10. Зевес і Прометей

Переклад Івана Франка

Япет за жінку узяв собі гарную океаніду,

Звану Клімену, і з нею, полежавши в ліжку одному,

Атласа-сина создав, велетенської сили потомка,

Потім Менойтія славного і штукаря Прометея,

Хитрого в вигадках всіх, недотепу теж Епіметея,

Що початком був усякого зла для людей роботящих.

Бо від Зевеса він перший дістав ним сотворену жінку,

Дівку Пандору. Гордого Менойтія громом зразивши,

В Ереб укинув Зевес за відвагу його та зухвальство.

Атласа ж непереможна Конечність на край землекруга загнала,

Щоб держав небо на своїх плечах і руках непоодаль

Від гесперід голосистих. Сю службу Зевес хитромудрий

Дав йому. А Прометея прехитрого він у кайдани

Нерозрішимі зв’язав і до стовпа страшного привісив.

Надто й орла присилав із широкими крильми, що в нього

Кождого дня вижирав несмертельну утробу, а тая

Знов відростала за ніч, що удень пожер птах міцнокрилий.

Того відважний Геракл, королеви Алкмени нащадок,

Вбив і звільнив Япетенка від муки тієї страшної

І від мучителя. Се допустив бог з вершини Олімпу,

Щоб переможця Геракла Фіванця великая слава

Стала ще більша, ще ширше пішла по землі многолюдній.

Сим він почтити хотів непоборного свойого сина.

І задля нього всмирив він свій гнів супроти Прометея,

Що колись смів поступить навпаки постанов Кроніеліка.

Се було в той час, коли зайшов спір між людьми і богами

В місті Меконі; отут Прометей предложив раз Зевесу,

Щоб одурить його ум, величезную тушу волову,

Хитро її розділивши. Одна часть у шкірі звірячій

М’ясо вміщала, і товщ, і нутро, а в другій були кості.

Штучно уложені й зверху огорнені лоєм білявим.

Тут відізвався до нього отець всіх богів і народів:

«О Япетенку, з усіх ти володарів найрозумніший,

Любчику, ти поділив, бачу, все на нерівнії часті!»

Жартом сказав се Зевес, постанов незнищимих свідомий.

Сьому ж на те відповів Прометей хитромудрий з усміхом

Лагідним, що не скривав його підступу й хитрої штуки:

«Славний Зевесе, найвищий з богів, що живуть безконечно,

Вибери з частин сих ту, що найбільше тобі до вподоби».

Так сказав, здумавши жарт, та Зевес, постанов вічних свідом,

Знав про той підступ, та мав постанову недобрую в серці,

Помсту на смертних людей, і завзявся її доконати.

Вхопив обома руками і здер лоєву поволоку,

Та спалахнув аж увесь, і обняв його гнів непомірний,

Скоро побачив ті білії кості, підступно укриті.

І відтоді між людьми пішов звичай для учти безсмертним

Білії кості палить на кострах, що клубляться димами.

Сильно сердитий сказав Прометею Зевес-хмарогонець:

«О Япетенку, всіх штук і всілякої хитрості свідом,

Любчику, ти й на сей раз не забув про підступную хитрість».

Так повен гніву Зевес рік, судеб невідмінних свідомий,

Тим-то, тямуючи все ту зневагу собі Прометея,

Людям нещасним, що тут на землі живуть і вмирать мусять,

Не допустив дать огню непоборно движучої сили,

Але ще раз одурив його син хитромудрий Япета,

Вкравши святого огню невгасиму блискучую іскру

В пушки нутрі. Знов у серці кольнула гіркая сердитість

Зевса високого, й гнів запалав у душі його милій,

Скоро в оселях людей він побачив огнища блискучі.

Гнеть замість того огню сотворив зло великеє людям:

З глини зліпив з волі Зевса прославлений бог кривоногий

Постать спокусливу на соромливої дівки подобу.

Сю оживила й убрала сама синьоока Афіна

В білу одежу, накинула їй прозірчастий серпанок,

Зроблений чудно, й руками стягла глядачам всім на диво.

Голову їй заквітчала вінцем із квіток найсвіжіших,

Ними прегарне волосся вкрасила Паллада Афіна.

А поверх них над чолом золоту положила корону,

Що змайстрував власноручно прославлений бог кривоногий;

Праці не жалував, щоб догодити Зевесовій волі,

Повиробляв він на ній усілякі предивні потвори,

Що їх виплоджує море й земля глядачам всім на диво.

Много їх там наробив і світила в них грація божа

Дивно так, що мов живі вони, тільки що не говорили.

Так змайструвавши се гарнеє лихо замість благодаті.

Ввів у зібрання її, де боги були й смертнії люди,

Вкриту прикрасами блакитноокої тої богині.

З дивом поглянули всі несмертельні і смертнії люди,

Вздрівши покусу страшну, що людей невикрутно всіх дурить,

З неї почав іти рід привабливий, жіноча порода, –

Пагубна, склонна до зрад та порода і вдача жіноча,

Горе тяжке, що чіпляється мужа й жиє з ним довіку.

Люблять достаток із ним поділять, та не люблять бідноти.

Зовсім не так, як у вулеях бачимо пчоли невтомні,

Що в воскових комірках кормлять трутів ненатлеє плем’я,

З ранку до заходу сонця вони цілу днину працюють,

Все поспішають, свої щільники наповняючи медом;

Трути ж сидять у нутрі, в того вулея темній комірці,

З праці чужої плодів животи свої, знай, наповняють.

Так само мужам смертельним для помсти Зевес-громовержець

Рід дав жіночий, щоб жив з плодів його праці тяжкої:

Так-то дружина мужам стає злом замість доброго дару.

Хто ж уникає подружжя, з жіноцтвом турботної спілки,

Хоче безженним прожить, того старість гірка дожидає.

Дармо він ждатиме, хто б йому в немочі дав запомогу,

В горі потіху, а вмре у достатку, то кревні далекі

Ділять добро. Кому доля дала чесну й добрую жінку,

Злучену з ним у любові, не мине лиха й злої пригоди

В своїм житті; хто ж візьме собі жінку поганого роду,

Житиме вік, носячи невідв’язну гризоту на серці,

Горе й журбу, від яких тільки смерть увільнить його може.

Так-то ніхто не уйде і не вирвесь з-під волі Зевеса,

Так не уйшов її й той доброчинний потомок Япета,

Але почув лютий гнів, і Конечність його непоборна,

Хоч як удалий він був, у кайдани тяжкі закувала.

Примітки

Атлас – сучасна форма – Атлант. За наказом Зевса, Атлант змушений був тримати на своїх плечах небесне склепіння.

Менойтій – також Менетій.

…Дівку Пандору – В оригіналі йдеться лише про виліплену молоду жінку.

Япетенко – тобто син Іапета, Прометей.

…Щоб переможця Геракла Фіванця… – Геракл в оригіналі називається «родом із Фів», або народженим у Фівах (грецьке – тебагенес), отже – фіванцем.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 328–331.