4. Уран, Гея й Кронос

Переклад Івана Франка

Зразу, як тільки родились вони, мов жаліючи діла лихого,

Уран сховав усіх трьох, щоб не бачили денного світла,

В темних безоднях землі. Містячи їх у своїй утробі,

Важко стогнала Земля і жорстоку придумала штуку.

Швидко зробила з металу, неначе сивавої сталі,

Серп величезний і тим многоруким потворам вручила,

І додаючи відваги, до них промовляла се слово:

«Діти мої й безсердечного батька, коли ви послухать

Схочете ради моєї, на батькові ми помстимося

За вашу кривду, бо перший вчинив він нечуване діло».

Так вона [мовила], тих же такий обняв страх, що ніхто з них

Слова не рік. Та осмілився Кронос великий злохитрий,

Зараз такими словами озвавсь до шановної мами:

«Мамо, се діло на себе беру й довершу його певно.

Жадної шани не варт наш отець ні від них, ні від мене,

Тим що він перший на нас допустився паскудного діла».

Так сказав, і звеселилося в Гайї великеє серце.

В яму сховавши його, вона в руку дала йому тут же

Серп величезний зубатий і підступ йому свій відкрила.

Скоро лиш Ніч надійшла і Уран до Землі прихилився,

Повний бажання обняв її всю й притулився до неї,

Син із криївки піднявся і вхопив лівою рукою

Батька, правою ж ухопивши серп той великий і довгий

Острозубатий, і ним батька рідного свого щодуху

Мужеськии член відчахнув і шпурнув геть далеко за себе.

Сей же недармо злетів із рук Крона; краплі кроваві

Бризнули густо із нього і всі на Гаію упали.

З них, як минули роки, породилися три еріннії

Та силачі величезні потім, що їх звано гіганти,

Що одягалися в зброю блискучу, в руках же носили

Списи довжезні, і німфи, що криються в земних безоднях,

Звані Меліями. Божеський член, вперве вістрям відтятий,

Впав із облитого хвилями берега в темнеє море,

Довго носили його морські хвилі, аж поки на тому

Тілі безсмертному білая піна насіла, а з неї

Вийшла богиня нова; приплила вона зразу в Кітеру,

Потім до берега Кіпру, облитого морем, допливши,

Вийшла з води там прегарна богиня, а де лиш ступила,

Від її ніг зацвітали цвітки. От тому Афродіта

Зветься вона, що родилася з моря, і звесь Кітерея,

Також і Кіпрогенея, на острові Кіпрі явлена.

Любить же мужеські члени, бо з члена такого родилась.

З нею, як тільки у зборі богів появилась по вродженні своїм,

Ерос почав невідступно ходить і вродливий Гімерос.

Зразу ж таку вона честь і таку собі участь дістала

Поміж усіми людьми та безсмертними всіми богами.

Все товариство дівоче і усміхи злуди повабні,

Втіху солодку й любов і всі поваби ніжності милі.

Тих же синів, що їх сплодив великий Уран із Землею,

Іменував він титанами й сим зазначив їх провину.

І віщував, що наважать вони нерозсудно на діло

Престрашне і за се понесуть престрашенную кару.

Примітки

Мелія – від грецького «меліа» – ясен. Із ясенини робили ратища списів, і через це німфи (дріади) ясеня пов’язувалися з божествами помсти Ериніями і ворогами олімпійських богів – гігантами.

От тому Афродіта зветься вона… – За народною етимологією ім’я богині Афродіти пов’язувалося з грецьким словом «афрос» (піна) її епітет «Кітерея», або «Кіферея», походить від назви острова Кітерів (грецьке «Кютера»), а Щпрогенея, або Кіпріда, – від назви острова Кіпра, що були місцями її культу.

…Іменував він титанами й сим зазначив їх провину. – Тут, можливо, натяк на народну етимологію слова «титан», що його пов’язували з основою грецького дієслова «тітайпейн» (в розумінні нести кару, каратися).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 318 – 320.