4. Спущення корабля в море
Орфей
Переклад Івана Франка
Ті, отже, до корабля й до флотилі зійшлись [помічної],
Один другому [се й те] накликаючи та говорячи,
Поки всі не спожили, що було на гостинній трапезі.
А як їди та пиття вже досить кожда душенька мала,
Сидячи в довгім ряді, бажав кождий великого діла.
А як устали усі [з сиджень тих] на сипкому пісочку,
Рушили там, де стояв корабель на піску поуз моря.
Дивом усі пройнялись, його бачачи, але бо зараз
Аргос [Той, що збудував корабель, названий його іменем.] велінням ума почав дбать, щоб спустить його в воду,
Підоймами дерев’яними та суканими линвами
Зад підіймаючи, та всіх покликав ставати до праці,
Кождому честь даючи. Вони повинувались негайно,
Зброю здіймав з себе всяк, і на груди шлею брав льняную,
І добував усіх сил, аби діло велике звершити,
Скоро на бистру глибінь говірливеє «Арго» стягнути.
Але, застрягши в пісок, корабель вагонів незвичайно,
Мов суха морська трава до землі його прикоренила,
Не піддавався ні руш рукам хоч як могутніх героїв.
Язон немов остовпів, але зараз, зирнувши на мене,
Просить кивком голови, щоб я сили додав і відваги
Грою та співом своїм тим утомленим [трудом надсильним].
Зараз кіфару свою [настроївши], приняв я у руки
І з грою змішав спів оздобний матусі моєї,
І полилося з грудей моїх ось яке слово солодке:
«О благородна крові та мінійців високого роду,
Ну ж, потягніте тепер шлеями, що вам груди пережуть,
Линви міцні на себе споможіть, сліди в землю втискайте
Підошвами, верхи ж ніг із землі витягаючи живо!
Весело той корабель затягніть у синявую воду,
«Арго» з соснових дерев та й дубів збите [та й пречудово].
Ти ж, дерево, що не раз уже досі чувало мій голос,
Що так пестив дерева на вершинах гір [наших] лісистих
Та скель високих, тепер же зійшло аж до моря зо мною,
Гори покинувши, йди тепер на ту дівичу дорогу
Морських глибин і спіши перейти його темні затони
Моїй кіфарі та ще й голосові богині послушне».
Дрогнув тоді корабель, віщий голос почули ті буки,
Що Аргос попідкладав, мов вали, під судно те чорняве
З ради Паллади; як стій піддвигнули його [їх зусилля]
Підоймами, і воно покотилося в море негайно.
В рух увійшовши, воно розкидало підвали грубезні,
Підложені під сподом, линвою прикріплені одною.
В пристань ввійшовши, воно підняло величезную хвилю,
Що облила береги. Зрадувавсь усім серцем Іязон,
Аргос же у корабель скочив, а за ним зараз же Ткріс,
Ті, допомагаючи один одному, вставили зараз
Машт і вітрила, стерно прив’язали до задньої часті
І поприв’язували [все, що де було треба,] линвами.
З обох боків корабля повставляли [скрипучії] весла
І повеліли входить всім мінайцям [на поклад] поспішно.
Ось до них Айзона син промовля отсе слово летюче:
«Слухайте, о королі бездоганні! Мені не подоба
Та й не охота жадать, щоб мені підлягали чільніші,
Але ви того, кого вкаже ум ваш і ваша прихильність,
Ставте [всім нам] вожаком, що про всяку річ дбати повинен,
Вказувать, що й де сказать, як і де та кому що чинити,
Чи кораблем пливучи, чи до берега будь-де приставши,
Чи то в Колхіді, чи десь в іншім краї та в іншім народі.
Та що зо мною вас тут так багато й таких благородних,
Що величаєтеся і походженням з роду безсмертних,
І спільний труд підняли ми для слави й успіху бажаем,
Думаю, що не знайдем хоробрішого й ліпшого понад
Пана Геракла. Се вам і самим, надіюсь, буде звісно».
Так він сказав, і усі притакнули, а голосно люд весь
Зібраний теж загукав, щоб начальником збору мінійців
Був Алкеенко, у всім товаристві тім найвизначніший,
Але намовить не дав себе мудрий- Геракл, добре знавши,
Що воля Гери була, аби Айзона син мав ту почесть
І аби слава його, благородна дійшла, до потомних.
От він сам слово сказав, Язону присудивши начальство
На п’ять десятків весел [та обсаду] на суші й на морг.
От тоді разом усі одобрили той наказ Геракла,
Й Язона начальником [та проводирем згідно] признали.
Примітки
Мусeй – міфічний співак.
…Тетієві води – Тетія (Тефія, Тефіс) – дочка Урана й Геї, титаніда, сестра і дружина Океана, мати богів – трьох тисяч океанід і всіх річок.
Нeрeй – один з морських богів.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 49 – 51.