божеством». [Примітка І.Франка до тексту поеми в окремому виданні 1910 р.]

Агнібог огню, один з вісьмох сторожів світу. [Примітка І.Франка до тексту поеми в окремому виданні 1910 р.]

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 309 – 312.