9. Плем’я Кроноса

Переклад Івана Франка

Рея, піддавшися Кронові, вродила діти преславні:

Гестію-доню, й Деметру, і Геру золотоволосу.

Ада грізного, що має домівку свою під землею,

Немилосердного і Посейдона, що трусить землею.

Мудрого, врешті, Зевеса, що батьком богів і людей став

І своїм громом широкую землю усю потрясає.

Кожде з них Кронос великий пожер, скоро тільки котреє

З матері лона святого йому на коліна поклали,

З боязні, щоб ні один з тих величних потомків Урана

Царськую власть не загарбав собі над усіми богами.

Бо від Землі й звіздяного Урана про те він дізнався,

Що йому суджено впасти в кайдани від сина одного,

Що уярмить його силу Зевеса великого воля.

Тим-то, не тратячи часу, лиш дбаючи про небезпеку,

Всіх він дітей пожирав, і в тяжкому жалі була Рея.

Та коли мала Зевеса на світ привести, богів батька

Й людського роду, то любих родителів стала благати,

Гайю святу, свою матір, і Урана в зорянім сяйві

Хитрість зробити, щоб вродження милого сина укрити,

Щоб він колись покарати міг лютого батька свойого,

Хитрого Крона, що власних дітей пожирав безсердечно.

Вчули вони доні милої плач і сповнили благання,

Все їй відкрили, що доля судила упадок цареві

Кроносу й сину її непоборному світлу побіду.

Вислали в Ліктос її, у багатої Крети місцевість,

Де мала вродити парість остатню великого роду,

Зевса великого; Гайя сама була в неї за бабку,

В Креті широкій його мала викормить і згодувати.

Там, несучи його, вмить серед темної ночі прибула

В Діктос спершу, і, принявши його в свої руки, прамати

Скрила в глибокій печері, в криївці землиці святої,

В горах Егейських, густим та непрохідним лісом покритих.

Камінь великий обвивши в пелені, божественна Рея

В руки дала Ураненку, що перший був цар між богами.

Взявши у руки його, він як стій проковтнув каменюку,

Злістю осліплений, він і не знав, що замість каменюки отсеї

Син його спасся, що мав непоборним зістать і безбідним,

Що його скоро ума свого силою й рук побідить мав,

Власті позбавить і всіх несмертельних володарем стати.

Скоро над всякий звичай побільшалася сила й відвага

Бога нового. Коли заповідні літа проминули,

Радами дуже вимовними Гайї ошуканий Кронос,

Хоч як великий і хитрий, а виблював діти пожерті,

Змушений силою рук і умом наймолодшого сина.

Перший він виблював камінь, що був проковтнув замість нього;

Сторцом поставив його сам Зевес на широкому полі,

Серед Піфої святої яскинь у підніжжя Парнасу,

Щоб був знаком на будуще і чудом для смертного люду.

Він увільнив і братів свого батька, иотомків Урана,

Що їх завзятий отець його був закував у кайдани.

Сі були вдячні йому за великеє те добродійство,

Громи дали йому й непереможної сили перуни

Й блискавки, що були досі укриті у Гайї безоднях.

Сими він власть над богами держить і над смертним народом.

Примітки

Ада грізного, що має домівку свою під землею… – Ідеться про Аїд (у Гесіода – Аідес), підземне царство.

Ліктос, Лікт – місто на острові Кріті на схід від давньої столиці Кріту – міста Кноса.

В Діктос спершу… – Тут, очевидно, помилка, що сталася через схожість адаптованих назв: Лікт (Ліктос) і Дікта – гірське пасмо на сході острова Кріту (тепер ще – Ласітіотіка).

…В горах Егейських… – Гора Егейон (грецьке – Айгайон) ніде, крім Гесіода, не згадується. Схоліасти намагались ототожнити її з Айгос орос (тобто Козиною горою), бо так могла називатися гора їда на Кріті, де коза Амальтея вигодувала маленького Зевса.

Ураненко – Уранід, тобто син Урана, Кронос, чи Крон.

Піфоя (Піто, чи Піфо) – давня назва Дельфів.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 326 – 327.