9. Спомини про кіфариста Стратоніка

Махон Александрієць

Переклад Івана Франка

Сидів Стратонік-кіфарист у школі,

Де намальовані були на стінах

Дев’ять муз і десятий Аполлон,

І вчив двох юнаків – учеників

Гри на кіфарі. Хтось, що вільний час мав,

Прийшов, прислухався та й запитав:

«А скільки маєте учеників?»

«Як бачите, дванадцять із богами», –

Всміхаючися, відповів Стратонік.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Прибувши до Міласси в Карії,

Побачив там храмів багато, а людей

І зовсім мало. Зупинившися

Насеред площі, голосом великим

Він загукав: «Послухайте, храми!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Приїхавши до Пелли македонської,

Дізнався, що тут мешканці всі хорі

На селезінку, а з молодежі

Найбільша часть зібралася в купальні

На вправи при живім огню. Побачивши

ту молодіж з рожевими тілами

І як робили вправи зручно, мовив:

«От набрехали ті, що говорили,

Буцім вони на селезінку хорі».

Виходячи з купальні, він зустрів

Далеко більшу часть тих юнаків,

Що з спухлими, важкими черевами

Сиділи попід стінами на сонці,

І мовив, зараз догадавшися:

«Ага, отсі забрали простирадла

И одежі тих, що там усередині,

І стережуть ось тут, висиджують,

Аби там стиску не було якого».

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Один співак, прехитрий чоловік,

Раз запросив Стратоніка на учту

Та піятику; поки будуть пити,

Свою показувать він буде штуку.

Стратонік слухав співака уважно,

Але, не маючи нікого біля себе,

З ким міг би розмовляти, випив чашу

Та більшої у хлопця зажадав.

А спорожнивши пугарів багато,

Пугар порожній сонцю показав

І тут же п’яний сном захріп блаженним,

Усе лишаючи на волю долі.

Коли пізніше на обід прийшли

Деякі співаки й знайомі припадкові,

Аж бач, лежить без пам’яті Стратонік

І спить. Хтось їм сказав: «Ось чоловічок!

Як догодив собі, нажлопавшись

За одним заходом вина так много!»

Але Стратонік, що вже був проснувся,

Не рушившися з місця, відповів:

«Отой співак, суціга й харцизяка,

Убив мене, просивши на обід,

Немов вола до яслей прив’язавши!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Коли в Абдері пробував Стратонік,

Запрошений на людові забави,

Побачив, що премногі з горожан

Собі окремих вістунів держали,

Щоб кождий свойому хазяїну

Оповіщав, коли настане нів.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Завваживши при тім, що в городі

Далеко більше вістунів повзало,

Ніж горожан було, зачав відразу

Ходить на пальцях, не торкаючи

Землі підошвами й не зводячи

Очей від стежки під ногами: «Що се? –

Спитав його хазяїн, – чи щось зле

Тобі зробилось на ногах?» – «Та де там, –

Сказав Стратонік. – Обі ноги в мене

Здорові, і, як на обід мене

Покличе хто, звичайно, прибігаю

Скоріш, ніж той, що запросить прийшов.

А ось боюсь я ваших вістунів,

Щоб на котрого з них ненароком

Не наступить і ногу не пробити.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

На празнику однім, коли при жертві богу

Бездарний грати мав флейтист, промовив

Стратонік: «Щоб нам не почати чим лихим, –

Зливаймо зливки й помолімось богу!»

Був Клеон-кіфарист; задля страшного басу

Волом його прозвали; страшно він

Фальшивив, граючи й співаючи.

Раз, вислухавши спів його, Стратонік

Сказав: «А досі приказка була:

«Осел до ліри», а про тебе, брате,

Додати можна також: «Віл до співу».

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Стратонік-кіфарист одного разу

Поплив до Понту, де король Бершада

Мав володіння. Довгий час уже

Пробувши, забажав Стратонік до Еллади

Вернуть, але король не захотів

Ані пристать на се, ні відпустить його.

На те сказав він королю Бершаді:

«Се дуже добре видумав король,

Аби я тут лишився, лиш нехай

Дасть забезпеку, що ще десять літ

В здоров’ї, й гаразді, і з ним у згоді

Я проживу отут в його народі».

Почувши се, король поміркував,

Стратоніка в Елладу відіслав.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

В Корінфі проїздом одного разу

Був кіфарист Стратонік. Тут одна

Бабуся як побачила його,

То не могла очей вже відвернути

Від нього й слід у слід за ним ходила.

До неї так Стратонік відізвався:

«На матір божу, бабонько, що хочеш

Від мене й чого все глядиш на мене?»

На те йому відмовила бабуся:

«Кажуть, що десять місяців носила

Тебе у лоні та плекала мати

В нутрі, – то як не має жалувати

І наше місто, що лиш день один

Тебе у своїх мурах ме вміщати?»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Лихого кіфариста раз прослухав

Стратонік, а як той скінчив свою музику,

Він, не завізваний ніким, гукнув

Гомерів вірш на популярну ноту:

«Одно мені батько дав,

А другого й не вгадав!»

«Се ти про що?» – хтось запитав його.

«Та ось про сього кіфариста, чули?

Грав на кіфарі препогано він,

А як попросите його співати,

То, думаю, ще гірш буде, ніж грати».

Грецький текст у Афінея, ст. 348 – 350.

Про Махона, що жив десь у III віці, переважно в Александра, де був також похований (пор.: «На гробі Махона», ст…), подає В. Хріст на ст. 326 своєї цінної книги дуже скупі відомості, навіть із помилкою, що він був афінець, а не александрієць. Афінеєві Махон, очевидно, подобався, коли з його писань, правдоподібно епіграматичних, а не драматичних, він помістив у своїй книзі досить багато відривків, у тім числі деякі (про Стратоніка та про продажних жінок Мелітту-Монію, Гнатоєну та її сестрішщю) досить просторі оповідання, з яких три остатні (на ст. 578 – 583) обіймають: перше 73, а друге 71, а третє 132, разом 276 рядків; ті оповідання я не вважав відповідним перекладати задля їх спеціального змісту, що навіть для культурної історії має малий інтерес і з літературного погляду оброблені досить слабо, а для наших відносин ані як заохота, ані як відстрашення не надаються зовсім.

Мої переклади написані в днях 27 і 30 червня та 1 й 3, а увага д(ня) 4 липня 1915 р.

Примітки

IX. Спомини про кіфариста Стратоніка. Автограф № 414. с 136 – 141.

Карія – країна на південному заході Малої Азії.

Абдера – місто у Фракії, батьківщині Арістотеля.

(…«На гробі Махона», ст…) – Сторінка в автографі не проставлена.

Вістунами (χήροχες) називали греки також морських їжаків, покритих густо острими колючками, що в деяких порах року вилазили з води й лазили по вулицях. Прим. І. Ф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 258 – 262.