14. Аетова твердиня и золоте руно

Орфей

Переклад Івана Франка

Аж у той час, коли дім Аета полишила Медея

Крадькома та перейшла [на життя] в корабель наш,

Аж тоді відомо нам стало, як, так далеко загнавшись,

Зможемо те золоте руно зняти із бука святого,

Легко тоді поняли ми все діло від неї, бо досі

Жаден не знав, який труд несподіваний тут нас чекає.

Тут же героям усім виявилася трудність велика

І нещасливих пригод розвернулась [глибока] безодня.

Бо перед домом Аета й ріки обвалования довгим

На дев’ять стадій стоїть величезна твердиня, де вежі

Й брами залізні, блискучі замки, а її окружає

Сім обмуровань, а в них аж потрійні залізнії брами.

В самім нутрі ще один мур, а башти у нім золотії.

Аж за порогами брам постать далекозорої пані

В блисках стоїть огняних, що її почитає Колхіда,

Як Артеміду грімкую в бігу, що за брамами; страшно

Людям на неї глядіть, ще страшніше почуть її голос,

Хто би без жертви прийшов та без вказаних чином очищень;

Але очищення ті знала лиш одна жриця богині

Й мусила в тайні держать, а була нею, власне, нещасна

Діва Медея, що всіх китаїдських дівчат заступала.

Жаден мужчина по тих доріжках не ступав ще ніколи,

Ні з земляків, ні з чужих не смів жаден дійти до порога.

Стримує передівсім страх самої патронки-богині,

Що напускає шальгу на псів, сторожів своїх завзятих.

Аж у самому нутрі тих укріплень єсть гай невеликий.

Темний, в зеленій листві, а в тім гаю міститься багато

Лаврів, гірських черешень та платанів широкорозлогих,

Ще більше менших ростин, що внизу ростуть під деревами:

Асфоделів, і климен, і прегарних на вид адіантів,

Швару, та копру, й лівую, що стоять сам сили не має,

Копитень, і ейрисим, і цикламен, божественне зілля,

Сторчики, та павуни, та гіллястий ушир полікнемон,

Мандрагора, поліон, та шорсткий у дотиканні діктам,

І запахущий крокіс, кардамон і татарськеє зілля,

Тис, і приземний мелон, і мак чорноголовий [отруйний],

Алкія та живокість, папороть, будяки, й чемериця,

Й інших багато шкідних, які з тої землі виростають.

Посередині гаю височеннеє дерево, вище

Понад значну його часть, бук із розложистими конарами,

А на однім конарі перевішене звідси і звідти

Руно було золоте на [баранячій] шкірі, та зблизька,

Знай, пильнував його змій страшний, пагубний людям.

Він блискотів золотою лускою, а звої безмірні

Пообвивали весь пень [і конар, де те висіло руно], –

От такий потвір підземного бога стеріг того руна.

Він пильнував день і ніч, бо йому сну не було потрібно,

І лиш очима кругом поводив синюватими грізно.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 66 – 68.