2. Геракл вирушає протии Кікна

Переклад Івана Франка

Той також Кікноса вбив, дуже смілого сина Ареса,

В гаю заставши його Аполлона далекоцільного,

Сина заставши й вітця, ненаситного в боях Ареса.

В зброї блискучій оба, наче полум’я ясно-горюче,

В возі стояли; земля стугоніла під кінським копитом

Голосно; хмарою пил підіймався довкола обох їх

Понад їх плетений віз, вгору збитий тупотанням коней.

Довкола так торохтів пишний супряг та в возі драбини

При бігу коней; вчував дику втіху там Кдкн благородний.

Певний, що списом своїм уб’є сина Зевеса й візницю

Смілого та забере від обох їх препишне оружжя.

Але молитви його Аполлон не послухав із неба,

Тільки на нього надніс сам величную силу Геракла.

Гай і жертовний вівтар Пагасейського ось Аполлона

Сяє довкола огнем від страшливого бога та зброї,

Але ще більший огонь із очей йому блиска. Хто смів би

Виступить з ними на бій, котрий смертний дібрав би відваги,

Окрім Геракла хіба та його візника Іолая?

А у сих двох незміримая сила та руки могутні

З рамен звисають униз на прекріпко збудовані тіла.

До візника Іолая мовляє Гераклова сила:

«Мій Іолаю, з усіх чоловіків мені наймиліший!

Певно, супроти богів-небожителів гріх тяжкий має

Амфітріон, що прийшов до тих Фів, обмурованих гарно,

Але покинув Тіринт непоборну, величну твердиню,

Вбив Електріона там за воли його широкочолі,

Потім до Креона тут упросився та до Геніохи

В довгім убранні; вони ж привітали його й пригостили,

Як і годиться приймать прошаків, і його вшанували,

Тут і прожив він весь вік при дружині вродливій Алкмені,

Електріона дочці; нас обох вона тут незабаром

Вродила, але були ми душами й тілами нерівні,

Я й твій отець. Швидко потім Зевес відібрав йому розум,

Власний покинув він дім і родителів і на чужину

Вийшов і в службу нанявсь Еврістеєві, пану лихому.

Дурень! І справді зітхав він по тім день і ніч ненастанно

За ту свою глупоту, та тепер її вже не відміниш.

Але мені дух якийсь наказав іти в бої тяжкії.

Любий, збери лиш тепер якнайшвидше віжки пурпурові

Коней отсих бистроногих і, в серце відваги набравши,

Їдь навпростець у сей гай, поганяючи коней щосили,

І не лякайся, що там гомонить, знай, Арес-мужовбійця,

Що з торохтінням страшним уганяє по гаю святому.

Фойба сей гай Аполлона, що здалека вцілити може;

Та не боїться Арес, але в бою за те поплатиться».

Відповідає на те Іолай йому, князь бездоганний:

«Любий, я знаю, отець всіх богів і усіх чоловіків

Честь дав твоїй голові, саме так Посейдон теж ревучий,

Що мурів Фів стережеТ над святами має опіку.

Смертного того вони, силача та злочинця ось власне

В руки провадять тобі, щоб здобув ти безсмертную славу.

Ну ж свою зброю надінь! Потім супряг наш рушить щосили,

Аж зустрінеться йому супряг Ареса, щоб ви до бою

Стали, бо страху ніяк не задасть він Зевесову сину,

Ані мені, Іфікленку. Скоріше, як думаю, сам він

Тил подасть перед двома прастарого Алкіда синами.

Що вже так близькі його і палають гарячим бажанням

З ними звести боротьбу. Перед учтою се нам утіха».

Так він сказав; усміхнувся лагідно Геракл непоборний,

Рад із душі, бо йому та подобалась смілая мова,

В відповідь вік проказав йому ось яке слово крилате:

«Божий потомку ти мій, Іолає, вже нам недалека

Та небезпечна борня! Тож як завше ти смілим являвся,

Зараз Арейона ось чорногривого випусти дочваль,

І поверни куди слід, і мені помічний будь по силі!»

Примітки

Сей епізод у початку також захований відривочно. Для його зрозуміння треба знати наперед, що Кікнос, син Ареса та Пелопії, засідався в гаю Аполлона на прочан, що йшли до Дельф, до храму Аполлона, і вбивав та обрабовував їх. Так, правдоподібно, засідається він також на Геракла, який зі своїм візником Іолаєм, сином свойого брата Іфікла, їде в гостину до Трахіди до тамошнього князя Кеікса. В початку оповідання Геракл уже, мабуть, упереджений про те, що Кікнос хоче напасти на нього, але ще не узброкний. Три початкові рядки сього епізоду в тій формі, в якій дійшли до нас, де говориться про те, що Геракл убив Кікна, видаються мені додатком пізнішого редактора. Прим. І. Ф.

Пагасейський (грецьке – Пагасайос) – епітет Аполлона від назви міста Пагаси на березі Пагасейської затоки (тепер – затока Воло), де був храм цього бога.

Іолай – син Іфікла і Автомедуси, небіж Геракла і його вірний помічник. У перекладі він називається також Іфікленком, тобто Іфік-лідом.

Креонт, чи Крейонт – цар Фів; Геніоха (в Софокла – Еврідіка) – його дружина.

Тил подасть перед двома прастарого Алкіда синами… – тобто «втече перед сичами відважного Алкіда – Амфітріоне».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с.344 – 345.