10. Бебрики, Фіней і Сімплегади

Орфей

Переклад Івана Франка

Вранці причалили ми до землі негостинної дуже,

Де королем був Амік над бебриків народом зрадливим.

Той, не лякаючися всевідущого кари Зевеса,

Кождого гостя з людей, що в сусідстві його проживали,

Котрий лише в його край або в дім загостив нещасливий,

На боротьбу визивав і вбивав кулаками нещадно,

Сього позбавив життя Полідевк у кулачному бою,

Без милосердя розбивши йому твердим гудзом ремінним

Голову, але бебриків юрбу знівечили мечами

Браві мінійці, відтіль вирушивши [у дальшу дорогу],

Втомлені веслуванням, до великого міста бітинів

Не допливаючи, ми поспішали попри плоский берег,

В залив [затишний] ввійшли і серед гір, покритих снігами,

Висадились на нічліг і там теж споживали вечерю.

Там нещасливо жонатий Фіней у гніві невгамовнім

Двох синів сам осліпив і між скелями дуже стрімкими

Звірам покинув на жир за злочинне життя свеї жінки-

Тим привернули здоров’я та зір відновили [чудесно]

Славні Борея сини, а Фінею на лютую кару

За його напрасний гнів оба ока позбавили світла.

Потім могутній Борей своїми престрашними вихрами

Вирвав його [з-між людей] і заніс у дубову гущаву

Аж у Бістонії, де його пагубна Кера постигла.

Потім, покинувши двір [того] Агеноренка Фінея,

Випливли ми на велику глибінь негостинного моря,

Близько до тих Синіх скель, про які колись мати

Наша мені говорила, премудрая Калліопея,

Не спочивають вони ні на мить від тяжезного труду,

Але, [немов] гонені супротивними силами вітру,

Б’ються одна об одну, з двох боків наблизившись до себе.

Гук від ударів морем скрізь, аж і в небо широке,

Разом із шумом розбурханих хвиль невгомонного моря,

Що клекотять, кипучи, на безмірній [солоній] пустелі.

Се Агнієнку я вже перед тим говорив [у довіллі],

Щоб ззаду «Арга» глядів, щоб нам уберегтися від шкоди.

[Тіфій], почувши сю вість, ізлякався, мов серце завмерло,

І в своїй груді сховав, що в будущому мало сповниться,

Сам лише знаючи се. Але блакитноока Афіна

З Гери упімнення шле – міцнокрилую чаплю, що мала

Поміж ті гори летіть. Полетіла вона, хоч не рада,

Та коли крила її занесли між ті скелі, крутиться

Враз почала, за той час скелі, звідси та звідти женучи,

Вдарились разом і лиш кінці крил обтяли скорій чаплі

І розступилися знов, але чапля між ними пропала.

Тіфіс, побачивши, як поміж скелями згинула чапля,

Всім замовчати велів, вони, чуючи теє веління,

Мовчки та жваво гребли, розсікаючи веслами хвилі.

Я тоді співом своїм заклинать почав скелі подвижні,

І, розійшовшись, вони вже не гнали одна од одної.

Втихло й клекотання хвиль під судном, глибінь стала гладкою,

Моїй кіфарі послушна й словам божественного співу.

І коли наш корабель переплив крізь тісную пащеку

Скель тих, хлюпочучи в ній як звичайно, від того

Часу недвижно стоять скелі й не ворухнуться ніколи, –

Так бо призначено їм волею невідмінної мойри.

Примітки

Бебрики – плем’я, яке жило у Малій Азії і було знищене / у VIII ст. до н. е. віфінцями.

Амік – син Посейдона і німфи Мекії, цар бебриків.

Кера (Кери) – злі демони, діти Ночі, уособлення зла.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 60 – 61.