11. Війна гігантів

Переклад Івана Франка

Як з первовіку отець ізненавидів був Бріарея,

Котта й Гієя і їх закував у тяжкії кайдани,

Величі їх боячись і незмірної сили й постави,

І закувавши втолочив Землі в її груди широкі,

Там вони в муках тяжких довгий вік прожили під землею,

Сидячи на краю світа в глибокій безодні підземній,

В тузі безмежній, в серцях безнадійності криючи болі.

Але Кроненко Зевес і з ним інші богове безсмертні,

Що їх породила Рея із Кроносом в злуці любовній,

Вивели знов на ясне світло денне за радою Гайї.

Ся-бо їм все об’явила, що призначено їм було зроду

З ними у спілці побіду і славу велику здобути.

Довго вони воювали, приймаючи труд і терпіння,

Плем’я титанів і тії боги, що дітьми були Крона,

Одні на одних б’ючи у завзятих бійках незліченних.

Із превисокого Отріса, знай, наступали титани величні,

А добротворні боги із вершини Олімпу, хоробре

Плем’я, що сплодила Кронові Рея прекрасноволоса.

Одні на одних б’ючи у завзятих бійках незліченних,

З рівним успіхом вони воювали вже літ цілих десять.

І не було ні кінця тяжких звад сим і тим, ані міри,

Годі було зміркувать, коли люта війна та скінчиться.

Але коли їм дісталася та животворна пожива,

Нектар й амброзія, що їх боги одиноко вживають,

Всім їм змоглася у грудях нова величезна відвага,

Бо вони нектар пили і амброзію їли премилу.

Отоді батько богів і людей сі слова до них мовив:

«Слухайте Гаї, мене та Урана, пресвітлії діти,

Хочу сказати вам те, що душа мені в грудях говорить.

Дуже вже довго триває між нами ота ворожнеча,

І за побіду та власть день у день боротьбу ведемо ми,

Тії боги, що від Крона пішли і Титана завзяті,

Нуте в рішучій борбі покажіте титанам ворожим

Силу всю вашу страшну і могучі узброєні руки!

Приязнь згадайте, що нас в’яже разом і що ви терпіли,

Поки ви вийшли на світло з кайданів своїх нерозривних

З пітьми безодень страшних через раду мою і підмогу».

Так сказав; зараз йому відповів на се Котт благородний:

«Зевсе блаженний, не тайне нам те, що ти мовив; самі ми

Знаємо, що над усіх наймудріший ти й найрозумніший,

Став оборонцем богам ти не раз у найтяжчих пригодах.

Через премудрість твою ми із наших кайдан нерозривних

Вийшли назад на сей світ із страшної підземної пітьми,

Пане наш, Кроноса сину, з безнадійності й.муки тяжкої!

Тож ми тепер із незламним умом і з охотою щиро палкою

Силу свою зберемо помогти вам в завзятому бою,

І на титанів усі підемо ми страшною війною».

Так сказав, і сим словам приплеснули боги добротворні

Згідно; відвага зросла бойова, і ще й запал воєнний

Більший став, як перед тим, і зчинили завзятую битву

Ще того самого дня всі боги і богині шановні,

З ними й титани і всі хитромудрого Крона нащадки,

Що їх Зевес із Ереба підземного вивів на світло,

Сильні й страшенні, бо їм була дана могучість безмірна,

Кождому з них із могутніх плечей по сто рук виростало,

Кождий теж по п’ятдесят мав голів, що йому виростали

Понад кремезні сустави на в’язах отих широчезних.

Проти титанів вони до рішучого рушили бою,

Острії скелі в могутніх руках підіймаючи вгору.

З другого боку титани ступали рядами до бою,

Повні завзяття й собі ж показати, що може рук сила.

Страшно нараз заревло необмежене море, твердиня

Вся затремтіла земна, застогнало широкеє Небо,

І величезний Олімп аж затрясся у своїх основах

Від тої стички безсмертних. Дійшов той нечуваний лускіт

Вниз аж до Тартару тьми, тупіт ніг, що важенно ступали,

Окриків галас страшний і ще й грюк велетенський ударів.

Звідси і звідти ревли престрашнії стогнання та вереск,

І голоси сих і тих аж під зоряне Небо лунали,

Бій зігріваючи; ті ж з лютим криком вдаряли на себе.

Тут і Зевес не вдержав довше гнів свій і запал воєнний,

Що в його груді кипів; аж тепер він усю свою силу

Виявив; раптом із неба й з вершини Олімпу зійшовши,

Громами сипав раз в раз; огняні перуновії стріли

Бистро летіли з страшним гуркотанням і блискали грізно

З рук його сильних, святе розкидаючи полум’я густо,

Широко геть затріщала плодюча Земля запалена,

І величезні ліси затріщали в горючій пожежі.

Скрізь закипіла Земля й Океана бурливі потоки,

І неплодючеє Море, а тих землеродних титанів

Пара жарка обняла, а огонь у повітрі святому

Так блискотів, що сліпив навіть сильнії очі, незвичні

Блискавок і перунів ненастанне мигтіння зносити.

Аж до Хаоса дійшла від пожежі задуха. Очима

Бачити можна було тоді й чути ушима такий гвалт,

Мов би земля й небеса враз валилися одно на одне,

Ся затріщала внизу, а там ізгори падали з тріском.

Гуркіт зчинився такий, коли в бою боги спотикались.

Тут же й вітри заревли, підіймаючи пилу тумани,

Сиплючи блискавки, й грім, і грізнії перуни огнисті,

Стріли великого бога, розносячи крик і стогнання

З-посеред полків обох; звідси йшов неописаний галас

Тої страшної борби. Виявлялися діла геройські.

Бій ще вагався: одні і другії всіх сил добували,

Та найстрашнішу борню підняли три гіганти найперші –

Котт, і завзятий Гієй, і їх брат Бріарей непоборний.

Триста скель раз по разу престрашними своїми руками

Кидали ті без перерви, вкриваючи тьмою титанів,

Локи з поверхні землі не зігнали їх в темну безодню,

І хоч як рвалися ті, не зв’язали їх узами кріпко,

І не заперли в безодню, що так під землею далеко,

Як від небес до землі, бо там Тартар у тьмі віковічній.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 331 – 333.