2. Язонові запросини

Орфей

Переклад Івана Франка

[Старість хилила мене вже, й не про яке діло геройське

В мене думок не було, лиш віку би дожити в спокою,

Аж ось відвідав мене у криївці відлюдній та мирній

Язон, Аїзона син, молодий фессалієць і жвавий],

І попросив, щоб йому був я помічником у дорозі

На мореходнім судні до племен негостинного люду,

В край багачів та безбожників, де був володар Аетес,

Гелія син, що усю землю світлом своїм наділяє.

[Се йому здумав отець, що в Фессалії мав володіння];

Впала йому вирочня від Піфії, що син його власний

Лихо йому нанесе й вирве з рук його власть королівську.

Підступ у серці своїм проти сина він здумав [пекельний],

Бо поручив принести золоте [собі] руно з Колхіди

В Фессалію многокінну. Та сей, вчувши слово неправе,

Руки піднявши, благать став високошановную Геру, –

Тій-бо з блаженних усіх виявляв він найбільшу пошану.

Ся ж до молитви його залюбки і свій слух прихилила,

Бо понад інших людей особливо цінила й любила

Того героя без страху, преславного Айзона сина.

І Третьородну в ту мить покликнувши, їй [щось] поручила;

Ся ж уробила як стій корабель йому [дужий] буковий,

Що при ялових весел запомозі солоні безодні

Вперше зміг переплисти та верстати по морі дорогу.

От і покликав тоді королів велеславних багато

В Фракію, кіньми багату, отой божественний Іязон,

Та віднайшов і мене, як звучну лагодив я кіфару,

Щоб при її любій грі медоточную вивести пісню,

Ласкаючи нею слух звірів, та земноводних, та птахів,

А як ввійшов у мою мені здавна так любу яскиню,

Лагідний голос такий він добув із грудей волосатих:

«О Калліопи й Ойагра нащадку коханий, Орфею,

Ти, що в Бістонії зверхник усіх вівчарів тих ціконів,

Радуйся! Ось-бо прийшов я на Гаймона берег уперве,

Та над Стрімона вири, та в Родопи високі провалля.

Сам же походженням я із преславної крові мінійців,

Айзона син, фессалієць, прошу мене в гості прийняти.

Радо прийми, наче друг, мене й вислухай ти моє слово

Слухом ласкавим, схили на благання моє свого духа.

Переплисти криївки негостинного моря та Фазіс,

Вкріплений на кораблі «Арго», та ще дівичі дороги

Морські відкрити бажа [доборова] геройська дружина,

Що тільки жде на твою ліру та на твій божеський голос,

Надіючись у тобі знайти помічника в морських трудах;

І не бажають плисти до тих варварських племен без тебе.

Адже недаром ходив ти у темнее гирло безодні

І у найглибшу глибінь на підземнеє дно недоступне

Сам між усіми людьми і знайшов собі поворот відтам.

Тим-то з мінійцями враз підійми також се спільне діло».

А я на теє йому відповів ось якими словами:

«Чи ж до Колхіди мені їхати на прохання мінійців

J на щоглистім плисти кораблі по синявому морю?

Досить уже я трудів переніс, зазнав прикростей досить,

Відколи на землю цю незміренну в міста я явився,

Як у Єгипті шукав вирочень я та в Лівії людям,

Доки з мандрівки тієї виру не спасла мене наша

Мати та не завела у [отсюю вже] іншу домівку,

Щоб, переживши важку старієте тут я дожив аж до смерті,

Та не годиться втікать від того, що судила нам доля.

Мойри велять, то піду, бо вони не безчесні [богині]».

Зевса ласкавого доні святі. Тож піду [в ту дорогу],

Стану в числі королів та узброєних півбогів [наших]».

В той час яскиню свою я покинув кохану й подався,

Сам із кіфарою там спішним ходом у табір мінійців

Я причвалав, що стояв на Пагасеїди побережжі.

Примітки

Піфія – алегорично: «пророчиця».

…Третьородну в ту мить покликнувши… – Йдеться і:ро Афіну, яка мала епітет «Трітогенейя», що тут перекладено «Третьородна»; з її допомогою був збудований корабель «Арго».

Бістонія – країна на узбережжі Егейського моря.

Стрімон – річка в Македонії (теперішня Струма).

Родопа – фессалійське гірське пасмо.

Колхи – жителі Колхіди (старогрецька назва західної Грузії).

Ает – міфічний володар Колхіди, син бога Геліоса.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 44 – 46.