Вісвамітра стає царем

Іван Франко

До заходу хилилось сонце ясне,

Коли в високій Індровій божниці,

В димах пахучого кадила, серед

Врочистих співів і молитв гарячих

Цар Гарісчандра передав свою

Корону Вісвамітрі, передав

Найвище право – царські жертви діять.

Приняв корону з рук його аскет,

Та, не вкладаючи її на себе,

Отак до Гарісчандри обізвався:

Вісвамітра

Ще я не цар, тож про одну ще річ

Позволь тебе спитати. Чи ти знаєш,

Що писано в законів царських книзі?

Як цар живий передає свою

Корону іншому, то з нею разом

Повинен дать йому й царськую жертву.

А ні, то стільки скарбу золотого,

Щоб царську жертву можна окупити.

Гарісчандра

Се справді так, і я нічим не хочу

Супротив тих законів прогрішиться.

Та тільки я ж увесь маєток свій,

Усе добро, всі скарби і все царство

Віддав тобі, так відки ж я візьму?

Вісвамітра

Хіба ж закон питає, відки ти

Візьмеш? Хіба ж для того, що тобі

Незвісно се, зміняти божу волю?

Візьми, де знаєш, вижебрай, вкради,

А те, чого закон жадає, дай!

Інакше знай, що не мине тебе

Моє прокляття.

Гарісчандра

Змилуйся, святий!

Усе тобі віддавши, я лишився

Убогий, голий. Тільки жінка й син

Мені зістали. Та про те не бійся,

Свій обов’язок я сповню нехибно.

Пожди лише, дай час мені здобути

Настільки скарбу, скільки потребуєш,

А я напевно все тобі віддам.

Вісвамітра

Нехай і так! Та сам мені скажи,

Як довго маю ждать на твій дарунок?

Гарісчандра

Я думаю, що місяць досить буде.

За місяць, чей, на скарби розживуся.

Вісвамітра

Ну, пам’ятай же! Пристаю на се

І з тим вкладаю царськую корону.

Ну, а тепер скажи мені, коли

Ти передав мені свою корону,

Свої права і все своє добро:

Хто тут і пан, і цар у сьому краї?

Гарісчандра

Ти, батьку, і ніхто-ніхто, крім тебе.

Вісвамітра

А чим же ти тепер себе вважаєш?

Гарісчандра

Підданим твоїм вірним і слугою.

Вісвамітра

Як так, то ось тобі і розказ мій:

Із свого дому і з усього краю

Ти з жінкою своєю й сином маєш.

Ще нині геть іти без відволоки.

Всі шати дорогії, всі прикраси

Лишивши тут, ти мусиш із кори

Тверду одежу сам собі пошити.

А через місяць у преславний город

Варанасі прийти повинен ти

І перед брамою на мене ждати,

Держачи наготові стільки грошей.

Як їх на жертву царськую потрібно.

Іди ж, і, доки все се не сповниш,

Моє прокляття висить над тобою!

Примітки

Варанасі – місто над Гангесом, нинішній Бенарес. [Примітка І.Франка до тексту поеми в окремому виданні 1910 р.]

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 312 – 314.