15. Двобій Геракла з Кікном

Переклад Івана Франка

Мов коли з гір вершини, з височенного гребня крутого

Скали зірвуться й падуть, одна одну трощить і друхоче,

Много листатих дубів, і ялиць, і смерек теж багато,

Много тополь із широким корінням вони розламають

В своїм шаленім лету, аж докотяться в саму долину, –

Так і ті два подались один на ’дного з криком великим.

Близькі й далекі міста, Мирмідон та Іолк фессалійськии,

Арне та Геліке теж беотійські й гориста Антея

Грімко лунали від тих голосів двох героїв, що з криком

Лютим на себе пішли. Загримів сам старий Громовержець

З неба Зевес і спустив у долину кровавії краплі –

Бою кровавого знак дав сим свому хороброму сину.

Як у лісистих ярах під горою кабан страховинний

З клами грізними нараз забажа поборотися люто

З мужем, що в страху стоїть, і острить почне кли ті блискучі,

Дико скривляється, з пащі пливе йому піна додолу,

Але в очах горить злість, наче полум’я ніччю блискуче;

Вгору йому на хребті та на шиї шерсть їжиться грізно, –

Саме так з воза на діл скочив жваво грізний син Зевеса.

Як у зеленій листві синьокрила співуча цикада

Літом сидить, а напій її й страва – роса лиш перлиста, –

І починає вона співать людям і цвіркає дзвінко

З ранку до ночі, коли найжаркіше пече боже сонце;

В пору, коли дозріва те косматеє просо на стеблах,

Що його сіють уліті, коли вже квасне винограддя

Барв набира, що його Діоніс дав на втіху та горе

Людям, – якраз у той час бій почався двох сильних героїв.

І немов льви два впадуть на одну ними вбитую ланю,

Люто сердиті, й один на другого кидається; чути

Рик їх страшний і зубів лютий скрегіт за тую добичу,

Або коли два орли кривошпоні, з кривими дзьобами

На лисій скелі стрімкій почнуть битися з вереском лютим

Чи то за дику козу товстобедру, що вбив той стрілець молоденький,

Що їй із лука послав остру стрілку, а сам заблудився,

Лані не здужав знайти, а орли її вгледіли зараз,

Злетіли, мов блискавки, й тут же биться зчепились завзято, –

Так само з лускотом ті напустились один на другого.

Кікну охота прийшла зразу з ніг збить могутнього сина

Зевса; тарахнув чимдуж в щит Геракла він списом спижевим,

Але щита не пробив; уберіг його дар божественний.

Та Амфітріонів син, той Геракл, переможець у боях,

Скоро, мов блискавка, вбив йому спис свій могутній у шию,

В голеє місце поміж його щитом і шоломом, саме

Понижче від бороди; розтяло йому шпарко обидва

Там стягачі вбійче вістря, і щезла вся сила героя.

І він упав, наче зрубаний дуб або відламок скелі стрімкої,

Що її з неба Зевес розлупа своїм громом огнистим.

Так він упав, і на нім задреньчала спижевая зброя.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 353 – 354.