Вісвамітра наближається до досконалості

Іван Франко

У краї Косаля в великім лісі

Жив в давню давнину пустинник славний

Брахманець Вісвамітра. Походив він

З багатої сім’ї, не знав ніколи горя,

Мав жінку і дітей і жив щасливо.

Та, вичитавши у брахманських книгах

Про величезну силу й міць покути,

Котра перемага людську природу,

Дає безсмертність, силу, щоб в повітрі

Літать, вмирать і воскресать, в огні

Стояти й не горіти, навіть силу

Богів перемагать, небесні брами

Ламать і паном буть на всю вселенну,

Він забажав все те собі здобути.

Вглибившись пильно у святії книги,

Він вичитав із них усе: коли

І як потрібно братися до діла,

І як його вести, і як вершити.

Тоді покинув жінку, діти, дім,

Близ міста Косаля в великий ліс

Пішов і там в гущаві найгустішій

Серед гадюк, і тигрів, і дерев

Молився духом і мовчав устами,

В одежі із кори сухої, босий,

Простоволосий, постив, не змигнув

Ні разу оком у твердій молитві,

На терні спав і тіло сік різками,

Руками за гілляку учепившись,

Цілими днями висів над огнем

І дух свій углибляв в таємність Брами.

Так вісім літ минуло тій покуті.

Про Вісвамітру скрізь пішла по краю

Велика слава. Вченії брахманці,

Святі аскети і царі побожні

Сходилися до нього, щоб послухать

Його розмови і його молитви,

Поцілувать його зів’ялу руку

І доступить його благословенства.

І говорив з усіма Вісвамітра

Розумно, людяно, та розтлівала

У серці в нього гордість безконечна.

І подвоїв він ще свою покуту,

День в день доводив тіло до зомління,

Щоб дух скріпити, прояснити думку.

І вже дев’ятий рік отак минав.

Ще день один, ще ніч одна, й скінчиться

Страшна покута, дух розверне крила,

Просяє, наче сонце над землею,

Все обійме, всі таємниці зглибить,

Все опанує, і не буде в світі,

Ні понад світом для його границі.

Ще день один, та се найтяжчий день.

Найменша похибка, найменша слабість

Чуття і волі знівечити може

Плід довголітньої його покути.

Стоїть в твердій молитві Вісвамітра,

Стоїть, мов камінь, не поворухнеться.

Лякає духів стать його худая,

Поморщена, порепана від спеки,

Корою вкрита, довгеє волосся

Нечесане, скудовчене вітрами

І сльотами. Ще день один, ще ніч

Одна, і щезне сила всіх тих духів,

І перейде вона до Вісвамітри,

Що стане їх князем непоборимим.

Та владар духів Рудра бачив се

І в серці своїм вчув тривогу зимну,

І так почав сам в собі помишляти:

«Ще день один, а сей аскет худий

Покутою здобуде божу силу

І змусить нас усіх, щоб перед ним

Впадати на коліна, буть йому

Рабами й слухати довіку. Сила

Його молитви і його страждання

Не позволя мені його торкнуться;

Покус моїх давно він не боїться.

Що ж маю я вчинити, щоб відразу

Понівечить весь плід його покути?

Як доведу його до того, щоб

Схибив в чім-будь у тій остатній хвилі?»

Так клопотавсь цар духів лісових,

Що любить всякі перепони класти

Святим аскетам та й усяким людям.

Так міркував, аж впав на добру думку

І зараз взявся виконать її.

Примітки

У краї Косаля в великім лісі – Розцвіт чернечого життя в Індіях припадає на рік 600 п[о] Х[ристі]. Кождий правовірний буддист мусив бути ченцем. В книзі Ману говориться про се: «Коли брахманський батько родини завважає, що його лице починає вкриватися зморшками, а волосся сивіти, тоді нехай іде в ліс». Він забирав зі собою святий огонь і живився корою, корінням, лісними овочами і зіллями. Деякі жертви були приписані, як напр[иклад], гостинність. Він мав пізнавати «Веду», не приймати дарунків і бути милосердним для всіх. Чернець повинен говорити правду і благословити тих, що проклинають його. Взагалі своїми ідеалами зближалося пустинниче життя брахманців до ідеалів середньовічного аскетизму. [Примітка І.Франка до тексту поеми в окремому виданні 1910 р.]

Книга Ману – Ману закони (санскрит Манаводхар-машастра), давньоіндійський збірник приписів, що визначали поведінку індійців в особистому і суспільному житті, у відповідності до законів брахманізму (див. «Закони Ману», М., 1960).

Походив він З багатої сім’ї – «В різних легендах походження Вісвамітри різно розказано. Найчастіше він походить із царської сім’ї, та я тут приймаю таку відміну, котра найліпше надається до ходу дальшого оповідання» [Примітка І.Франка до тексту поеми у збірці «З вершин і низин»]

Брама, Брахман (Braehman, початкове значення – молитва, побожність) – творець і перший бог індійської трійці. Після книги Ману, зразу панувала темрява і був лише один бог, який істнів сам від себе (Svajambhu). Він сотворив світло і води. Відтак запліднив їх, і з того постало золоте яйце, з якого він народився яко брахман, творець світу. Він переділив яйце на дві часті і утворив з них небо і землю. Потім сотворив десять праджапаті (prajapati – пан творіння), які довершили його діла. [Примітка І.Франка до тексту поеми в окремому виданні 1910 р.]

Рудра – «Одна з незлічимих назв бога Сіви» [Примітка І.Франка до тексту поеми у збірці «З вершин і низин»]

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 305 – 307.