24.10.1886 р. До М. П. Драгоманова

Шановний добродію!

Тільки що одержав Ваш лист і спішу одповісти. Коц[овський] тепер сидить на селі; він, окільки можна думати, зовсім поздоровів, хоч, звісно, не знати, чи здоров’я це тривке. Занімається він тепер працею над своєю дисертацією про Шашкевича. Звісток від нього не маю ніяких.

Книжки, послані в Рос[ію], не всі пропали, а тільки ті, що виряджені були в апрілі, ті, що я передав тепер, в юлі, дійшли, хоч і не без якихсь, як мені сказано, «просто драматичних» пригод. По поводу тамтих книжок з київських не потерпів ніхто, тільки В[олодимир] С[тепанович] Кач[ала] набрався страху, а потерпів тільки Гладилович, хімік, галичанин, котрий мусив там покинути місце і тікати ніччю до Галичини. Він тепер в Рудольфштадті.

З відомостей про Київ можу уділити Вам хіба одну ту, що відноситься до журналу, проектованого в Галичині одним укр[аїнським] паном, д. Солодким (псевдонім). Діло було так. Коли розбилась справа «Поступу», задумало було Акад[емічне] братство видати хоч альманах в пам’ять XXV роковин смерті Шевченка, в котрий повинні були ввійти деякі праці, приладжені для «Поступу» (робота Остапа, мої оповідання про єзуїтські місії, Павлика про читальні і т. д.).

Вже ухвалено було приступити до видавництва, розписати передплату, виєднано у одного чоловічка кредит на пару сот гульд[енів], щоб розпочати друк, коли втім приходить до нас лист Кониського, в котрім той каже, що єсть такий пан Солодкий, котрий почуває потребу заснувати в Галичині журнал в листів 10 місячно з напрямом поступовим і готов на його видання дати на нього в перший рік 3000, а в другий 1500 гульд. Просив Кон[иський] через його руки написати програму і кошторис такого журналу.

Я зараз же написав – він і переслав Солодкому, а мене звістив, що той в маю повинен бути у Львові і обговорити се діло зо мною; Кон. мав також дати йому рекомендації до Олекси Огоновського і др. старих народовців. Коли я з кінцем цвітня був у Києві і зайшов до Кон., той якось нерадо балакав зо мною про журнал, хоч і впевняв, що діло таки вигорить, а тільки жалкував, що С., певно, буде у Львові тепер, поки я сиджу в Києві. Я, від’їжджаючи, поручив був Коцовському балакати з Солодким, якщо б той приїхав. Але, звісно, Солодкого не було. Аж ось перед двома неділями я дістав від Кон. лист, з котрого посилаю Вам виписку дослівну як матеріал до осуду того, що думають і як заходяться українці біля свого діла.

«З Солодкого до якогось часу нічого не буде, по вині самих галичан. Він прислав до мене вельми цікавий і характерний лист. Жив він у Львові і в інших містах Галичини з 5 (17) липня більш місяця; вельми жалкував, що не бачився з Вами; придививсь до людей, добре проштудирував обставини і письменство і виїхав з болем і жалем. Не можу переказати Вам усього, що він пише в своєму довгому листі, подам тільки вступний шматок:

«Усі галичани, каже він, об’єдинителі, одні з дашками, другі без дашків, усі вони принципіально нехтують Україну, ніхто не прямує до того духового об’єдиненія в письменстві, без котрого само галицько-руське письменство буде pia desideria».

Між доводами його єсть доволі таких, що проти них нічого не скажеш. Найгірше ганить він т[оварист]во Шевченка… Перепадає і Вам особисто на горіхи… Отже, я не з усім тим годжуся… Вже ж що «Зоря» не вдовольняє і не може вдовольняти – то се правда, але ж довго треба ждати і того «Назорея», без якого він гадає неможливим підняти галицько-руське письменство до ступня, відповідного часу потребам. На мою думку, «Назорея» нічого й шукати, та що вдіє хоч би й сам «Назорей», коли в громаді нема потреби слухати слова «Назорея».

Тільки слів Кон. Я вважаю ті слова бодай почасти брехнею; попросту люди хочуть випутатися з обіцянки і плетуть, що, живучи місяць у Галичині і не бачившися з ніким, ані з старших, ані з молодших українофілів, «проштудирував» п. С. і письменство, і обставини, і дійшов до прекрасної ідеї – покинути все і ждати Назорея. Ага, а на закуску Кон. приписує ще ось що:

«Може й правду рече Солодкий, що «треба добре-добре розжувати, чи не подаємо ми самі на себе сокиру катові» (N. В. запомагаючи галичанам). Хто його зна!»

Молодому приятелю в Стрию я передав обі книжки Подолинського і пісні. Як буде в мене більш книжок, а він зголоситься, то дам іще. Я вже оповістив деяких народовців, що з «Зорі» з новим роком виступаю. З «Поступом» бажав би зробити так, щоб в половині падолиста видати проспект, а з початком грудня розпочати друк першого н[оме]ра. Через кілька день у мене буде зладжений нарис проспекту, ми обговоримо його з П[авли]ком, і відтак пришлю Вам для доповнення. В справі видавництва я думаю віднестись до Одеси за грошовою підмогою, кияни що дали торік, те їм і залічено буде.

Моя жінка засилає Вам свій поклін, і я тож здоровлю Вас.

Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 204 – 205.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1371).

Занімається він тепер працею над своєю дисертацією про Шашкевича. – Протягом 1886 р. у журналі «Зоря» друкувалася праця В. Коцовського «Маркіян Шашкевич і замітки до історії народного відродження русинів в Галичині», видана тоді ж окремою книжкою під назвою «Життя і значення Маркіяна Шашкевича і в додатку матеріали і замітки до генези русько-народного відродження в Галичині» (Львів, 1886).

Кач[ала] Володимир Степанович – емігрант з Галичини, що проживав у Києві, промисловець, власник заводу штучних мінеральних вод. Іноді давав чималі суми грошей на українські видання.

Солодкий. – Можливо, йдеться про П. О. Куліша.

…робота Остапа… – Йдеться про працю О. Терлецького «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872».

…мої оповідання про єзуїтські місії… – антиклерикальні оповідання І. Франка «Місія» (1887), «Чума» (1887), «Тріумф» (1887, незавершене).

Огоновський Олександр Михайлович (1848 – 1891) – громадський діяч «народовського» напряму, професор права Львівського університету.

Молодому приятелю в Стрию… – Богдану Бачинському, учню восьмого класу Стрийської гімназії. Про нього йдеться у листі М. Драгоманова до І. Франка від 14 червня 1886 р.: «До Вас обернеться за книгами Б. Бачинський, гімназист з Стрия. Дайте йому» (Матеріали, с. 191).

…обі книжки Подолинського… – Йдеться про брошури С. А. Подолинського «Про багатство та бідність» (Відень, 1876) та «Парова машина» (Відень, 1875).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 77 – 79.