Вісвамітра жадає зробитись царем
Іван Франко
Свою сердитість переміг аскет,
Та думки він про помсту не покинув.
І, вид приймаючи святий та божий,
У серці своїм міркував: «Чекай!
На обов’язках своїх їздиш ти,
На обов’язках я тебе спіймаю!»
Вісвамітра
Се правду ти сказав, могучий царю,
Та доповідж до решти вже: кому
Давати дари? Захищать кого?
Оборонять кого мечем і луком?
Гарісчандра
Давати дари поперед усіх
Брахманцям мудрим і святим аскетам,
А також всім убогим і потрібним;
Давати захист сиротам, і вдовам,
І всім покривдженим; меча і лука
Вживать на кривдників і розбишак.
Вісвамітра
Так от се я стою перед тобою,
Брахманець і аскет, і ти вважай
Сповнить на мні свій перший обов’язок.
Я ж сирота, покривджена тобою,
Бо своїм криком безголовим ти
Відняв у мене плід дев’ятилітніх
Заслуг і трудів, всю чудовну силу,
Що завтра мала, наче ясне сонце,
На всі світи велично заясніти.
Отак покривджений, я захисту
Шукаю в тебе, і повинен ти
Сповнить на мні свій другий обов’язок.
Хто кривдник тут і розбишака – знаєш,
Так сповнюй же й твій третій обов’язок!
На серці похололо в Гарісчандри.
Блідий, тремтячи, наче лист осики,
Похилений, мов тростина від вітру,
Стояв покірно він перед аскетом.
Гарісчандра
Страшний мій гріх, вина моя безмірна!
Сам бачу, що нічим її не в силі
Спокутувать! Та змилуйся, святий
Угодниче, не знівеч, не зітри
Мене відразу в прах своїм прокляттям,
Як я на теє заслужив! Немає
Страшнішого під сонцем, ні на небі,
Як гнів святих, брахманцеве прокляття!
Скажи, яку принять мені покуту?
Якії дари дать тобі? Промов же!
Все-все, чого ти тільки забажаєш,
Хоч як би важко се мені прийшлося,
Все дам тобі, щоб гріх свій відмолити.
Вісвамітра
Нехай же буде так, як ти говориш!
Скажи ж тепер, що можеш дать мені?
Гарісчандра
Багато срібла, золота й каміння
Чимало дорогого.
Вісвамітра
Се замало.
Гарісчандра
Весь мій маєток, сіл і міст чимало.
Вісвамітра
І се замало.
Гарісчандра
Все царство, весь мій край від гір до моря.
Вісвамітра
Приймаю се, та сього ще замало.
Гарісчандра
Чого ж ще більше в мене ти жадаєш?
Вісвамітра
Того, що всім тим дарам є корона:
Жадаю права царську жертву діять.
Гарісчандра
Значить, жадаєш, щоб я й царську власть
Тобі віддав?
Вісвамітра
Жадаю.
Гарісчандра
Буде так.
Усе тобі прирік я, весь я твій,
То й право се тобі я передам.
Вісвамітра
Жадаю, щоб ти зараз се вчинив.
Отам твій кінь осідланий стоїть,
А ось на тобі царський плащ злотистий.
Сей плащ віддай мені і на коня
Всади мене, а сам за поводи
Коня візьми й веди мене у город
І по дорозі викрикай: «Гей, люди!
Я Гарісчандра, досі ваш володар,
По божій волі нині уступаю
І власть свою сьому передаю.
Се Вісвамітра, се святий угодник,
Що вам віднині буде царювати!»
Отак кричи, а в Індровій божниці
Передаси мені свою корону.
Коли сього не схочеш учинити,
То видко буде, що лиш на устах
Все маєш обов’язок, а не в серці.
Та знай, що всемогущий мій проклін
В такому разі не мине тебе.
Гарісчандра
Святий аскете! Не допустить того
Високий Індра і пресвітлий Агні,
Щоб я ламав раз даний заповіт.
Все те, чого від мене ти жадаєш,
Наскрізь оправдане, й не може буть
Інакше, тож усе те я сповню!
І, знявши царський плащ свій, він надів
Його на Вісвамітру. І, привівши
Коня, він посадив на нім аскета,
А сам узяв за поводи коня
І, мов слуга, у город попровадив.
Примітки
Як гнів святих, брахманцеве прокляття! – В книзі Ману говориться про се: «Ніколи, навіть в найбільшій потребі, не повинен король доводити брахманця до гніву; бо тоді він може знищити його разом з військом і возами. Хто ж міг би уйти перед загладою, прогнівивши тих, що сотворили огонь, аби все знищити, і зробили воду морську непридатною до пиття? Кождий брахманець, вчений чи невчений, є великим божеством». [Примітка І.Франка до тексту поеми в окремому виданні 1910 р.]
Агні – бог огню, один з вісьмох сторожів світу. [Примітка І.Франка до тексту поеми в окремому виданні 1910 р.]
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 309 – 312.