5. Жертва й присяга

Орфей

Переклад Івана Франка

А коли сонце [ярке], що розрізує воздух безмірний,

Коням своїм бистроногим готовило! темную нічку,

Замисл у грудях своїх повзяв Айзона син, [гідний честі]

Взять від героїв [усіх урочисту] присягу на вірність,

Щоб усі, свято її доповняючи, повинувались,

В той час, Мусею, ти мій, любий синочку Антіофема,

Зараз мені повелів приготовити жертву святую.

Тож на сухих берегах поскладав я на купу [велику]

Гілля плодючих дубів; на тій купі на чистім обрусі

Щедрії дари богам розложив я, [сухії та] плинні.

Потім провідника стад, бугая голосистого взявши,

Я заколов, угору йог© голову в воздух загнувши,

І ще живого розтяв, ©білляв його кров’ю костер той

Зі всіх боків, потім серце, розрізавши на малі пляцки,

Порозкладав і олієм полив, а на те молоком ще.

Потім героям велів я з усіх боків поприступати,

Зброю та голі мечі омочить у тій крові воловій,

А шкіру та тельбухи поздіймати міцними руками.

Усередині ж поклав глиняну [черевату] посуду,

Повну вина, до якого вмішав по чину я ще ось що:

Наперед білу муку, життєдайний дарунок Деметри,

Кров потім із бугая та морськую солоную воду,

А увінчать я велів галузками святої оливи.

Чашу потім золоту, власноручно вином наповнивши,

Я подавав по черзі всім мужам, королям іменитим,

Зливки робить [на костер], а Іязону [тут же] велів я

Підпал під нього вложить із сухої соснини. І зараз

[З підпалу того] побіг божественний огонь [по гілляках].

Тут я на березі став ненастанно ревучого моря,,

Руки простер і отсе голосними промовив словами:

«Ви, що пануєте над океаном та морем солоним,

Боги блаженні глибин, і хто з вас піскові побережжя

Замешкує й кам’яні і найдальші Тетїєві води,

Першого кличу тебе, о Нерею, зі всіх найстаріший,

З п’ятдесятьма твоїми милими всім нам дочками,

Главку, що щедра на риби й безбережную Амфітріту,

Вас теж, Протею й Форкіпе, й тебе, можновладний Трітоне,

Вас, бистрокрилі вітри, й вас також, Аври золотоногі,

Далекосяйні зірки, й тебе, пітьмо нічная, беззора,

І тебе, сонця вістунко, що в біг управляєш ти сонячні коні,

Й вас, морські духи, в яких число вмішані також герої,

Й вас, прибережні боги та рік в море пливучих богині,

Також, Кроненку, тебе, землетрясця в чорнім волоссі,

Що з хвиль вискакуєш [враз], – будьте свідками сеї присяги!

Як будем Язону все вірними помічниками

І один одному все в спільному помагатимем труді,

Вернем [здорові й] живі кождий [з нас] до своєї домівки.

Хто ж не додержить умов і, не дбавши [ні про що], зневажить

Сюю присягу [святу], проти того хай виступлять свідки,

Мстивая Правда та ті зло карающії еріннії».

Так я сказав, а вони однодушно усі притакнули,

Чтячи присягу, й дали знаки [згоди своєї] руками.

А коли так присягли й обітовання обряд скінчили,

Аж тоді в свій корабель увійшли, в нутро [темне й] порожнє,

Всі поряду і свої під кобильниці зброї поклали,

Весла до рук узяли, де кому місце визначив Тіфій,

Линвами довгими [вмить] прив’язали довжезну драбину,

Порозпинали вітрила й стягли линву, що їх до порту в’язала.

Примітки

Главк – беотійське божество рибалок і мореплавців.

Амфітріда – володарка морів, дочка морського бога Нерея і Доріди, дружина Посейдона.

Протей – підвладне Посейдону морське божество, морський старець, що міг приймати будь-яку подобу.

Форкіп (Форкіс) – один з морських богів.

Трітон – морський демон, син Посейдона і Амфітріди.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 51 – 52.