1. Алкмена і вродження Геракла

Переклад Івана Франка

Або як та, що, покинувши дім і вітцівськую землю,

Помандрувала до Фів із войовником Амфітріоном,

Доня погромця людей Електріона, славна Алкмена.

Ся визначалася геть між жіноцтва цвітучого родом

Ростом, красою й умом, у якім не зрівнялася з нею

Ані одна зі смертельних жінок, що дітей родять смертним.

Від голови та від темних рісниць її віяло чимось

Так чарівним, як і від злотокосої теж Афродіти.

Та вона в серці своїм таку мала повагу для мужа,

Як ні одна ще з жінок, що цвітуть молодою красою.

Правда, вітця її вбив він шановного, вбив міцнорукий,

Всердившись через воли. Тоді землю покинув батьківську,

В Фіви пішов і вблагав щитоносців Кадмейців хоробрих,

Там у домівці він жив із дружиною вірною разом,

З нею не сходячись та без любовних утіх, бо не смів він

В ліжко її уступать, свої жінки Електріонівни,

Доки за вбійство братів не помститься він великодушних

Жінки своєї й огнем невгасимим не спалить оселі

Напасників войовничих тафійців та телебоійців;

Так-бо поклявся він сам, і безсмертні були йому свідки.

Іх-то гніву боячись, він спішив, щоб якмога скоріше

Труд сей важкий довершить і сповнити святий обов’язок.

З ним у похід подались жадні бою та змагань хоробрих

Враз беотійські їздці, що з щитів їм горіла відвага;

Локри, що б’ються зблизу, та фокейці великовідважні;

Їм вів перед непоборний герой, син Алкая вродливий,

Пишнячись понад людьми. Та отець і богів і людей всіх

Здумав щось інше в душі: всім богам і людям-хлібоїдам

Сплодить такого борця, щоб їх спас від прокляття старого.

І він з Олімпу злетів, у грудях свої хитрощі гнучи,

Гнаний бажанням любві до прекраснопоясої жінки,

Ніччю; на млі долетів в Тіфаонію, з неї ж негайно

Виступив аж на вершок Фікіона Зевес хитромудрий.

Тут він усів, і своє він обдумував божеське діло,

І ще сю ніч він провів у стрункої Електріоніди,

Розкіш любовную пив і свою заспокоїв він тугу.

Але погромець людей та блискучий герой Амфітріон

Діло велике сповнив та, сповнивши, вернув ось додому.

Та не пішов він до слуг ані до пастухів поза домом,

Але до жінки вперед поспішив у подружнєє ложе;

Сильне бажання якраз до того почув пастир народів.

Як утіка чоловік з невимовною розкішшю в серці

З лиха тяжкого, з хороб, або теж із кайданів неволі,

Так Амфітріон отсе, покінчивши жорстоку роботу,

З радістю розкоші пив із жоною у своїй домівці.

Ніч усю він переспав у обіймах своєї дружини,

Радощів зазнаючи з дару божеського Афродіти.

З богом проспавшись отак, а потім із найліпшим із мужів,

Жінка близнят привела йому в Фівах отих семибрамних,

Духом нерівних зовсім, хоч брати були рідні обидва.

Пліхший один, та другий без порівняння кращий, бо був се

Сильний Геракл, незміримая сила, страшна, небувала,

Тим, що нащадок він був темнохмарого Кроноса-сина,

Але Іфікл був лише син могутнього Амфітріона.

Зовсім відмінні оба, бо один був від смертного мужа,

Другий – Зевеса, що всім верховодить богам і народам.

Примітки

…Свої жінки Елекіріонівни… – Ідеться про Алкмену, дочку Електріона, яка в іншому місці перекладу названа також Електріонідою. Тут же син Алкая, тобто Амфітріон, називається сином Алкея. Геракл – онук Алкея – іноді називається Алкідом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 342 – 343.