7.06.1886 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Лист Ваш з 6 гульд[енами] дістав, не знаю, для чого Ви прислали їх назад, коли я послав їх на пересилку Рейса? Ну, та побачу, одержавши Рейса, який рахунок буде, то и постараюсь вирівняти.

На Ваші запитання щодо Києва я не можу докладно одповісти. Хто писав до Вас лист, привезений Тр[егуби]хою, мені не сказано, так само, як нічого не сказано про лист Musicus’a, хоч я з ним кілька разів бачився. Хто ті троє, котрі мають написати Вам одповідь, також не знаю. В Одесі я не був, але просив Коваля, щоб з Вашого посліднього листа познімав копії і послав, куди треба.

Як я виступав у Києві, чи справді народовцем, чи, може, трохи й ні, се Ви побачите, може, з листів Коваля і других. Що ж до відзиву Вашої сестри, з котрою я кілька разів бачився і котрої щира прихильність до мене і до моєї жінки була мені мов освіжуюча роса, так я звертаю Вашу увагу на її слова «какие бы ни были народ[овцы]», котрі вказують, що апологетом народовців я навіть перед нею не виступав. Щодо слів «найближе к нам», то вони неясні.

Я заступав тільки конечність – мати українцям зв’язки з Галичиною, і заступав їх з погляду не стільки України, скільки Галичини: адже ж розрив з Укр[аїною], який Ви дораджуєте, довів би в Галичині до цілковитого приглушення і придушення і тих невеличких іскорок хоч трохи розумнішого руху, які ще тепер тліють, між тим, коли зносини з Укр. можуть швидше чи пізніше довести до зміни теперішньої мертвеччини. Я радив, а далі й просив громадян, щоб вони по прочитанні Вашого посліднього листа (котрого правдивість признав у Львові, напр., Гладилович) написали до галичан письмо з своїми дезидератами практичними і принципіальними. Я не міг добре вирозуміти причин, задля яких мені сказано, що письма такого тепер писати не можна.

Що ж до нашої «размолвки», то надіюсь, що справа виясниться і сестра Ваша з часом розкаже Вам сама, як я передав їй наші зносини. Коли вона мала право ужити тут слова «недоразумение», так се хіба задля того, що я казав їй, – що й Вам писав, – що «размолвка» наша вийшла не із-за принципіальних, але із-за особистих різниць.

У попередньому моєму листі я забув передати Вам ще ось що: Коваль сказав мені, що на видання «Кобзаря» гроші будуть Вам дані з шевченківського фонду, коли Ви напишете їм докладно, скільки Вам треба. В. Б. передав мені карточку з своєю рекомендацією до Каравелова, котру просив передати д. Вовку. Я карточку сю передав П[авли]ку, не думаючи, що прийдеться мені сими днями до Вас писати; надіюсь, що П-к рівночасно з оцим листом перешле її на Ваші руки для передачі Ф[едору] В[овку].

Шульг[іна] я бачив, він тепер з кружком молодежі заходиться коло зложення хрестоматії з укр. художественних і народних творів.

Жінка моя поздоровляє Вас і прикладає свою карточку та просить Вам передати, що вона вміє цінити й поважати писателя і мужа науки незалежно од того, які він має щоти з поодинокими, хоч і як їй близькими людьми. Листів Ваших до мене (крім самого посліднього) вона не читала, а зате читала хоч деякі Ваші печатана праці і певно прочитає й усі, які тільки єсть у мене.

Кланяюсь Вам.

Іван Франко.

Львів, д[ня] 7/VI 1886. Ul. Gołębia, N 9

Жінка просить Вас, щоб, коли ласка, прислали свою карточку.

І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 188 – 189.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1365).

Гладилович Дам’ян (1846 – 1892) – український громадський діяч «народовського» напряму.

…видання «Кобзаря»… – М. П. Драгоманов мав намір здійснити у Женеві нове видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. (Повідомлення про це див. у журналі «Зоря», 1886, № 4, 10). Це видання не було здійснене.

В. Б. – Володимир Боніфатійович Антонович.

Каравелов – можливо, Петко Каравелов (1843 або 1845 – 1903), болгарський політичний діяч, брат відомого болгарського письменника і громадського діяча Любена Каравелова (бл. 1834 – 1879).

Шульг[ін] Яків Миколайович (1851 – 1908) – український історик, педагог та громадський діяч.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 66 – 67.