На смерть Адоніса (3)
Біон Борисфеніт
Переклад Івана Франка
Ой горе тобі, Кітереє!
Відцвів наш прекрасний Адоніс!
Не пролива сліз так много
Ідалії джерело щедре,
Як витекло крові, бач, з нього.
Земля усе теє зіссала,
І вицвітуть цвіти зі всього!
Рожеві корчі з його крові,
З дощу її сліз анемони.
Оплакуй Адоніса, пісне!
Відцвів наш прекрасний Адоніс.
Не плач уже більш, Афродіто,
За своїм коханцем у гаю!
Ось глянь лиш, на твоїй постелі
Лежить весь поблідлий Адоніс!
І по смерті ще він прекрасний,
Немовби не вмер, а заснув лиш.
Покладь на м’якії перини,
Де спав він звичайно з тобою,
Де в сні він звичайно святому
Твій був невідлучний товариш.
Покладь на тім ліжку блискучім,
Що золотом сяє, й попробуй,
Хоч так він поблід, покохати
Іще раз Адоніса свого!
Обкидай його ще квітками,
Вінцем закрий скронь мармурову.
Ой торе! Як смерть іскосила,
Усі також цвіти пов’яли.
Кропи його отсим коштовним
Олійком сірійським! Бальзамом
Мажи його тіло! О горе!
Пропала бальзаму вся сила,
Коли пропав юний Адоніс!
Поглянь, ось твій ніжний Адоніс
Простертий лежить на пурпурі,
А довкола нього зітхають
І плачуть Ероти маленькі.
У всіх по Адоніса смерті
Обстрижено кучері ясні.
Сей топче пірнатії стріли,
А другий свій лук непотрібний,
А третій сайдак он ламає.
В Адоніса сей на нозі ось
Ремінь черевика розв’яже,
А той в золотому збаночку
Приносить погожую воду,
А третій глибокую рану
На уді ось-бо й промиває,
А інший на голову холод
Адонісу, ніби живому,
Крильцями, ось бач, навіває,
Ой горе тобі, Кітереє!
Ридають із нами Ероти.
Ішов Гіменей до кімнати,
Та тут же на самім порозі
Згасив свою шлюбную факлю,
Порвав і розкидав безладно
Цвітастую шлюбну корону.
І вже не співають до ладу
Свашки, як звичай: «Ладо! Ладо!»
Співають лиш: «Леле! Ой Леле!
Пропав наш прекрасний Адоніс!
Шкода нам його та ще й більше,
Аніж тебе, наш Гіменеє!»
Ось також харіти вродливі
Оплакують щиро та дружно
Кінира дитя благородне.
«Умер наш прекрасний Адоніс!»
Одна одній се повторяє,
А плач їх зичніше лунає,
Зичніше від твого, Діоно.
А ось по Адоніса смерті
І музи всім хором ридають
Уголос: «Адонісе, слухай!»
І пісню виводять, та пісні
Не слухає він і не може,
Хоч як би й хотів. Персефона
Держить його в своїх обіймах
І вже не відпустить ніколи.
Скінчи на сьогодні завід свій,
Пафійська богине прекрасна.
Вгамуй свої сльози ряснії!
Коли рік мине від сьогодні,
Ти знов можеш дати їм волю
Оплакать Адоніса вдруге.
Примітки
Кінир – цар на Кіпрі, улюбленець Аполлона, батько Адоніса.
Діона – дочка Океана і Тефії, титаніда, мати Афродіти.
…Пафійська богине прекрасна. – Культове прізвисько Афродіти (від міста Пафос, де був храм богині).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 206 – 208.